WEB-ресурс научно-практических конференций

Андросова О.Ф., к.е.н . , Деревянко О.М.

Запорізький національний технічний університет

ПРОБЛЕМИ СПРОЩЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА БУХОБЛІК ОПЛАТИ ПРАЦІ

Якісно організувати процес управління витратами на виробництві неможливо без вивчення шляхів зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці підприємства. Відповідно, обраний напрямок дослідження – вплив спрощеного механізму Пенсійної системи на бухоблік оплати праці – є актуальним для сектору економіки.

Проблемам спрощення механізму пенсійної системи присвячені праці таких вчених, як Юровський Б., Неліпович О., Зайчук Б., Зарудний О., Грушко В., Малий Р. Проте сучасний стан пенсійного забезпечення і оплати праці на підприємствах вказують на те, що ця проблема потребує подальшого дослідження.

Метою даної роботи є дослідження запроваджених змін у Пенсійній системі України, їх вплив на бухгалтерський облік оплати праці, а також розробка пропозицій щодо зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці підприємства.

Основу сучасної пенсійної системи України складає загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, запроваджене в січні 2004 року, як результат еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення. Першим кроком на шляху до глибокого системного реформування пенсійної системи України стало створення у січні 1992 року Пенсійного фонду України як системи збору і розподілу страхових внесків роботодавців та громадян на пенсійні виплати, а також прийняття Верховною Радою України у 2003 році законів «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення». Ці закони затвердили трирівневу модель пенсійної системи: солідарну систему (І рівень), накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (ІІ рівень) та недержавне пенсійне забезпечення (ІІІ рівень).

На сьогоднішній день Україна має один із найвищих рівнів старіння у Європі, а показники народжуваності — одні з найнижчих. Якщо за даними перепису населення України у 1959 року частка осіб віком старша 60 років становила 10,5% загальної чисельності населення, то у 2001 році вона дорівнювала вже 21,4%. За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, частка осіб віком старших 60 років і надалі швидко зростатиме й сягне у 2050 році 32%, співвідношення кількості населення пенсійного й працездатного віку (демографічне навантаження на пенсійну систему) становитиме 72%. Це означатиме, що на 7 осіб платників внесків повинно припадати 10 осіб пенсіонерів.

Збільшення рівня участі населення у пенсійному страхуванні є єдиним шляхом до подолання проблеми, що назріває, адже кількість пенсіонерів може швидко перевищити кількість платників.

Діюча солідарна система пенсійного забезпечення виявляється соціально несправедливою. У першу чергу це стосується найбідніших верств населення. Розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків. Це в свою чергу породжує споживацькі настрої, незацікавленість роботодавців і працівників у сплаті пенсійних внесків. Так, у квітні 2010 року мінімальний розмір пенсії за віком (498 грн.) складає 59% прожиткового мінімуму (839 грн.). Проте максимальна пенсія в Україні у 2009 році складала 46 тисяч гривень на місяць, що більше мінімальної в 84,6 разу. Відзначимо, що ще у 1990 році мінімум відрізнявся від максимуму у 8,6 разів.

Запроваджена пенсійна реформа має на меті усунення диспропорцій у розмірах пенсій; забезпечення гідного рівня життя громадянам, які протягом свого трудового життя сплачували пенсійні внески, не приховуючи своїх трудових доходів; надання громадянам рівних можливостей для пенсійного забезпечення незалежно від сфери їх зайнятості та виду діяльності. Так, реформа пенсійної системи України має подолати три стадії:

1. реформування солідарної системи;

2. створення обов’язкової накопичувальної системи;

3. розвиток добровільної недержавної накопичувальної системи.

Так, перший (загальний, солідарний) рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним; внески до Пенсійного фонду України і надалі сплачуватимуться всіма працюючими громадянами України та їх роботодавцями; розмір пенсій при цьому залежатиме від розміру заробітної плати та страхового стажу.

Запроваджені другий і третій рівні пенсійної системи є накопичувальними і передбачають створення додаткових джерел фінансування пенсій громадян, розмір яких залежатиме від їх власних накопичень. Так, другий рівень пенсійної системи складатиме запроваджене загальнообов'язкове накопичувальне пенсійне страхування. Його основу складатимуть обов'язкові внески, які накопичуватимуться у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Такі кошти будуть власністю громадян, і вони зможуть скористатися ними з досягненням пенсійного віку (або у випадках, передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у разі інвалідності). Так, виплати з Накопичувального фонду проводитимуться додатково до виплат першого (солідарного) рівня пенсійної системи. Створення Накопичувального фонду відбудеться зі створенням необхідних умов у суспільстві, передбачених законом України [ 1 ].

Поряд із загальнообов’язковим пенсійним страхуванням запроваджується третій рівень пенсійної системи – недержавне пенсійне забезпечення, і здійснюється:

а) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

б) страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

в) банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб [2].

Разом ці установи складають єдину систему накопичувального пенсійного забезпечення, але, на відміну від загальнообов’язкового пенсійного страхування, участь громадян у недержавному пенсійному страхуванні є добровільною. Крім того, одна особа може бути водночас учасником декількох фондів недержавного пенсійного страхування за власним вибором.

Система пенсійного забезпечення не є складовою обов’язкової системи пенсійного страхування, а існує паралельно з нею. Рівень виплати із цієї системи залежатиме не від сплачених страхових внесків, а, як правило, від спеціальних умов праці, визначених законодавством окремо для кожного виду.

Працедавець або профоб’єднання, членом якого є учасник фонду, можуть виступати в кладниками фонду для забезпечення своїх працівників додатковою пенсією, обравши при цьому будь-який із перелічених шляхів здійснення недержавного пенсійного забезпечення.

Такі випадки, к оли страхувальником виступає підприємство, а застра­хованою особою і водночас вигодонабувачем — працівник, поширюються дедалі більше, адже укладання відповідних договорів на користь працівників вигідне не лише застрахованим особам, але й не меншою мірою і власне підприємству.

Вигода працівників підприємства, на їх користь яких укладено до­говори недержавного пенсійного забезпечення або довгострокового страхування життя полягає в тому, що на рахунках застрахованих працівників накопичуються певної сума, яка стане до­датковою фінансовою підтримкою у разі їх виходу на пенсію або досягнення ними певного віку.

Для підприємств-працедавців договори недержавного пенсійного забезпечення і довгострокового страхування життя є складовою частиною соціального пакету, за допомогою якого вони можуть залучити до роботи й утримати висококваліфікованих спеціалістів. Окрім того, використання зазначених договорів для підприємств-працедавців є ефективним способом зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці підприємства.

Під договором довгострокового страхування життя, відповідно до п.1.37. ст.1 Закону [3] , є договір страхування життя строком на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових внесків (платежів, премій) протягом не менш як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що провадяться у разі настання страхових випадків, пов'язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності I групи, при цьому страхова виплата провадиться незалежно від терміну сплати страхових внесків (платежів, премій).

Зміни в пенсійній системі України внесуть певні корективи до бухгалтерського обліку оплати праці, а також до розрахунку пенсій громадян.

Пенсійні внески працедавців є видатками і відображаються записом: дебет рах.23 (92, 93) – кредит рах .654 «Видатки на індивідуальне страхування» або інший субрахунок рах . 65.

Відповідно до п.п . 5.6.2 Закону [3] підприємство -платник податку з прибутку має право включити до складу валових витрат кожного звітного податкового періоду ( наростаючим підсумком ) суму внесків на довгострокове страхування життя (або недержавне пенсійне забезпечення) свого найманого працівника.

Суму внесків на довгострокове страхування життя (або недержавне пенсійне забезпечення) найманих працівника може бути включено до складу валових витрат у випадку, якщо така сума:

а) сукупно не перевищує 15 % заробітної плати, нарахованої такому працівнику протягом року;

б) не перевищує суми, визначеної п.п . 6.5.1 Закону [4], тобто граничного розміру, що дає право застосовувати податкову соціальну пільгу (сума прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи станом на 1 січня звітного року, помноженого на 1,4 і округленого до найближчих 10 грн.).

Базою для розрахунку суми, яка б не перевищувала 15 % від заробітної платні, отриманої застрахованим працівником, є заробітна плата без урахування суми утриманих податків і обов’язкових платежів [5].

Стосовно виконання другої умови слід зауважити що, незважаючи на те, що для податку з прибутку звітним періодом вважається квартал, для застосування податкової соціальної пільги сума страхових внесків, яка включається до валових витрат підприємства-працедавця, не може перевищувати суми граничного розміру зарплати одного працівника сукупно за місяць (від 01.04.2010 – 884 грн. ), відповідно до п.п . 6.5 . 1 Закону [4] . Отже, протягом звітного податкового періоду (календарного кварталу, півріччя, трьох квар­талів, року) ця сума прирівнюється до розрахункової суми, помноженої відповідно на 3, 6, 9 и 12 [6 , 7 ].

Сума пенсійних внесків, що підлягають включенню до валових витрат, розраховується по кожному робітникові окремо, адже розміри зарплати різні для всіх працівників, і відображається сумарно у стр . 04.5 Декларації про оподаткування прибутку підприємства. Для контролю за дотриманням до встановлених обмежень щодо вклю­чення пенсійних внесків до валових витрат, до річної Декларації додається додаток Р1 «Сума внесків на довгострокове страхування життя і додаткове пенсійне страхування».

Якщо підприємство здійснює внесок у I кв., то валові видатки можуть бути збільшені не лише у I кв., але й при подаванні декларації за півріччя, три квартали, рік.

Якщо ж внески сплачуються у IV кв., то валові витрати збільшуються один раз — при поданні річної декларації, але при розрахунку при розрахунку граничної суми збільшення валових витрат враховується зарплата, нарахована протягом року. Такий порядок діє від 30 липня 2004 року.

Для того, щоб унаочнити викладену інформацію, розглянемо приклад: підприємством на користь працівника перераховуються страхові внески з довгострокового страхування життя. Дані про нарахування працівникові заробітної платні, а також про внески, сплачені на його користь, наведені в табл.1.

Таблиця 1

Як бачимо, за результатами року сума внесків склала 4000 грн., що значно менше обмеження, встановленого п.п . 6.5 . 1 Закону [4], але ця сума перебільшує 15 % нарахованої заробітної платні (3045 грн.). У зв’язку з цим до валових видатків відноситиметься сума, розрахована виходячи з 15 % заробітної плати працівника, — 3045 грн.

Слід зазначити, що у випадку, коли на користь працівника здійснюються внески водночас і на довгострокове страхування життя, і на недержавне пенсійне забезпечення, обмеження розміру валових витрат повинно розраховуватися сукупно за обома видами страхування.

У випадку, якщо наймана особа за власною ініціативою доручає своєму працедавцю здійснювати внески на довгострокове страхування життя, або будь-який вид недержавного пенсійного забезпечення за рахунок витрат на оплату праці такої найманої особи, включених до складу валових витрат платника податків, або до бази для нарахування суми внесків до фондів обов’язкового соціального страхування, відповідно до п.п . 5 . 7.2 п. 5 . 7 ст. 5 Закону [3].

У випадку дострокового припинення дії довгострокового страхування життя, в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми або повне припинення зобов'язань страховика за таким договором перед таким платником податку, то, відповідно до пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону [3] , податку, який збільшив валові витрати згідно з нормами пп. 5.6.2 п. 5.6 ст. 5 Закону [3] , зобов'язаний включити до складу своїх валових доходів відповідного звітного періоду суму таких попередньо сплачених платежів (внесків, премій), збільшену на суму пені, нараховану на суму податкового боргу, яка розраховується з початку податкового періоду, наступного за періодом, в якому такий платник податку вперше збільшив валові витрати на суму таких страхових платежів у межах такого договору, до дня подання податкової декларації за наслідками податкового періоду, на який припадає факт такого дострокового розірвання або порушення таких інших вимог. При цьому викупна сума або її частина, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу валових доходів такого платника податку. У бухгалтерському обліку таке штучне збільшення прибутку не відображається.

Висновки. Спрощення механізму функціонування пенсійної системи матиме безліч переваг, як для працедавців, так і для найманих осіб, дозволить контролювати Пенсійний фонд України пересічними громадянами. Праця у суспільстві стане більш ефективною, адже пенсія більше не буде „подачкою" чи „милістю" з боку держави, а матиме концентрований вираз власної багаторічної інвестиційної діяльності громадян. Це в свою чергу значно скоротить можливість завчасного виходу громадян на пенсію, що неодмінно матиме позитивний вплив на економіку держави. Окрім того, запровадженні зміни у Пенсійній системі України слугуватимуть стимулом для добровільної сплати податків працівниками та працедавцями.

Для працедавців зміни у пенсійній системі слугуватимуть стимулом до здійснення додаткових заощаджень в системі недержавного пенсійного забезпечення, а також дозволить значно зменшити навантаження на фонд оплати праці шляхом перерозподілу структури страхових внесків до фондів соціального страхування між роботодавцями та працівниками.

Для працівників запроваджені зміни означатимуть підвищення розміру заробітної плати та збільшення соціальних гарантій.

Захистом фінансових накопичень від наслідків циклічного характеру розвитку економіки, стане запровадження ефективного та справедливого механізму індексації пенсійних виплат, що забезпечить більш ефективний захист від коливань на фінансовому ринку, зокрема інфляції, підчас нагромадження капіталу і виплати пенсій.

Запроваджена пенсійна реформа повинна стати рушійним чинником економічного зростання, якісних перетворень в соціально-економічній сфері та покращення добробуту держави в цілому.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-ІV

2. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 № 1057-ІV

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 8.12.1994 № 334/94-ВР

4. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» вiд 22.05.2003 № 889-ІV

5. Лист ДПАУ від 20.10.2003 № 8702/6/15-1316

6. Лист ДПАУ від 29-03-2005 № 2570/6/15-1316

7. Лист ДПАУ від 20.05.2005 № 9875/7/15-1317