WEB-ресурс научно-практических конференций

Маюренко С.О.

Чернігівський державний технологічний університет , Україна

ВПЛИВ Ф ІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА ЕКОНОМІЧНИЙ СТАН РЕГІОНУ

Фінансово-економічна криза в Україні має чітко означену специфіку прояву на регіональному рівні. Зміна зовнішньої кон'юнктури на світових ринках (падіння попиту та цін на товари сировинної групи та напівфабрикати, насамперед на продукцію металургійного та хімічного виробництва) обумовило й стрімке падіння обсягів вироб­ництва та погіршення соціально-економічних показників у промис­лових регіонах, які традиційно мали статус «лідерів» регіонального розвитку: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська області тощо. Стрімке падіння обсягів виробництва у східних регіонах, висока питома вага монофункціональних міст (та районів), відсутність потенційних можливостей та досвіду розвитку альтер­нативних видів економічної діяльності (зорієнтованих на потреби внутрішнього ринку), відсутність традицій «заробітчанства» - сприя­ють «консервації» кризової ситуації в цих регіонах та загострю­ють низку загальнонаціональних проблем (поповнення державного, місцевого бюджетів, виплати працівникам бюджетної сфери та соціальні виплати тощо).

Проблемам регіонального розвитку економіки України при­ свячено багато наукових праць вітчизняних вчених, зокрема О.М. Алімова, O . I . Амоші, С.І. Бандура, В.Ф. Бесєдіна, П.П. Бор щевського, В.М. Геєця, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Ф.М. Заставного, В.І. Куценко, Ю.П. Лебедин ського, А.С Лисецького, І.І. Лукінова, Ю.В. Ма когона, В.К. Мамутова, Я.Б. Олійника, В.В. Онікієнка, М.М. Па ламарчука, В.А. Поповкіна, В.К. Симоненка, О.П. Сологуб, В.Ф. Столярова, Л.Г. Чернюк, М.Г. Чумаченка. Наукові здобутки вчених мають велике наукове та практичне зна­ чення. Проте, дослідженню впливу фінансово-економічної кризи на економічний стан регіону приділено не багато уваги, а в період фінансово-економічної кризи це питання є чи не найголовнішим, що зумовлює необхідність його детального розгляду.

Світова економічна криза впливає на країну в цілому, та вдаряє по різним галузям економіки по-різному. Те ж саме стосується і регіонів країни. Для кожного регіону своя специфіка протікання кризи. Для одного це зупинка металургійного виробництва, для іншого - зупинка машинобудування. Отже, для кожного регіону існує різний набір питань які необхідно розв’язати, ми виділимо декілька загальних для всіх регіонів України, а саме:

- незадовільна структура внутрішнього продукту;

- велика залежність бюджетів всіх рівнів від експортних операцій;

- залежність економіки регіонів від імпортних товарів;

- падіння світових цін на металопродукцію та підвищення сп редів за борговими зобов'язаннями країн з ринками, що формуються, підривають фінансовий стан національних виробників і погіршують можливості обслугову вання ними зовнішньо боргових зобов'язань;

- стагнація економік великих торгівельних партнерів України зменшує попит на товари національного експорту, що, у свою чергу, при­ зводить до відпливу капіталів з регіонів;

- фінансові кризи у провідних країнах світу змушують між­ народних інвесторів реструктурувати власні портфелі, виходячи з вимог ліквідності , мотивів ризик-менеджменту та ін.;

- втрата довіри населення до банків та вилучення депозитів;

- дії населення та підприємств, спричинені панікою.

Все це призводить до підсилення дії кризи в залежності від наявності тієї чи іншої проблеми для кожного регіону, та для всіх регіонів наслідки, нажаль, будуть майже однаковими – це збільшення кількості безробітних та падіння рівня добробуту населення. Сила цих наслідків залежить від багатьох факторів, це тривалість протікання і глибина економічної кризи, фінансовий стан країни та світу в цілому, також дії уряду тощо.

Пророчити глибину та тривалість наростаючої кризи неможливо, але її географія вже достатньо відома. Криза в першу чергу б'є по експортно-ресурсним регіонам і великих містах, тому що вони більшою мірою пов'язані із глобальною економікою [ 1 ].

Можна виділити кілька груп найбільш проблемних регіонів з різним сполученням ризиків. Найгірше положення монопрофільних експортних регіонів, особливо металургійних, що одержали масований удар: на третину скоротилися світові ціни, різко впав і світовий, і внутрішній попит на продукцію. Крім того, металургія трудомістка і зайнятість в ній майже не скорочувалася в пострадянський період. Максимальні і бюджетні ризики, деякі металургійні регіони залежать від діяльності одного-двох великих підприємств. Частка податку на прибуток у доходах їх бюджетів досягає 35-40%, ці регіони добре жили в останні роки, оскільки даний податок іде в основному в регіональний бюджет. Темпи спаду промисловості в таких регіонах уже максимальні, і в цілому криза економіки буде найбільш складною.

Регіони імпортозаміщення, особливо машинобудівні, також пов'язані зі світовою економікою. Власники провідних машинобудівних підприємств, в основному з великого сировинного бізнесу, що відчуває гострі фінансові проблеми, тому поточна підтримка різко скорочується, не говорячи вже про інвестиції.

Для слаборозвинених регіонів все буде залежати від стану державного бюджету, 13-14% якого йде на державні трансферти. Нажаль, більшість регіонів країни залежать саме від державної допомоги. Головна проблема - адекватність витрат, тому що фінансових ресурсів вже у поточному році може не вистачити. Ризики зростання безробіття для менш розвинених регіонів не дуже сильні. Дослідження в країнах ЄС показують, що більш розвинені регіони з низьким безробіттям сильніше реагують на зміни економічної ситуації (при її погіршенні безробіття швидше росте, а при поліпшенні швидше скорочується), у той час як регіони із проблемним ринком праці більш стабільні. Складніше оцінити ситуацію з доходами, тому що легальна заробітна плата в слаборозвинених регіонах визначається заробітками в бюджетній сфері, що залежать від державних трансфертів і рівня інфляції, що зростає.

Отже, вже у вересні 2008 р. 15 з 27 регіонів продемонстрували падіння промислового виробництва порівняно з вереснем 2007 року. У жовтні промисловість лише 4 регіонів сягала чи пере­вищувала рівень жовтня 2007 року. У листопаді позитивна динаміка зафіксована лише в трьох регіонах, а у грудні лише Тернопільська область продемонструвала 0,1 % зростання порівняно з останнім місяцем 2007 року. Більше того, у 10 областях грудневий обсяг про­мислового виробництва не досяг і 80 % рівня грудня 2007 року. Серед аутсайдерів опинились, зокрема, й традиційні промислові лідери: Дніпропетровська (- 38,3 %), Донецька (- 6,2 %), Запорізька (- 31,6 %), Луганська (- 25,6 %) області. Найбільш катастрофічне падіння відбулось у Волинській області, де промислове виробництво не досягло половини обсягу грудня 2007 року.

Завдяки здобуткам перших трьох кварталів, Тернопільська, Одеська та Черкаська області все ж завершили 2008 рік з відчутними показниками приросту промислового виробництва (10,4 %, 27,6 % та 33,0 % відповідно). Дніпропетровська, Донецька та Луганська області зменшили обсяги виробництва на 8,6 %, 7,8 %, 5,9 % відповідно. У січні 2009 року падіння промислового виробництва продовжилося і відбувалось в усіх регіонах як порівняно з груднем 2008 року, так і щодо січня 2008 року.

Видається очевидним, що позитивна динаміка за підсумками року спостерігалася переважно у регіонах, чиє виробництво орієнтоване на локальний ринок, поточне споживання, має нетривалий цикл та не є матеріало- чи капіталоємним. Натомість найбільше падіння у грудні 2008 до грудня 2007 pp . відзначено в східних регіонах України, де переважно сконцентровані підприємства металургії, машинобуду­вання та хімічної промисловості, які найбільше постраждали від кризи.

Стрімким було падіння обсягів будівельних робіт, які, як відомо, є не лише потужним мультиплікатором для регіональних госпо­дарських комплексів, але й індикатором інвестиційної активності у відповідних регіонах. Воно відбулось у 25 регіонах, найбільше у Вінницькій області (- 32,2 %), найменше - у Херсонській (- 4,5 %). Варто зазначити, втім, що падіння обсягів будівельних робіт пов'язане не лише зі скороченням обсягів замовлень, загальною кризою неплатежів, порушенням механізмів кредитування, але також із завершенням окремих масштабних будівельних проектів (таких, наприклад, як ВАТ «Алчевський металургійний комбінат», ЗАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» у Луганській області).

Очевидним чинником зменшення обсягів інвестиційної діяльності стало погіршення фінансових результатів підприємств. Так, у 2008 році збитків зазнала понад третина підприємств, тоді як у 2007 році частка збиткових підприємств становила 28,9 %. Найбільша част­ка збиткових підприємств за підсумками року була зафіксована у Дніпропетровській (37,9 %), Волинській (37,5 %), Харківській (36,8 %) областях та АР Крим (37,6 %). В IV кварталі прибуток до опо­даткування найбільше скоротився порівняно з трьома попередніми кварталами у Луганській (на 91,3 % або 3,4 млрд. грн.), Одеській (на 89,9 % або 2,9 млрд. грн.), Запорізькій (71,8 % або 3,4 млрд. грн.) обла­стях. Найменш відчутно прибуток знизився у Харківській області (на 20,8 % або 599 млн. грн.).

Очевидно, що кризові явища в економічній сфері на загальнодержавному рівні поглибили наявні структурні диспропорції регіонального економічного розвитку [ 1 ]. Найбільш критичними були зміни у промисловості, будівництві, інвестиційній, житлово-комунальній сферах та на ринку праці .

Проте, варто відзначити недостатньо активну діяльність місцевих органів виконавчої влади регіонального рівня щодо вжиття заходів з недопущення поширення кризових явищ та подолання негатив­них наслідків для розвитку окремих регіонів. Так, лише Донецька, Миколаївська, Чернігівська обласні державні адміністрації і Севастопольська міська державна адміністрація розробили «антикризові» нормативно-правові акти та вжили окремих заходів.

Тому, перед державою постає багато завдань. Залишається невирішеним питання - кому і як допомагати? Перше питання - кому? Головний конфлікт - між підтримкою бізнесу та підтримкою населення. Цей конфлікт має просторову проекцію, тому що великий бізнес концентрується в більш розвинених, а 70% населення живе в середньо- і слаборозвинених регіонах. Масштабна фінансова підтримка бізнесу підсилює ризик дефіциту державних фінансових ресурсів, необхідних для перерозподільної політики, соціальної та регіональної.

Вибір також залежить від життєстійкості бізнесу та гостроти проблеми населення, зайнятого в різних галузях та проживаючого в різних місцях. У містах із сервісною економікою об'єктивних можливостей для адаптації більше, хоча новому бізнесу в секторі послуг (торговельним мережам, фінансовому сектору та діловим послугам) доведеться пройти через ринкову санацію, спад і поглинання менш ефективних власників.

До груп ризику у всіх великих містах відноситься й небідне населення - покупці житла та малий бізнес. Для вирішення їхніх проблем потрібні в першу чергу інституціональні заходи підтримки.

Активи великого експортного бізнесу розміщені в основному в більш розвинених регіонах, але частіше це монопрофільні міста, які неминуче постраждають, як і бюджети цих регіонів, що залежать від податку на прибуток.

Деякі банки та великі компанії вже одержали фінансові ресурси від держави, щоб розрахуватися за термінові кредити, узяті в західних банках. Ці гроші не потраплять у регіони, але все-таки допоможуть зберегти робочі місця в монопрофільних містах великого бізнесу із кращими активами. Для мономіст з гіршими підприємствами (старими металургійними заводами та ін.) проблеми набагато гостріше, там можливе згортання виробництва. У таких мономістах потрібні спеціальні та масштабні міри підтримки населення, насамперед за рахунок державної допомоги, щоб не допустити критичних ситуацій.

Гострим є питання перерозподілу кризових витрат. Зараз вони більшою мірою лягають на регіони: у них різко скорочується бюджетоформуючий податок на прибуток, при цьому саме на рівні регіонів концентруються соціальні зобов'язання та витрати, які будуть зростати в ході кризи.

Проблема має два рішення. З одного боку, можна зрівняти витрати, частково перерозподіливши податкові ресурси на користь регіонів, щоб вони мали можливості вирішувати свої проблеми, які знають краще центру. Це шлях до ефективної децентралізації управління, що дає виграш регіонам з більш високою якістю менеджменту і, тим самим, поліпшуючий інституціональні умови для подальшого зростання.

З іншого боку, можна ще більше підсилити концентрацію фінансових ресурсів на державному рівні та управляти в ручному режимі (наприклад, за допомогою дотацій регіонам на збалансованість бюджетів та інших непрозорих інструментів), але тоді вся відповідальність лягає на державну владу, а регіони вибудовуються у величезну лобістську чергу. Поки більшість експертів схиляється до того, що державною владою буде обраний шлях подальшої централізації повноважень і ресурсів, що веде до прийняття нетранспарентних і далеко не завжди ефективних рішень про підтримку регіонів.

Виходячи з цього, кожен регіон має розробити програму виходу із кризової ситуації та максимально ефективно впроваджувати її в життя, а також приймати низку заходів для подолання наслідків кризи в регіоні, а саме:

- компенсувати зменшення обсягу введення житла для населення будівництвом доріг, готелів, аеродромів, порталів, стадіонів та ін. В Україні цьому сприятиме виконання всього комплексу робіт, пов'язаних з проведенням чемпіонату Європи з футболу у 2012 р.;

- через протекціоністські заходи сприяти ви­робництву та реалізації вітчизняної машинобу­дівної продукції, будівельних матеріалів, побу­тової техніки, харчів та продукції легкої промисловості;

- в умовах зменшення попиту на основну продукцію організувати на металургійних, хіміч­ них та інших потужних підприємствах вироб­ництво товарів широкого вжитку;

- впровадити заходи з подолання від'ємно­го зовнішньоторговельного сальдо. Для цьо­го необхідно замінити імпорт вітчизняною про­дукцією, навіть якщо її використання буде низь­корентабельним, або збитковим для підприємств;

- збільшити фінансування наукових, науково- технічних та інноваційних робіт, розвідування та розробку корисних копалин, здійснюваних державними, комунальними та приватними підприємствами;

- надання переваги фінансуванню заходів з нарощу­вання обсягів виробництва та збільшення зайнятості населення перед прямим збільшенням доходів населен­ня, через зростання мінімальної заробітної пла­ти, пенсій та державних дотацій [2];

- обмежити державні та місцеві управлінські витрати та поступово зменшити податкове і соц іальне навантаження на підприємства;

- посилити контроль за необґрунтованим звільненням працівників з підприємств, дозво­ливши при цьому їх власникам, за погоджен­ням з профспілками, тимчасово знижувати розмір заробітної плати, але не нижче тарифно­го розряду для робітників та мінімальної заро­бітної плати для службовців.

Звичайно, якою б не була ситуація в регіоні та в країні в цілому, а інвестиційний чинник є основним для зростання будь-якого регіону. Збільшення ж його значення в економічному зростанні регіональних економік можна очікувати після вжиття наступних заходів.

1. Використання міжрегіональної економічної асиметрії не як загрози, а як сприятливого чинника перерозподілу інвестиційних ресурсів з метою вирівнювання рівнів зростання добробуту населення. Така орієнтація регіональних стратегій сприяє досягненню цілей економічного розвитку і вже через них – цілей соціального забезпечення.

2. Вироблення диференційованого підходу до розробки на регіональному рівні політики стимулювання притоку інвестицій. Відповідно, заходи політики прямого державного інвестування мають ранжуватися згідно до цих груп регіонів, сформованих на основі інвестиційної привабливості.

Це зумовлюється не тільки пошуком джерел економічного зростання, але і асиметричністю рівнів соціально–економічного розвитку регіонів та інвестиційних процесів. На практиці це втілюється у розробку стратегій соціально–економічного розвитку кожного регіону [1] .

3. Залучення місцевих органів влади до ведення активної політики у сфері раціонального використання капіталовкладень за допомогою таких інструментів: розробка концепції або програми залучення інвестицій в економіку регіону, що втілюватиме потребу в інвестиціях та їх потенційну спрямованість і яка містить чіткі критерії, терміни, обсяги, способи та сфери освоєння, коротко- та довгострокові цілі залучення інвестицій, соціальні наслідки від залучення інвестицій; оперативне вирішення місцевими органами організаційних питань, необхідних для швидкої та ефективної реалізації інвестицій; спрощення дозвільних процедур на виконання інвестиційних проектів.

4. Активізація діяльності спеціально створених установ – координаційно–дорадчих органів, експертно–консультативних служб, узгоджувальних комісій на місцевому рівні для сприяння залученню та ефективному використанню інвестицій.

5. Поширення бізнесових програм та менеджмент освіти у регіонах з метою формування прошарку кваліфікованих фахівців у сфері управління інвестованим капіталом.

6. Застосування конкурсного відбору об’єктів інвестування на основі критеріїв новітніх технологій, вирішення проблем зайнятості населення. Об’єктивні та суб’єктивні чинники розподілу обсягу інвестиційних ресурсів залишаються інструментами впливу на економічне зростання та загалом на поліпшення суспільного добробуту.

Перспективною щодо теоретичного і практичного значення є розробка ефективного використання асиметрії регіонального розвитку, яка виникає зокрема під впливом зростання загального обсягу інвестицій у країні. При цьому необхідно знаходити інструменти узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів щодо ефективного розподілу інвестиційних ресурсів [2].

Отже, вплив світової кризи на економічний розвиток регіону різний, він залежить від кожного регіону, від його особливостей та рівня розвитку. Та нажаль, тенденція зниження економічного зростання спостерігається в усіх регіонах України і якщо не вжити відповідних заходів наслідки можуть бути непередбачуваними.

Список використаних джерел:

1. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи. – Жаліло Я.А., Бабанін О.С., Белінська Я.В. та ін. / за заг. ред. Я.А. Жаліла. – К.: НІСД, 2009. – 142.

2. Розгортання фінансово-економічної кризи в Україні у 2009 році: негативні наслідки та засоби їх пом’якшення: науково-аналітична доповідь / НАН України; Інститут економіки та прогнозування / Валерій Михайлович Геєць (ред.). – К.: 2009. – 159 с.