WEB-ресурс научно-практических конференций

К.т.н. Ніколаєнко Л.Ф.

Українська їнженерно-педагогічна академія

АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ РЕГІОНІВ

Регіональні особливості формування трудових ресурсів насамперед пов'язані з дією демографічних, соціальних і економічних факторів. Упродовж останніх років в Україні спостерігалася регіональна диференціація демографічних процесів на фоні загального скорочення чисельності населення [1].

Протягом 2008 р. чисельність населення зменшилась на 1156,1тис. осіб, що на 2,5% більше, ніж у 2004 р. Основним фактором зменшення населення є його природне скорочення. У 2008 році ця тенденція зберігалася. Коефіцієнт природного скорочення по країні на початок 2009 р. становив 7,4 проміле. Цей показник значно вищий від середнього по країні в Чернігівській (26,2%), Кіровоградській (23,4%), Сумській (21,9%), Луганській (23,6%), Черкаській (21,9%), Житомирській (21,9%) Харківська (19,6%) областях. Основні причини скорочення чисельності населення такі: зменшення народжуваності, низький рівень отримання доходів та соціального захисту, медичного обслуговування, погіршення екологічної ситуації, зростання захворюваності населення, міграційний відтік (сальдо міграції в Україні протягом 2004 – 2008 рр. залишалося від’ємним і становило 351,4тис. осіб),

Дослідження демографічної ситуації по регіонах вказують, що амплітуда коливань коефіцієнтів смертності у 2008 р. по регіонах України є досить високою: якщо в Чернігівській області даний коефіцієнт становить 26,2%, то в Закарпатській – 15,5%, а в м. Києві – 12,2%. Показники смертності у західних районах є нижчими від середнього рівня в Україні. На цей показник суттєво впливає загострення екологічних проблем у деяких регіонах України. У Києві значно вищий рівень медичного обслуговування населення, надання першої медичної допомоги, що, звісно, позначається на низькому рівні смертності.

Коефіцієнти народжуваності характеризують процеси відтворення у цих регіонах. Більш висока народжуваність також спостерігається у західних областях. Коефіцієнти народжуваності по регіонах є наступними: Закарпатська область (15,4%), Рівненська область (15,4%), Волинськаобласть (14,3%). Значення цього показника в Чернігівській (8,15%), Полтавській (9,0%), Харківська (9,2%). та Сумській (8,4%) областях нижче (більше ніж у півтора рази). Наслідком зниження народжуваності є процес старіння населення, що створить у майбутньому в Україні демографічні проблеми. Так, станом на 1 січня 2009 р. на 1 тис. осіб працездатного віку припадає 684 осіб непрацездатного віку. Питома вага осіб старше працездатного віку (жінки віком 55 років і старше, чоловіки 60 років і старше) становила 23,8% і є однією з найвищих у світі. Найбільш “старим” (частка осіб старше працездатного віку в загальній кількості постійного населення перевищує 26%) є населення Вінницької, Кіровоградської, Полтавської, Харківської, Черкаської і Чернігівської областей. Найбільш “молодим” (частка осіб старше працездатного віку становить 18,1 – 20%) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо “демографічна молодість” західних регіонів зумовлена порівняно високою народжуваністю, то в Києві основним фактором є постійний міграційний приріст молоді [2].

Значну роль у формуванні чисельності населення України в майбутньому відіграватиме зовнішня міграція. Процес глобалізації, формування транснаціональних ринків праці й відставання України в економічному розвитку від країн з розвинутою економікою спонукає найактивніші й конкурентоспроможні верстви населення до пошуків роботи за кордоном. За прогнозними розрахунками очікується зменшення відпливу населення за межі країни. На сьогодні ж сальдо міждержавної міграції є від’ємним і спостерігалося у 21 регіоні України, але є тенденція до його скорочення. У розрізі регіонів рівень міграційного скорочення зареєстровано в Закарпатській області – 0,9 особи на 1 тис. жителів, Луганській – 0,7, Чернівецькій і Рівненській – 0,6. У шести регіонах (Одеська область, Автономна республіка Крим (АРК), Київська область, м.Севастополь, м.Київ, Миколаївська область) зареєстровано позитивне сальдо зовнішньої міграції – від 0,5 до 0,01 особи. Отже, узагальнюючи наведені показники, утворимо рейтинг регіонів

Слід зазначити, що у 2008р. середня тривалість зареєстрованого безробіття порівняно з 2007р. зменшилася на 2 місяці і на кінець 2008р. становила 4 місяці. При цьому кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості більше одного року, за цей період зменшилася на 16,1% та на кінець 2008р. становила 62,7 тис. осіб, або 7,4% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних. У минулому році за сприяння державної служби зайнятості кожен п’ятий незайнятий громадянин отримав роботу у переробній промисловості, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві або торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого споживання. Найбільше зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення порівняно з 2007р. спостерігалося у торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку (на 15,1 тис.осіб), сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (на 3,7 тис. осіб), діяльності транспорту та зв’язку (на 1,1 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб більше половини складали місця робітників, 23,4% – посади службовців, 21,1% – місця, які не потребують спеціальної підготовки [2].

Основними причинами безробіття найчастіше виступають: звільнення за власним бажанням, звільнення з економічних причин, неможливість знайти роботу після закінчення навчального закладу. Слід зазначити, що в 2008 р. намітились позитивні тенденції щодо скорочення кількості безробітних, які не працювали з вищевказаних причин. Зокрема, кількість безробітних, звільнених за власним бажанням – на 18,8%, невлаштованих після закінчення навчального закладу – на 28,3%.

Таким чином, при загальному покращенні ситуації на ринку праці в Україні зберігається негативна тенденція до посилення диференціації регіонів. Подолання цієї тенденції можливе шляхом об’єднання зусиль регіональних органів влади й роботодавців і утворення системи взаємодії роботодавців, профспілок і держави, що властиве розвинутим країнам. Соціальне партнерство є важливим елементом колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин. При цьому держава відіграє активну роль в утворенні сприятливих умов для соціального співробітництва і відображає інтереси усіх членів суспільства. Саме цим пояснюється ефективне функціонування і подальше вдосконалення механізму регулювання соціально-трудових відносин у розвинутих країнах.

Досліджуючи рівень доходів населення, визначимося, що доходи населення включають обсяг нарахованих у грошовій і натуральній формі: заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, доходів від власності, соціальної допомоги та інших поточних трансфертів. Наявний дохід населення – максимальний обсяг грошових доходів, призначений для використання домашнім господарством на придбання споживчих товарів та послуг. Реальний наявний дохід населення – це наявний дохід, скоригований на індекс споживчих цін [3].

Номінальні доходи населення за 2008р. порівняно з 2007р. зросли на 38,3%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 38,1% і становив 646337 млн.грн., а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, – на 10,3%. Витрати населення у 2008р. порівняно з попереднім роком зросли на 35,9%. Приріст заощаджень становив 67704 млн.грн.

Оскільки на частку заробітної плати припадає майже 43%, заробітну плату можемо вважати одним з важливих індикаторів рівня життя, а стан справ з її нарахуванням і виплатами великою мірою визначає життєвий рівень населення.

Зміни в економічній та фіскальній політиці України, відносна стабілізація споживчих цін забезпечили в останні роки стабільну динаміку збільшення реальної заробітної плати. Підвищення середнього рівня оплати праці (на 1,3– 25,6%) у грудні 2008р. проти листопада зафіксовано практично в усіх видах економічної та промислової діяльності, за винятком підприємств сільського господарства де рівень показника порівняно з попереднім місяцем скоротився на 0,4–3,6%.

Проведене дослідження заробітної плати дає підстави для висновку, що в останні роки спостерігається загальна спрямованість до підвищення рівня реальної заробітної плати, однак сформувалася стійка тенденція до збільшення розбіжностей між середнім, мінімальним і максимальним рівнями доходів населення у регіонах.

В останні роки не було вжито достатніх заходів щодо реформування чинної системи пільг і субсидій, що не сприяє подоланню диференціації, не забезпечує підтримку найменш захищених верств населення. 10% найбільш забезпечених домогосподарств отримали пільг і субсидій у чотири рази більше, ніж 10% найменш забезпечених [4].

Про низький рівень життя населення свідчить структура сукупних витрат домогосподарств. У 2007 р. 60,5% їхньої загальної суми припадало на харчування (у попередньому році – 62,2%). У Чехії та Польщі такий рівень близький до 30%, у Німеччині – 16,2%, Франції – 13,8%. Досвід останніх років свідчить, що застосовуючи лише чинні механізми соціальної політики, докорінно змінити ситуацію неможливо. Необхідні глибока соціальна переорієнтація економіки, рішуче подолання її тінізації, активне запровадження моделі не просто ринкової, а соціально орієнтованої ринкової економіки. Це потребує узгоджених дій уряду та Верховної Ради, максимально виваженої та ефективної політики в цьому напрямі.

Рейтингове дослідження свідчить, що в Україні у 2008 р. мали місце розбіжності в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів. Процес диференціації життєвого рівня населення поглиблюється, відсутні механізми підтримки соціальних стандартів життя для кожного громадянина незалежно від його місця проживання [5].

Підвищення якості життя населення розглядається як одна з основних цілей при розробці регіональних програм.. Головною задачею розвитку регіону, міста і всіх сфер обслуговування населення є створення сприятливих умов мешкання людей, формування комфортного середовища життєдіяльності для сучасних і майбутніх жителів, побудова базових інноваційних структур, які на перспективу стануть важливими факторами розвитку регіону і постійного планомірного підвищення якості життя людей.

Ефективність роботи органів виконавчої влади оцінюється за підвищенням рівня життя людей, його якістю.

Список використаних джерел:

1. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: / Колект. автор., Варналій З.С., Мокій А.І., Новікова О.Ф., Романюк С.А. – К.: Знання України, 2005. – 497 с.: іл. – Бібліогр. наприкінці розд.

2. Статистичний щорічник України за 2008 рік: /Державний комітет статистики України. – К.: Консультант, 2009. – 575 с.

3. Садова У.Я. Соціальна політика в Україні: регіональні дослідження і перспективи розвитку: Монографія. - Львів: ІРД НАН України, 2005. - 408 с.

4. Соціально-економічний розвиток регіонів України: проблеми науки та практики: / Колект. автор., Понотаренко В.С., Зінченко В.А., КизимМ.О., Гейман О.А. – Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2007. – 404 с.

5. Клебанова Т.С., Гур’янова Л.С. Порівняльний аналіз соціально-економічного розвитку регіонів України //Статистика України. - 2005. - № 3. - С. 57-60.