WEB-ресурс научно-практических конференций

Звелідовська Л.І.

Київський національний університет імені Т. Шевченка, Україна

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ТА МОВНЕ ПИТАННЯ У КОЛУМНІСТИЦІ АРТУРО ПЕРЕСА-РЕВЕРТЕ

Актуальність звернення до теми концепції морального ідеалу у публіцистиці Артуро Переса-Реверте зумовлена передусім її новизною. Наразі проблема визначення національної ідеї та вирішення мовного питання особливо гостро постала перед сучасним суспільством. Нагальність національного самоусвідомлення загострилась зокрема через кризу морально-етичних світоустроєвих концепцій кінця ХХ – початку ХХІ століть, на зміну яким остаточно прийшли цінності суспільства споживання. В наслідок ґлобалізації громадяни різних країн переймаються спільними проблемами, але й їхнє вирішення можуть віднаходити не лише у мовців своїє вітчизни. На жаль, звернутися до колумністики іспанського мають можлівість далеко не всі українці і навіть журналісти, для яких таке звернення було б особливо корисним, через те, що незважаючи на вищезгадану ґлобалізацію , на своїй шпальті публіцист пише лише рідною мовою, іспанською.

Аналіз публіцистичного доробку письменника в національній системі координат, індивідуальних особливостей творчої манери журналіста, характер викладу та мотивації проводиться в тісному зв’язку з проблемами визначення національної ідеї та вірішення мовного пітання , що стоять нині перед українською культурою та суспільством загалом.

Наукова новизна цієї наукової статті визначається насамперед предметом дослідження. Публіцистична творчість Артуро Переса-Реверте не розглядалася монографічно .

Ім`я іспанського письменника Артуро Переса-Реверте наразі відоме перш за все як автора численних пригодницьких бестселерів, що виходять друком у 50 країнах і за якими знято не один касовий кінофільм. Наразі рецензії на романи Переса-Реверте друкують The Sunday Times [22, 33], The Gu a rdian [34] та The Daily Telegraph [20, 23, 25]. Перша книжка письменника «Гусар» вийшла 1986 року, проте увагу читачів він здобув лише через два роки романом «Учитель фехтування», а справжній успіх принесла у 1990 році «Фламандська дошка». 1993 року виходить друком «Клуб Дюма, або Тінь Рішельє », який через шість років екранізує Роман Поланськи . Перу Переса-Реверте також належать: «Шкіра для барабана», «Територія команчів», «Морська карта», серія «Капітан Алатрісте » (« Капітан Алатрісте », «Чиста кров», « Іспанська лють», «Золото короля») та інші романи. Цього року побачили світ «Сонце Бреди» та «Баталіст».

Зацікавлення белетристикою Переса-Реверте значно зростає, коли на екрани виходять стрічки, зняті за його творами. Адже кіно є мистецтвом більш доступним для широких мас, ніж література, навіть якщо йдеться про історичні детективи. Найконцептуальнішою кіноверсією романів письменника став містичний триллер «Дев’ята брама» (1999) Романа Поланськи з Джонні Депом у головній ролі, найбільш популярною – «Капітан Алатрісте » (2006) з Віґо Мортенсоном .

Рецензії на кожну з трьох збірок публіцистики Переса-Реерте надрукував ‘El Pais’ (одне з найбільш авторитетних видань Іспанії) [19, 23, 25], решта європейських ЗМІ залишили їх поза своєю увагою.

Іспанський критик Хавьэр Ґоньэc у критичному огляді збірки « N o me coger ? is vivo » [«Живим не візьмете»] для “ El Pais ” із назвою «Зітхання Іспанії» говорить, що «свою шпагу Реверте загострив на капітані Алатрісте » [23]. Його колега з “ El Cultural ” Дієґо Донкес , рецензуючи збірку « C on animo de ofender » [«З наміром образити»] в есе «Прихильник гарячої крові» відзначає: « Він завжди лишає за собою редути, де переховується: його друзі, сценки із сьогодення, тому що насправді есе «з наміром образити» слід розуміти як «з наміром жити», а його думки – це стратегічні засоби зробити цей світ місцем більш придатним для життя » [20].

Українські критики також особливої уваги на них не звернули, трохи активніше відреагували їхні російські колеги.

На думку автора цієї наукової статті, колумністика Артуро Переса-Реверте варта увагі більше, ніж його бестселери. Його есе кожної неділі виходять на шпальтах щотижневого додатку до 24 іспанських газет, який сьогодні вже має назву ‘XLSemanal ’. Щотижня нове есе іспанською можна знайти на офіційному сайті письменника CapatanAlatriste.com. 18 листопада 2007 року на шпальті « Семаналю » з’явилась сімсот п’ятдесята стаття письменника («20, 15, 750») [26], в якій він знову розповідає про особливості роботи з цим виданням. Наразі публіцистичний доробок Переса-Реверте за 2006-2008 рр. не перекладено ні російською ні українською мовою, отже і критичних відгуків на них у пострадянському просторі немає.

Друкуючись на сторінках мадридського щотижневика « Семаналь », Артуро Перес-Реверте став своєрідним хронографом соціально-політичного життя Мадриду, в цілому Іспанії та подій, що відбуваються у світі. За даними іспанського Дослідницького центру ЗМІ, його статті щонеділі читають 4581000 осіб. Такою численною аудиторією « Семаналь » може похвалитись вже давно, ще 1995 року цей факт так коментував Перес-Реверте : «чотири мільйони реальних читачів у країні, де не знайдеться трьох людей, які зайшовши до бару замовлять однакову каву» [15, C. 369]. Про свої стосунки з редакцією Перес-Реверте розповідає в есе «Ель Семаналь » [15, с. 368-369]: «Жодного разу ніхто в «Ель Семаналь » не сказав мені: слухай, давай, обережніше на поворотах, щось тебе занесло. Ні коли на мою адресу надходять листи з відбірними лайками, ні коли – вони не кажуть мені, але пташки щоразу приносять інформацію на хвості – ставлять під загрозу важливі і дуже прибуткові рекламні кампанії; навіть у таких ситуаціях вони не зітхають і не дорікають мені. У цьому вся справа. Я пишу абсолютно вільно – іноді навіть сам дивуюсь як мені це дозволяють. Я стріляю по всьому, що рухається, весь час намагаюсь знайти щось таке, що нарешті розлютить їх і мене виженуть. Але ні: коли ми, трапляється, ходимо разом обідати і я, аби познущатись заявляю: «Наступного тижня я напишу про це і це», головний редактор залпом випиває три порції галісійського сусла (дуже міцний алкогольний напій, понад 50° - Л. Е.), а потім, схопивши десертний ніж зі столу, наче самурай, мовчки намагається розрізати вени, але не заперечує ні словом, ні звуком. Це варте дорогого. І мені це до вподоби». Минуло 12 років, проте письменник і досі впевнено заявляє: «Це честь писати тут» (20, 15, 750)» [26]. Авторитетна іспанська газета «Ель Паїс » наводить цитату Реверте про його співпрацю з « El Semanal »: «В іспанській журналістиці так ніхто не пише, і я дивуюсь, що мені це дозволяють» [25].

Як розпочинає своє есе із недвозначною назвою «Чому я пишу в газету “ День ” ?» [2] український колега Реверте , письменник і публіцист Юрій Андрухович: « У моєму нічному житті є два різновиди кошмарних сновидінь , які повертаються до мене з певною періодичністю . Перший з них — що я знову відбуваю службу в армії . Другий — що я знову працюю в газеті . Цей другий вимагає пояснень . Газета моїх кошмарів — це не газета взагалі , а коректорсько-лінотипний цех обласної « Прикарпатської правди », в якому я відбував свою примусову трудову повинність упродовж 1985—1989 років на посаді так званого випускового » . І д алі зізнається: « Мені добре працювати в « Дні », тому що саме тут я маю можливість залишатися самим собою й не шукати компромісів . Тому що в « Дні » є найбільший прості р для вільного інтелектуального гуляння , себто виявлення неслухняних поглядів . Тому що всі ми постійно пізнаємо передусім себе самих, і ця газета стимулює до такого самопізнання . Вона нічого не диктує й не нав’язу є , вона саме стимулює . І останнє моє «тому що » — мені набридло жити в Україні безособистісній , безформній і розмазаній . І я — провінційний наївняк — хотів би мати якусь причетність до того, щоб вона ставала іншою ».

Відомий український теоретик літератури й журналістики Володимир Здоровега у своїй книзі «Теорія і методика журналістської творчості» наводить цитату «одного з відомих католицьких діячів»: «Якби апостол Павло жив сьогодні, він був би публіцистом» [11, C. 24].

Російський критик Аркадій Рух: «Здається, ця книга ніколи не стане бестселером. Шкода. Дай Боже, аби я помилився. Залишається тільки вгадувати на що розраховував видавець, запускаючи двадцятип’ятитисячний тираж: чи то на магію імені, чи то на наявність у країні такої кількості розумних людей. Сподіваюсь, друге» [18]. Важко не погодитись із побажаннями росіянина. Адже українські видавці досі не зважились опублікувати колумністичний доробок відомого іспанського белетриста. Цілком можливо, їх злякали іспанські екзотизми, якими насичена і навіть перенасичена есеїстика Реверте . Дарма. Автор цього дослідження переконана читач розумніший за видавця. Він швидко звикає до іспанських назв та імен і подумки змінює їх на українські, а свідомість разом із підсвідомістю підказують чимало подібних ситуацій з українського суспільного й особистого життя. Переважно невеселих ситуацій. Нічого не вдієш. Хоча... Кажуть, що життя є таким, яким ми його спрймаємо . І це насправді саме так. Так от оцінка Реврте тих чи інших подій: світових, про які ми чули з наших медіа або українських, аналогічних тим, що відбувадись і відбуваються в Іспанії, часом співпадає з нашими враженнями, але іноді підказує нам змінити кут, під яким ми їх розглядали або нам їх показали, а ми не завдали собі клопоту задуматись чи насправді це так. Артуро Перес-Реверте змушує свого читача плакати і сміятись, але, найчастіше, розмірковувати і не сприймати все на віру. А це водночас і небезпечно і корисно. Особливо у наш час. Адже реальність виявляється переважно страшною і зовсім невтішною.

Перес-Реверте не єдиний іспанець, який з іронією ставиться до своїх співвітчизників, дуже схожі думки висловлював свого часу Хосе Ортега-і-Ґассет : «Іноземців в Іспанії особливо розчулює те, що на питання, де якась площа чи будівля, той, у кого запитали, зазвичай зупиняється і, благородно жертвуючи часом та справами заради незнайомця, проводжає його до потрібного місця. Не заперечую, що доброго кельтибера спонукає певне благородство, і радію, що іноземець це відчуває. Проте кожного разу, не можу позбутися підозр: чи насправді мій співвітчизник кудись простував? Адже цілком може виявитись і часто виявляється, що він вийшов на чуже життя поглянути, чи не заповнить хтось хоч трохи його власне. Я не одноразово переконувався, що мої співвітчизники виходять на вулицю з надією, що трапиться іноземець, якого можна супроводити» [13, C. 135].

Не можна не заувважити , що книжка має ще одне завдання, ніби спеціально для України – розрадити тих, хто звик тужливо розводити руками, повторюючи, що у нас все не як у людей. «Не лише у вас, - ніби відповідає на це Перес-Реверте . – Ви тільки подивіться, що у нас тут робиться". До такого ж висновку приходить і російський критик М. Попова.

Закономірні, проте досить невтішні висновки: не переставає дивувати симетричність української реальності – іспанській. Досить в тексті замінити іспанські назви міст, вулиць на українські – і, здається, що це написано сьогодні і про нас. Різниця лише в тому, що в Україні, схоже так ніхто не пише». В Росії, схоже також.

У своїх есе Артуро Перес-Реверте п іднімає чимало тем, проте головною завжди лишається Іспанія . До своєї батьківщини ві н повертається з будь-якого стилістичного звороту . Як зауважив у своєму есе « Шкура бика , розжоване серце » Юрій Андрухович : « Про Іспан ію знаю тільки те, що вона інакша , ніж ми собі уявляємо » [3] . Перечитавши есе іспанського колумніста , розумієш, що український письменник таки мав рацію. Щоправда варто відзначити і те, що насправді про Іспанію ми знаємо набагато більше, ніж думаємо – надто схожа ситуація сформувалась нині і в Україні. І справа не лише у глобалізації. Європейський союз та інші європейські інституції не стануть панацеєю для країни, доки до влади не прийдуть люди з освітою та мізками . Насправді, більшість есе Переса-Реверте – літературне втілення старої, оновленої і невичерпної теми: Іспанії, теми, до якої звертались письменники Кеведо , Ларра і Вальє-Інклан , філософи, зокрема Ортега-і-Ґассет .

Те, що відбувається сьогодні в іспанському королівстві до болю нагадує Україну. В цій країні службовці аеропорту можуть за один день загубити 15 000 чемоданів, високі чиновники не вміють нормально розмовляти і цікавляться лише винайденням нових податків.

В Іспанії так само дехто переконаний, що країна «спізнилася на поїзд чотири століття тому, через те, що ловила гав» [28]. Там також забувають про велич історії: «Ми, дурні нікчеми, вважаємо за краще соромитися своїх перемог і згадуємо про них, лише коли хочемо розлютити сусідів» [29]. В Іспанії також зростають податки, людей викидають на вулицю і «це може трапитись тільки у сьогочасній Іспанії, де політики та магнати, потираючи руки, розповідають простим людям, як чудово ми живемо, які у нас чудові показники, і якими скаженими темпами розвиваються виробництво та торгівля» [17, С. 119].

Культура батьківщини Сервантеса та Веласкеса поневолена Голлівудом . Історію країни забули, а те, що пишуть у газетах і підручниках – переважно брехня. Часи героїв та героїнь минули. Поваги автора заслуговують лише старі моряки, молоді бунтарі та собаки.

Кінець історії в окремій країні відбувається у супроводі вульгарних (за визначенням Переса-Реверте ) фільмів Альмодовара й ідіотських телешоу (з цим сперечатися не доводиться). «Загалом, якщо Іспанія згине до пекла, я не надто засмучусь — ми на це заслужили», — резюмує свої невеселі роздуми про долю країни Перес-Реверте в есе, де розповідає про те, як у 21 столітті піренейський півострів знову підкорюють араби. Навряд чи варто сприймати буквально ці слова ідальго Переса-Реверте – якби все було насправді так, він не присвятив би стільки шпальт своїй Батьківщині, слову, яке для нього може виглядати лише так: з великої літери.

Олександр О. Віслов досить жорстко й іронічно (іспанець схвалив би тон свого російського колеги) критикує публіцистику Переса-Реверте : «Цей радісний танок на кістках своєї вітчизни гарно виглядав би на книжкових полицях СРСР. Подібні викриття мерзенності капіталістичного стилю життя знайшли б відгук у серцях партійних чиновників. Проте ще більше роздратування викликає глумливий настрій, жовчний пафос носія істини в останній інстанції, що пронизує її (збірку «З наміром образити» – Л. Е.) наскрізь на початку. Автор і справді, здається, вирішив образити усіх, каменя на камені не залишивши від своєї палко коханої батьківщини в її сучасному вигляді» [8]. Автор змушена не погодитись із паном Вісловим . По-перше, автор зазвичай висловлюється іронічно й жорстко, але ж іронія, на те й іронія, щоб не образити, а змусити замислитись. Принаймні, так чинять розумні люди, тоді як невігласи шукають приводу образитись, про що неодноразово говорив Реверте . По-друге, колумністика Артуро Переса-Реверте напевне не сподобалась би партійцям СРСР з декількох причин, найголовнішою з яких є те, що Реверте є патріотом. Більше того, справжнім патріотом і те, що він любить свою батьківщину зрозуміли б навіть вже згадувані чиновники радянського союзу – це надто очевидно. Не кажучи вже про те, що пиши він за тих часів, їм також було б непереливки. На цьому претензії рецензента О. Віслова до письменника не завершуються: «Зрозуміло, що Пересові-Реверте , який з головою поринув у “прекрасну давнину”, у золоті часи іспанської всемогутності, звідки він може здобувати сюжети, персонажів та натхнення для своїх химерно барочних романних конструкцій, сьогочасний стан речей його країни палко не до душі. Сповненим мізантропії, втомленим, проте все ще гострим поглядом флібустьєра на пенсії (йдеться про кар’єру військового кореспондента Переса-Реверте – Л. Е.) він із сумом дивиться на наше покоління і и пришпилює його до ганебного стовпа» [8]. З таким же успіхом можна говорити про те, що автор цієї роботи оразом з критиком А. Вісловим «з головою поринули» в сьогодення. У своїй колумністиці , так само, як і в більшості своїх романів, письменник звертається до минулого, намагаючись відшукати у ньому цінності, втрачені у технологічну еру. Поєднуючи звичну для сучасної людини реальність та тіні минулих часів, Реверте створює унікальний художній світ.

«Викрити виразки суспільства» — для іспанського письменника не порожня гучна фраза, а місіонерське завдання. Точніше, одне із завдань, внутрішнє. Інше – зовнішнє: для іноземного читача його замітки відкривають доступ до самої квінтесенції Іспанії, вже яка є. До згустку її звичаїв, проблем та характерних рис» [10]. Як зауважив Сергій Васильєв-Молодший, письменника спонукає братись за перо «усвідомлення духовної хвороби Іспанії, її деградації, яка пов’язана із втратою національної єдності, граничного лицемірства політичної пропаганди, популяризації комікса замість культури» [7]. На превеликий жаль, ті ж проблеми змушють братись за перо і українських письменників.

У статті “Образ Довженка”, що писалася ще 1964 року, Д. Павличко висловив досить актуальну і в наш час – саме в наш час – думку про те, що немає наднаціонального мистецтва. “Замість національних характерів – сексбомби , замість мови – жаргон, замість патріотизму – грошовий фанатизм, – оце найхарактерніші ознаки” [14, c. 102] нашого кіно, нашої культури.

І зовсім нещодавно занепокоєння станом сучасної України висловлювала Оксана Забужко: «Українське суспільство впало у напівварварський стан. Коли говориш з людьми поодинці, нібито усі притомні, цікаві, погоджуються. Але окремо взяті люди – не суспільство. Вони можуть самоорганізуватися і вийти один раз на Майдан. А що після цього?» [9].

Сергій Васильєв-Молодший, один з небагатьох українських рецензентів публіцистики іспанського письменника, зізнається: «Дивитись з України на те, як Артуро Перес-Реверте порівнює свою батьківщину з марокканською тюрмою (віддаючи перевагу останній), а інформація про кількість літніх людей в Іспанії до 2050 року (у зв’язку зі зростанням тривалості життя) викликає бризки ненависті (ніби, довели країну політики, зовсім немає молоді), трохи незатишно» [7]. Особливо моторошно стає від деяких, особливо влучних цитат, як оця, ніби написана про політичну ситуацію в Україні: «Оскільки у нашій країні, якщо цю прокляту богом діру, звичайно, можна вважати країною, політичні дискусії давно перетворились на портові бійки, і жодна сторона не викликає симпатії. Усі демонструють однакову дурість та підлість» [27]. Власне, у текстах, присвяченим питанням політики та суспільства слово «Іспанія» можна замінити на «Україна», а «Барселона» на «Донецьк» – зміст не зміниться.

М. Попова називає есе Переса-Реверте «Літописом сучасної Іспанії – з гнівними виступами на злобу дня і паралельно з роздумами про її минуле та майбутнє » [16]. Оскільки державницький досвід Іспанії нараховує вже декілька століть, а український лише 17 років є сенс уважно проаналізувати їхні здобутки та помилки, аби сформувати, нарешті, власний шлях.

Публіцистові Реверте не бракує сміливості називати батьківщину злиденною та нездарною , а її чиновництво – крадіями. «Як це часто буває, за навмисними образами та насмішками ховається велика любов до рідної країни. Як справжній іспанець, Перес-Реверте усвідомлює себе нащадком колись великої країни, що відійшла з часом на периферію історії. І з натиском нагадує про це іншим» [4].

На перший погляд, може здаватись, що публіцистика перенасичена іспанськими реаліями, іменами, подіями. «Статті Переса-Реверте не є ні абстрактними міркуваннями, ні викриттями пристрасного оратора, ні ліричними звіреннями… Можливо, це звучить трохи пишномовно, проте дає надію на те, що у світі ще не перевелись небайдужі люди. Принаймні, в Іспанії» [4].

Артуро Перес-Реверте з сумом відзначає: «у нашій країні знекофеїнились навіть найбільш сильні лайки [19, c . 151] » ( «Образа ) . І ц е його насправді непокоїть. Певна річ не сам факт нівелювання ненормативної лексики, але те, що його спричинило, а саме загальне збайдужіння. А можливо те, що лайка стала мовою. Певна річ те, що відбувається у країні викликає в автора не лише іронічно-саркастичну посмішку: «Я мешкаю у сумному куточку світу на імя Іспанія, з найбільшою концентрацією у світі безсовісних людей на квадратний метр [17, c . 137]» (« Сусі та сасімі »).

Іспанія початку ХХІ ст. з есе Реверте постає перед нами занедбаною. Хрестоматійний приклад точного аналізу того, що відбувалось у країні – есе «Живим не візьмете», написане 20 квітня 2003 року. Воно є пророчим, зважаючи на терористичний акт 11 та вибори 14-го березня 2004 року. В есе знову і знову лунає набат з приводу фанатизму, незадоволення та реваншистських настроїв, що зростають на піренейському просторі. У цьому жорстокому суспільстві Перес-Реверте застерігає від братовбивчих кроків. І тим, кого він вважає відповідальними за розпалювання подібних настроїв, письменник не дає спуску, викриваючи їхню псевдодемократію , політичне кумівство і неприкрите шкурництво.

Національна ідея присутня мало не в усіх есе публіциста, не залежно від імені чи проблеми, про яку мовиться. Наприклад, розглядаючи літературні проблеми та явища з висоти загальнолюдського усвідомлення в порівнянні зі зразками інших літератур («Якби Сервантес народився французом»).

В есе митець-публіцист гостро ставить мовне питання. В есе La princesa de Cl?ves y la palabra ` patriota ? ( XLSemanal | 15 de abril de 2007) в ін з відчаєм цитує рецензію на роман «Принцеса Клевська » [Мадам де ла Файэт , 1627] Фредеріка Беґбеде (спровоковану несвальним презирливим коментарем Ніколя Саркозі ): «Прочитайте цю книжку, вона зробить вас патріотом! Лише наша країна, сувора і пристрасна, здатна надихнути майстра на подібний шедевр. Чути цю мову – це чути мову інтелекту» і з ще більшим сумом говорить, що про іспанську так ніхто не скаже. Перес-Реверте не полишає спроб захистити рідну мову, перешкодити спекуляціям на мовному ґрунті.

В українського колумніста Юрія Андруховича є дуже « ревертівське » есе з приводу дискусії про доречність перекладу класики зарубіжної літератури українською мовою. Перепрошую за безглуздість формулювання, проте питання поставили не ми з Андруховичем. Реверте неодмінно оцінив би іронічний пасаж свого колеги: « На перечитування Хемінгуея по-українськи у нього, як і в згаданої більшості згаданих «освічених співвітчизників», вочевидь, просто бракує часу. Боронь Боже, я не засуджую — констатую факт ». Есе, яке має назву «Мовою оригіналу» завершується вишуканим публіцистичним жартом: « Що і якою мовою кому читати — безумовно , особиста справа кожного. Тільки от сама собою напрошується одна цитата з Шекспіра . Для збереження точності зацитую мовою оригіналу : «Быть иль не быть — вот в чем вопрос [5]».

Артуро Перес-Реверте насправді буває занадто категоричним. Скажімо, він не може чути жодної слов’янської мови, через те, що вона нагадує йому сербську ( Fantasmas de los Balcanes . XLSemanal | 10 de junio de 2007). Перес-Реверте українців зрівнює з представниками південної америки : «В основі піраміди найдешевшої робочої сили перебувають українці та латиноси » [17, c. 245]

Артуро Перес-Реверте неодноразово звертався у своїй творчості до видатних осіб, до етичних проблем, до проблем історичної пам’яті, зв’язку часів, наступності поколінь, національних традицій в Іспанії. Значне місце в його публіцистиці відводиться полеміці навколо цих проблеми країни. Йому болить те, що Іспанія, колись могутня і велична, сьогодні втратила свою гідність. Якщо хтось і може зрозуміти і почути Переса-Реверте , то саме українці.

Список використаних джерел:

1. Александров Я. Учитель риторики: ( рецензия на сборник эссе А. Переса-Реверте " Корсарский патент") // Культура. – 2005. – №33 (7492).

2. Андрухович Ю. Чому я пишу в газету “День”? // День. – 1998. – №174.

3. Андрухович Ю. Шкура бика , розжоване серце // День. – 1998. – №103.

4. Андрухович Ю. Мовою оригіналу // День. – 1998. – №201.

5. Артуро Перес-Реверте «С намерением оскорбить» // Записки просвещённого читателя . – 2005. – 20 апреля .

6. Васильев-Младший С. Жеваная бумага // Столичные новости . – 2005. – №28 (365).

7. Вислов А. Перец Реверте : ( Популярный исторический романист оказался злым колумнистом ) // Ведомости . – 2005. – №39(1320).

8. Владимирова К. Интриган Артуро Перес-Реверте // kut.org.ua – інтернет-часопис про культуру. – 2005. – 13 июня .

9. Гузьо Г. Оксана Забужко: «Україна – патологічно варварська країна» // Високий замок. – 2007. – №71(3477).

10. Евневич М. Артуро Перес Реверте "С намерением оскорбить"/ http : // blogs . dpgazeta . ru / mariae / 210 . – 2007. – 18 апреля .

11. Лазебник Ю. Публіцистика в літературі. – К.: Рад. письменник, 1971. – 320 с.

12. Ногалес Х. Л. М. Свидетель века : ( вступительная статья к сборнику эссе А. Переса Реверте «С намерением оскорбить») . – М.: Эксмо , 2005. – С. 4 – 12.

13. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс . – М.: АСТ, 2003. – 512 с.

14. Павличко Д. Магістралями слова. – К.: Рад. письменник, 1977. – 312 с.

15. Перес-Реверте А. Живым не возьмете: Эссе / П ер. с исп. В. Кардаильский . – М.: Эксмо , 2006. – 736с.

16. Перес-Реверте А. Корсарский патент: Эссе / П ер. с исп. Н. Кириловой. – М.: Эксмо , 2005. – 720с.

17. Перес-Реверте А. С намерением оскорбить: Эссе / П ер. с исп. Е. Матерновской . – М.: Эксмо , 2005. – 496с.

18. Рух А. Артуро-Зануда : (Круг чтения : рецензия на сборник эссе А. Переса-Реверте " С намерением оскорбить ") // Питерbook . – 2005. – №4

19. Clements T. A hand- span of steel in the gizzard // Telegraph . – 2005. – 31 липня.

20. Doncel D. Apasionado de sangre fr?a ( Сr?tica de " Сon animo de ofender ") // El Cultural . – 2001. – 19 грудня.

21. Dugdale J. The musketeers of Madrid // The Sunday Times . – 2006. – 15 січня.

22. France M. Arturo P?rez-Reverte: Normal life taken to the max // Telegraph . – 2007. – 11 жовтня.

23. Go?ez J. Suspiros de Espa?a ( Сr?tica de " No me coger?is vivo ") // El Pa?s . – 2005. – 17 грудня.

24. Hughe K. Paperbacks : The Nautical Chart by Arturo Perez-Reverte // Telegraph . – 30/11/2002

25. Las patentes , en bolsillo ( Publicadas por punto de lectura ) // El Pa?s . – 2004. – 31 травня.

26. Perez - Reverte A . 15, 20, 750 /пер. з ісп . автора // XL Semanal . – 2007. – 18 листопада.

27. Perez- Reverte A. Aguafiestas de la Historia [ З ануди Історії ] / пер. з ісп . автора // XL Semanal . – 2007. – 8 de julio .

28. Perez - Reverte A . Cortos de razones , largos de espada [ Короткі мізки , довгі шпаги ] / пер. з ісп . автора // XL Semanal . – 2007. – 19 de agosto .

29. Perez - Reverte A . El d ? a que cobraron los gabachos [День, коли завоювали французяків ] / пер. з ісп . автора // XL Semanal . – 2007. – 15 de j ulio .

30. Perez- Reverte A. Fantasmas de los Balcanes [ Привиди Балкан ] / пер. з ісп . автора // XL Semanal . – 2007. – 10 de junio de 2007

31. Perez- Reverte A. La princesa de Cleves y la palabra ` patriota ? [ Принцеса Клевська та слово «патріот» ] /пер. з ісп . автора // XL Semanal . – 2007. – 15 квітня .

32. Perez- Reverte A. Una cerveza con Alejandra [ Пиво з Алехандрою ]/пер. з ісп . автора // XL Semanal . – 2008. – 15 червня .

33. Spurling J. The Painter of Battles by Arturo Perez-Reverte // The Sunday Times . – 2007. - 21 березня.

34. Taylor C. The Queen of the South by Arturo Perez-Reverte // The Guardian . – 2005. – 21 листопада.