WEB-ресурс научно-практических конференций

К.ф.н . Майданюк І.З.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

СВІТОГЛЯДНІ ПОЗИЦІЇ ПРОФЕСОРІВ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ ПРО СВОБОДУ

У всі часи розвитку людства зміст поняття «свобода», незважаючи на начебто повну його зрозумілість і легкість, трактувався настільки об’ємно і різноманітно, що до сьогоднішнього дня немає єдиного визначення свободи як правової, філософської чи етичної категорії. Свобода сприймалася і як можливість вільного вибору людини на шляху до Бога, і як відсутність будь-якого зовнішнього гніту та обмежень, і як усвідомлена необхідність, і як самовизначення духу, можливість чинити відповідно до власної волі, і як влада людини над собою, зовнішньою природою і суспільними відносинами. Усі дослідники свободи розуміли, що це настільки складний і глибокий феномен, котрий одночасно і приваблює, і відштовхує, адже може стати причиною серйозних суперечностей, призвести до розквіту нерівності і несправедливості.

Розгляд проблеми свободи бере свої витоки з античних часів, адже стає предметом філософських роздумів Сократа, Платона, Аристотеля, розвивається у працях Г. Гроция , К.А. Гельвеція , Дж . Прістлі , П.А. Гольбаха , Ж.-Ж.Руссо , Т. Гоббса , А. Сміта , І.Канта, Г.В. Ф.Гегеля , К.Маркса, П.Сорокіна, К. Поппера , В. Соловьева , М.Бердяєва та ін.

В українській філософсько-правовій спадщині доробок з питань свободи становлять праці Юрія Дрогобича, Павла Русина, Станіслава Оріховського-Роксолана , Симона Пекаліда (представників гуманістичної культури XVI сторіччя), Дем’яна Наливайка (Острозький культурно-освітній центр), Касіяна Саковича (Київське братство), Іоанна Баптиста Шада , Петра Ліницького (українська академічна філософія), Богдана Кістяківського , Якова Козельського , Семена Десницького (відомі прихильники ідей природного права), В.Антоновича, Г. Вашкевича , Г.Галагана, С. Глушановського , П. Житецького, Д. Каменецького , П. Куліша, В. Каховського, М. Костомарова, Ф. Тарановського , Т . Шевченка. , Б. Познанського, Т. Рильського , П. Чубинського та інші. Оригінальні ідеї містяться у дослідженнях М. Владимирського-Буданова , М.Драгоманова, І.Франка, М.Гоголя.. Саме їм присвячені наукові розвідки сучасних дослідників В.Андрущенка, Т. Андрусяка , О.Бандури, О. Базалука , В.Горського, О. Гарника , Д.Заславського, О.Забужко, І. Захари , А.Козловського, М. Михальченка , І. Паславського та ін.

Такий інтерес до названої проблеми не є дивним, адже сьогодні перед нашою державою, як і перед багатьма іншими, стоїть питання про те, як зберегти свободу особи, не принижуючи особистості, не порушуючи рівності громадян, не гребуючи їхніми природними правами. Справедливою є думка, що людина «не прийме жоден суспільний устрій, якщо він не врахує вигоди її бути особистістю и мати свободу для її реалізації» [1, с. 345]. І, звичайно, для того, аби вирішити проблему, необхідно звертатися до історичних джерел цінностей суспільства, серед яких, наприклад, - спадщина професорів Києво-Могилянської академії.

Так, скажімо, І. Гізель був переконаний у тому, що свобода – єдине джерело звільнення людини від будь-якого насильства (і фізичного, і морального), про що свідчить його праця “Мир з богом чоловіку”. Його попередники зводили ідею свободи лише до розуміння її як звільнення від зовнішнього насильства, пригноблення, залежності і обстоювали виключно фізичну (матеріальну) свободу. І. Гізель же аргументував потребу звільнення людини від морального тиску, перш за все тиску церковних настанов: прагнення людини до земного щастя є природним, тому людина повинна бути вільною від релігійного фанатизму та насильницького тиску, це дасть їй можливість бути життєво активною, будувати своє приватне і громадське життя, вільно працювати, боротися з вадами і злочинами суспільства, печаллю і незгодами у ньому. Людину він звеличує настільки, що приписує їй здатність не тільки судити про добро і зло, а й тлумачити на свій розсуд Божі заповіді, церковні настанови і “ установленія людські” [3, с. 219].

Наступник І.Гізеля у ректорстві Лазар Баранович пояснював свободу людини як можливість самостійно обирати пропорції між земним і небесним, їх цінностями, вирішувати для себе, де й коли він волів би бути щасливим. Його увага була прикута і до свободи як права народу самовизначення, адже він обстоював національну і релігійну самостійність України, підтримував автономістичну політику Д.Многогрішного і навіть брав участь у посольстві Війська Запорізького до Москви 1669 року.

Не оминув розглядуваної проблеми й інший професор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович. Не заперечуючи божественного походження людини, він “...діяльність людини … пов’язував з її свободою, розуміючи останню як панування індивіда над самим собою, як здатність керувати своїми діями, емоціями і пристрастями. Для поглибленого розкриття проблеми свободи він вводить поняття “сваволя” як влас­тивість розумної душі, зокрема волі, яка, коли є всі умови для діяння, може діяти чи не діяти, робити те чи інше. Завдяки розуму людина усвідомлює не лише свою свобо­ду, а й впливи, що витікають із бажання, і водночас сама може активно впливати на поведінку інших людей” [3, с. 236]. Людина, вважав він, має стільки свободи, що повинна вміло зайняти гідне місце у Всесвіті.

Тож історія філософської думки України дає чимало настанов для створення законів і правил співжиття, заснованих на гармонійному поєднанні свободи особистості і її відповідальності перед суспільством, тому й результати їх вивчення можуть стати ідеологічною платформою становлення справедливого суспільства.

Список використаних джерел:

1. Кохановский В.П. Философия . – Ростов н/Д : Феникс , 2002.– 576 с.

2. Крапивенский С.Э. Социальная философия.– М.: ВЛАДОС, 1998.–416 с.

3. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій. –К.: ВШ: Т-во «Знання», КОО, 1999.-543 с.

4.Философия истории : Антология / Сост . Ю.А. Кемелева . – М.: Аспект Пресс, 1995.-–51 с.