WEB-ресурс научно-практических конференций

Бартосік О.А .

м. Чернівці , Україна

РЕЧЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ В СИСТЕМІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Речення – це граматично та інтонаційно оформлена синтаксична одиниця, яка є засобом формування, вираження і повідомлення думки [1; 23].

Основними ознаками речення є такі:

- речення виражає закінчену думку (має смислову завершеність) і є одиницею повідомлення;

- речення має закінчену інтонацію, що залежить від змісту речення, мети його, а також розташування компонентів;

- речення має граматичну організацію – будову речення. В кожному реченні є його граматичний центр, основа - головні члени речення.

Граматичний центр або граматичну основу речення становлять головні члени речення – підмет і присудок.

Відношення між підметом і присудком формують основну граматичну ознаку речення – предикативність, тобто віднесеність повідомлюваного у реченні до дійсності.

Предикативність виражається у граматичних категоріях способу, часу і особи [19; 175 – 176].

Речення - одна з основних граматичних категорій синтаксису, яка протиставляється в його системі слову та словосполученню за формами, значеннями та функціями [2; 102]. В широкому значенні це будь-яке - від розгорнутого синтаксичного утворення до окремого слова або словоформи - висловлювання, яке повідомляє про щось і розраховане на слухове або зорове сприйняття. Речення може бути простим і складним. У вузькому, власне граматичному, значенні просте речення - це така одиниця повідомлення, яка, будучи створеною за спеціально призначеним для цього граматичним зразком, має значення предикативності. Основними ознаками простого речення є: його синтаксична структура, що формується певними словоформами в їх відношеннях одне до одного; його семантична структура; порядок слів та інтонація; члени речення як компоненти предикативної основи речення або її поширювачі.

Залежно від мети повідомлення речення можуть бути розповідними, питальними або спонукальними.Речення поєднує в одній своїй граматичній формі кілька значень різного ступеню абстракції. По-перше, сам структурний зразок речення має абстраговане значення, спільне для всіх речень, це так звана предикативність. Проте в конкретних реченнях на значення предикативності накладається нове, іншої якості значення. Такі значення належать до семантичної структури речення. Речення, які мають різну граматичну організацію, але близьку семантичну структуру, в деяких дослідженнях розглядаються як трансформи, тобто перетворення одного в інше. І в українській, і в західноєвропейській лінгвістиці речення та його компоненти тривалий час вивчалися як категорії, що збігаються з логічним судженням.

У вивченні речення як власне мовної, синтаксичної категорії, що має свої формальні та змістові характеристики, склалося кілька напрямів, пов'язаних:

1) з ученням про речення як про складну багаторівневу структуру;

2) з теорією генеруючої граматики та трансформаційного синтаксису;

3) з різними вченнями про речення як про синтагматичну низку зв'язків та відношень, про аранжування слів;

4) з аналізом речення передусім як одиниці значення. В 60-70 речення вивчалось в аспекті теорії глибинних та поверхневих структур та пропозитивної номінації.

В 60-80 роках активно досліджуються парадигматичні зв'язки та відношення у реченні, які організовують його в певну систему, а також його змістова будова [ 26 ].

Речення являється і номінативною одиницею, і граматичним явищем. В той же створюють номінативну і комунікативну основи. Номінативна основа утворюється рівнем мови до речення, комунікативна – від речення і вище. Речення в цій ієрархії рівнів є першою одиницею мови, яка функціонує як потенціальна комунікативна одиниця.

Речення в будь-якому аспекті потрібно розглядати як граматичну суб’єктивно-предикативну структуру, що володіє великим набором засобів вираження як логічного суб’єкта, так і логічного предиката. Тут важливо відмітити, що будь-яке речення не просто виражає думку, а виражає її ціле направлено, тобто з його допомогою виконується певна комунікативна установка. Саме це робить речення ширше по своєму змісту і зовнішньому оформленню, чим будь-яка інша синтаксична конструкція. Синтаксична конструкція – це лише основа, яка повинна бути доповнена, щоб стати реченням, тобто комунікативною одиницею мови [8; 21 – 22].

Список використаних джерел:

1. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. – Л.: Просвещение, 1973. – 300 с .

2. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений // Оценка событие, факты/ АН СССР, Ин-т языкознания. – М.: Наука, 1988. – 338 с .

3. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – 423 с .

4. РосінськаО.А . Українська мова: Довідник школяра і студента. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2005. – 390 с.

5. Поняття про речення [ Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.znatok.ua/ua/sentence - Заголовок з екрану.