WEB-ресурс научно-практических конференций

Пєсков В.В.

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара, Україна

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ

Останнім часом держава вже не безроздільно та одноособово управляє економікою країни, а лише бере участь разом з іншими об’єктивними факторами, що впливають на економіку. Таким чином, держава є суттєвим, але не єдиним фактором, що впливає на економічну складову та визначає її подальший розвиток. Основною метою впливу держави на економічні процеси є створення найбільш прийнятних умов для розвитку економіки.

Одним з головних напрямів державного управління економікою є удосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування предметів відання між центром і місцями, підприємствами, установами, організаціями, підвищення управління в галузях економіки.

Визначальне місце серед органів управління економікою посідає Кабінет Міністрів, який розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку, забезпечує проведення фінансової, цінової, податкової та інвестиційної політики, здійснює керівництво об’єктами державної власності, координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Розглядаючи основні напрями державного регулювання економіки, слід зазначити, що це є фактично узагальнена картина процесів, що здійснюється державою щодо впливу на економічні явища та економіку України в цілому.

До основних напрямів державного регулювання у сфері економіки відносять:

· Забезпечення легітимності підприємницької діяльності;

· Захист економічної конкуренції (антимонопольна діяльність);

· Створення спеціальних (вільних) економічних зон;

· Інвестування економіки.

В умовах ринкової економіки та інформатизації суспільства, особливого значення набуває питання легалізації підприємницької діяльності в Україні. Саме виходячи з цього обов’язком держави, як правового регулятора підприємницької діяльності є забезпечення легітимності підприємницької діяльності в Україні. Загалом під легітимацією підприємницької діяльності слід розуміти дії з боку компетентних державних органів і посадових осіб із надання дозволу на підприємництво. Все це досягається у спосіб:

1) Державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 58 Господарського кодексу України 2003 року суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа – підприємець.

Під державною реєстрацією юридичних та фізичних осіб – підприємців розуміють засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також учинення інших реєстраційних дій, передбачених законодавством, через внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно до Закону України від 15 травня 2003 р. № 755 – І V «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державна реєстрація проводиться державним реєстратором тільки у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця.

2) Ліцензування.

Ліцензування є одним з видів зовнішньої перманентної легалізації діяльності підприємця. Вона визначається законом, який дає перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Варто зауважити, що ліцензування не є остаточним та безстроковим. Ліцензія видається лише на певний строк.

Ліцензування контролюється Законом України від 1 червня 2000 р. №1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Що стосується захисту економічної конкуренції (антимонопольна діяльність), то тут треба звернути увагу на те, що конкуренція є однією з найголовніших складових ринкової економіки, коли відомий принцип «попит породжує пропозицію» втілюється в життя.

Серед законів України, положення яких присвячені регулюванню питань захисту економічної конкуренції, необхідно назвати такі:

- від 26 листопада 1993 р. № 3659 – ХІ «Про Антимонопольний комітет України»;

- від 7 червня 1996 р. № 236/96 – ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції»;

- від 20 квітня 2000 р. № 1682 – ІІІ «Про природні монополії»;

- від 11 січня 2001 р. № 2210 – ІІІ «Про захист економічної конкуренції».

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Пріоритетним вважається Антимонопольний комітет України.

Одним зважливих напрямків державного регулювання економіки України є створення і функціонування вільних економічних зон. Нормативно-правовим підґрунтям їх діяльності є Господарський кодекс України 2003 р., Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» тощо. Основною метою створення таких зон є стимулювання структурних перетворень в економіці через залучення іноземних інвестицій, створення сучасної ринкової інфраструктури.

Інвестиційну політику держави, як один із напрямків регулювання економіки, спрямовано на створення суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ними. Нормативно-правову базу цієї діяльності складають: Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про режим іноземного інвестування» тощо.

Висновки: Держава завжди присутня у процесі регулювання економіки. Її адміністративно-правові аспекти спрямовані на захист економічної конкуренції, державну підтримку невиробничих і соціально важливих сфер, сприяння покращенню добробуту громадян.

Список використаних джерел:

1. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Ківалова. – О.: Юридична література, 2003. – С. 324-337.

2. Підприємницьке право України. Підручник / За заг. ред. доц. Р.Б.Шишки. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр.справ, "Еспада", 2000. - 480с.

3. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – 624 с.

4. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2004. – 176 с.