WEB-ресурс научно-практических конференций

Дехтяренко А.Є. Науковий керівник : Шиба А.В.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, Україна

РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВОНОМУ ПРОЦЕСІ

Дослідження методів удосконалення навчально-виховного процесу ніколи не втратять своєї актуальності. Адже із розвитком науки і техніки висуваються все нові і нові вимоги до багажу знань необхідних для нормального існування людини у соціумі.

У зв’язку з тим, що сучасна система освіти ставить собі за мету забезпечити максимально якісний рівень знань, ученими усього світу ведеться постійна розробка та вдосконалення дидактичних концепцій.

Дослідженням цього питання займалося чимало вітчизняних та зарубіжних учених, серед яких І.П. Волков, С.М. Ільїн, С.М. Лисенкова, В.Ф. Шаталов, Д.М.Богоявленський, П.Я. Гальперін, Н.Ф.Тализіна, З.І.Калмикова, С.О.Смірнов та інші.

Варто зазначити, що останнім часом провідні вітчизняні методисти приділяють багато уваги проблемам взаємозв'язку навчання і розвитку особистості. Вони вважають, що повноцінний розвиток студента не може відбуватися поза навчанням. Адже навчання, на їхню думку, є стимулом, який спричиняє не лише формування професійних умінь та навичок, а і розвиток особистості.

Домінуючу роль навчання у процесі розвитку особистості обстоює видатний психолог Л. С. Виготський. Він вважає, що д іалектика виховання та розвитку полягає в тому, що вони взаємозалежать одне від одного. Тобто, розвиток впливає на виховання, а виховання визначає розвиток [1 , с . 383]. Свою ідею він обґрунтував у тезі суть якої полягає в тому, що у розвитку особистості є два рівні:

1. «Актуального розвитку», тобто спроможність виконання завдань людиною самостійно. 2. «Зона ближнього розвитку», тобто виконання певних завдань з допомогою викладача, у зв’язку з тим, що навички для самостійного виконання ще не здобуті [1 , с . 389].

Це зумовлює інтерес до навчання і таким чином приводить в рух процеси розвитку.

Врахування індивідуальних особливостей та захоплень студента робить його зацікавленим та активним учасником навчально-виховного процесу. За таких умов ефективність навчання збільшується, а отже і розвиток студента відбуватиметься швидшими темпами.

Варто зазначити, що навчально-виховний процес є цілісною системою. Його складові є взаємозалежними: цілі навчання визначають його зміст; ставлення студентів до навчання, а отже і їх активність зумовлюється потребами і мотивами навчального процесу; тим часом мотиви формуються залежно від організації проведення занять, методів і прийомів які використовує педагог; результат залежить від якості взаємодії усіх складових.

Основним завданням педагогічного процесу як справедливо відмічає В.В. Ягупов є «формування і розвиток особистості вихованця на основі наукового світогляду, духовності, активної життєвої настанови, переконаності, сукупності знань, навичок, умінь, основ професійної майстерності» [3, с. 148].

Визначаючи суть та зміст навчально-виховного процесу більшість науковців, як правило, не враховують такого важливого фактору як задатки та здібності студента. Адже саме вони є визначальними у швидкості та якості засвоєння знань та формуванні навичок. Навіть ідеальна педагогічна діяльність викладача нівелюється відсутністю задатків та здібностей до певного виду діяльності у студента.

Розвиток здібностей як індивідуальних психологічних можливостей залежить від взаємодії трьох компонентів: знань, умінь і мотивації. Але знання й уміння можуть засвоюватися завзятою працею при відсутності здібностей у даній області, тому їх ще не можна назвати здібностями. Сутність здібностей складають якості психічних процесів що лежать в основі оволодіння знаннями й уміннями, тобто у швидкості їх здобуття [2 , с . 253].

Звичайно, педагог може стимулювати перехід задатків у здібності шляхом залучення студента до певного виду людської активності - діяльності. Адже тільки в діяльності реалізуються психічні можливості людини. Сама ж діяльність безупинно удосконалюється в силу постійного розвитку, зростання людських потреб, і, відповідно, вимог викладача.

Діяльність пов'язана зі здатністю особистості до свідомої постановки цілі, застосуванню раніше вироблених і формуванню нових умінь і навичок, використанню знарядь і засобів діяльності. Тобто, певний вид діяльності сприяє не лише розвитку задатків та здібностей, а і відповідних умінь та навичок.

Досліджуючи дану тему ми дійшли висновку, що метою навчально-виховного процесу є не лише допомога у професійній сфері, але і розвиток усіх якостей студента незалежно від його фаху та спеціалізації. Ми виявили, що прогрес досягається напруженою та систематичною працею, саме тому більшість науковців виділяють перманентність навчального-виховного процесу як головну рушійну силу всебічного розвитку студентів. Разом з тим не можна заперечувати важливості таких факторів як біологічні особливості індивіда, та середовище у якому він знаходиться, адже людина є соціальною істотою і її пізнавальна діяльність має розглядатися в соціальному контексті.

Список використаних джерел:

1. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: Педагогика-Пресс , 1991. – 480 с.

2. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 271 с.

3. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.