WEB-ресурс научно-практических конференций

Павленко О.Е.

Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Україна

РОЛЬ ГРИ В ПРОЦЕСІ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРОТВОРЕННЯ

Одним з суттєвих проявів гри в українській культурі є елемент агону (змагання, боротьби, протистояння). Так, мотив космічного агону , який знайшов місце у слов’янській міфології у вигляді споконвічної боротьби-змагання темного і світлого начал, змаганні природних сил (літо-зима, день-ніч) що пояснюється дуально-фратриальною організацією первісної спільнот, антагоністичним та антитетичним облаштуванням суспільств, в наслідок чого надання ігрових ( агональних ) ознак феноменам, які насправді не є грою ( агоном ), формування квазіігрового світосприйняття, що знайшло вираження в різноманітних календарно-обрядових формах, фольклорі. Мотив космічного змагання між світлим і темним світовим началом помітний і в християнській міфології. Агон , як невід’ємна складова культури українців простежується в численних іграх і ритуалах, які стосувалися військової справи, забавах військової аристократії, ігровій культурі запорізьких козаків, карпатських опришків . Змагально-ігрові форми були великою мірою присутні в обрядах ініціації українців (запорізькі козаки, опришки, парубочі та дівочі громади), де гра, подолання перешкод сприяли соціалізації індивіда, його інтегруванню в людський колектив (комунікативна функція), створювала психотерапевтичний ефект . Наявність ігрового елементу простежується в естетичній складовій української культури. Художні елементи, трансформувавшись із сакрального дійства, обряду у окремі естетичні практики, в яких гра була невід’ємною ознакою, лягли в основу мистецьких жанрів і стилів, які функціонували в українському культурному просторі. Важко заперечувати ігрові пріоритети в таких мистецьких напрямках як театр в його численних модифікаціях, певних музично-театральних формах (скоморошество з, притаманним йому трикстерством , блазнюванням, двірське співоцтво тощо), в окремих літературних жанрах барокової доби („ грашкі поетицьки ”, епіграми, акровірш, лабіринт, паліндром, загадка, бурлеск), мистецькому стилі рококо, літературних творах романтизму (М. В. Гоголь), декадансу (І. Франко, „Зів’яле листя”) авангардній та сучасній українській літературі, в сучасному візуальному мистецтві, в деяких альтернативних літературно-філософських практиках (О.Бердник). Слід відзначити незаперечні ігрові ознаки у культурних стилях різних епох. Так, скажімо в бароковому мистецтві естетична гра тяжіла до зовнішніх ефектів, демонстрації чогось, що могло підвищити статус автора, скажімо ерудиції, захоплення формальної майстерністю, що надавало художнім формам певного артистизму. Ще однією рисою барокової естетичної гри є спроба в такий спосіб приховати реальність, абсурдність світу. Загалом відзначимо, що українському бароковому мистецтву притаманна певна театральність, загальною метафорою якого вважається „світ-театр”. Українське рококо ввібрало в себе головні ознаки цього європейського стилю, в якому помітне тяжіння до стильової „гри”, витончених форм, вигадки як домінанти художнього образу, гіперболізації, перебільшення, алегорії, яка за своєю суттю є грою. Саме через карнавально-ігрові моделі, обігруючи уявлення про нескінченість та вічність, М. Гоголь показує зіткнення нікчемного та серйозного, страшного. Творчості письменника притаманний мотив гри-маски , гра слугує висвітленню певних етичних проблем. Ігровий вектор як один з пріоритетів авангардного мистецтва простежується у творчості українських поетів-футуристів, модерного театру Л. Курбаса тощо. Культурні феномени кінця ХХ початку ХІ ст., які в численних дослідженнях розглядається в контексті постмодерних культурних практик, несуть в собі яскраво виражені ігрові ознаки. Так, у творчості багатьох представників сучасної української літератури (Ю. Андрухович, С. Жадан , Ю. Винничук , Л. Подерв’янський , В. Єшкілєв ) простежуються наступні елементи гри: словесна іронія, роковий супровід виступів, театралізація тексту, інтертекстуальні перегуки з „уже сказаним”, перформенс , іронізм , богемність, артистизм, травестування (образ маски), загравання з масовою культурою, кітчем, апеляція до „низької культури”, барокова гра з відомими образами, елементи карнавалу як форми „естетичного протесту”, буфонада, провокація, рольова поведінка, альтернативність тощо.

Сучасне візуальне мистецтво теж являє нам приклад ігрового культуротворення . Так окремі представники contemporary art , намагаються у своїй творчості звернути увагу реціпієнта на думку про радикальний сумнів у загальноприйнятих цивілізаційних „апріорі”, включаючи науку, мистецтво, філософію, що характерно для сучасних постмодерністських практик, де саме гра, як один з небагатьох варіантів діяти у данній ситуації, дає можливість звільнитись від їх тотального тиску на свідомість індивіда (І. Чичкан „Ігри розуму”)В творчості представників названого напрямку простежується образ трикстера , блазня, Homo Ludens , який блазнюючи намагається відкрити реціпієнту очі на абсурдність оточуючої дійсності.

В свій час Й. Гейзинга наголошував на тому, що схильність об ’ єднуватись у певні спільноти, втаємничені товариства, клуби є незаперечною ознакою гри. В Україні до таких можна віднести цеховий характер діяльності співоцтва . Присутність в спілкуванні співців специфічного арго, системи правил, норм як фактора ідентифікації, розпізнавання, дає змогу говорити про названі цехові об’єднання як про співоцькі субкультури ( К. Черемиський). До таких спільнот можна, на наш погляд віднести неформальні групи, літературно-філософські гуртки, таємні організації, масонських ложі, громади, земляцтва, гміни , літературно-мистецькі гуртки, аморфні об’єднання митців. Субкультурних ознак набули такі молодіжні утворення як „балагурство”, „хлопоманство”, „ батярство ”. Сказане вище свідчить про вагому роль ігрового феномену та його численних проявів в процесі українського культуротворення ,