WEB-ресурс научно-практических конференций

Кіщак В.В.

Провідний економіст Управління корпоративного бізнесу МФ АКБ «Форум»

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА ЯК АСПЕКТ МОДЕРНІЗАЦІЇ КРЕДИТНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Зміни, що відбуваються в економіці України, передбачають суттєву еволюцію взаємовідносин банків із суб`єктами господарювання – підприємствами, організаціями, фізичними особами, іншими банками. Банки як комерційні організації, основними операціями яких є кредитування, розрахункові, депозитні, касові та інші операції, несуть під час їх проведення найрізноманітніші ризики. Кредитний ризик є одним з найбільш вагомих банківських ризиків, крім того, саме він стає причиною виникнення проблемної заборгованості й втрат, пов'язаних з дефолтом позичальника. У зв’язку з цим актуальним стає питання вичерпності дослідження оцінки кредитоспроможності позичальника в сучасній вітчизняній банківській системі та його відповідності міжнародним стандартам. Враховуючи те, що економічні відносини в умовах глобалізації втрачають кордони, світове товариство намагається віднайти уніфікований підхід до визначення кредитоспроможності позичальників, їх класифікацію з метою спрощення встановлення фінансово-кредитних відносин з клієнтами, їх оцінки та порівняння. Особливу актуальність дане питання набуває в умовах виконання банківськими установами вимог Базеля II щодо регулювання достатності банківського капіталу, в якому йдеться про нові засади визначення рейтингу позичальника.

Сучасна кредитна система України знаходиться в своєму розвитку, тому говорити про достатній рівень та різноманітність власних методик оцінки кредитоспроможності позичальника не є можливим. Удосконалення та інтеграція новітніх методик в українську банківську систему є нагальною, особливо в умовах ситуації фінансової кризи та стабільного зростання кількості неповернених кредитів. В Постанові НБУ «Про затвердження п оложення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків » поняття «кредитоспроможність» позначається як наявність у позичальника передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки [1] . Загальні засади оцінки фінансового стану позичальника визначені в вищезазначеній Постанові № 279 НБУ. До обов`язкових критеріїв (коефіцієнтів), за якими має проводитися загальна оцінка кредитоспроможності позичальника віднесено: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності ); фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів ); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках); наявність картотеки неплатежів ; склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки); собівартість продукції (у динаміці); прибутки та збитки (у динаміці); рентабельність (у динаміці) ; кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів) [1]. Кожен банк окремо, відповідно до внутрішньо нормативних документів і кредитної політики, має змогу застосувати власну методику з урахуванням не лише загальнообов`язкових коефіцієнтів, але й якісних показників (ділової репутації, якості менеджменту тощо). В інтегральній оцінці відношення якісних показників до кількісних не повинно перевищувати 30% до 70% відповідно. Згідно українського банківського законодавства результатом аналізу є віднесення позички до певної категорії за декількома ознаками. За категорією кредитного ризику кредитна операція з певним позичальником може бути «стандартною», «під контролем», « субстандартною », «сумнівною», «безнадійною». Стан обслуговування боргу позичальником може бути «добрим», «слабким», «незадовільним». В рейтинговому визначенні позичальник може бути віднесений до однієї з п ` яти груп (класів) – «А», «Б», «В», «Г», «Д». Вітчизняна класифікація дає уніфікований підхід для формування резервів банку під кредитний ризик, як того вимагає Національний банк України. Дана класифікація заснована виключно на ретроспективному аналізі, так як основною підставою міграції кредиту з однієї категорії в іншу є фактична наявність простроченої заборгованості. Слід зазначити, що дана класифікація стосується саме позички, яку отримує клієнт банку, але не надає рейтинг (клас) кредитоспроможності власне позичальника, що є однією з суттєвих відмінностей вітчизняної та міжнародної практики. В світовому підході інтегральне значення усіх коефіцієнтів дає необхідний результат для прийняття рішення про доцільність видачі кредиту – рейтингову оцінку позичальника. Кредитний рейтинг є загальноприйнятою світовою практикою уніфікації та оцінки кредитоспроможності позичальників. Рейтингування значно спрощує процес оцінки потенційного клієнта, уніфікує міжнародні відмінності, а також надає всебічний і повний аналіз фінансового стану позичальника. Існує загальноприйнята міжнародна шкала рейтингів.

І в вітчизняній, і в світовий практиці інструментами оцінки кредитоспроможності позичальника є: структурований аналіз бухгалтерської звітності і розрахунок фінансових коефіцієнтів. Для проведення аналізу використовується група (система) показників, на базі яких розраховуються коефіцієнти, що характеризують різні сторони діяльності підприємства, потім отримані значення коефіцієнтів порівнюються із значеннями, що рекомендовані в якості нормативів. На практиці виникає питання: які саме показники використовувати і яка їх кількість повинна бути. Розбіжності в цьому питанні і спричинили виникнення різних методик оцінки кредитоспроможності позичальника.

Найпоширенішими світовими методиками є наступні. Методика « Dun & Bradstreet », що полягає у формуванні кредитного досьє і присвоєнні кредитного рейтингу компанії на основі коефіцієнтів прибутковості, ліквідності, левереджа та оборотності. Головним питанням під час визначення категорії (рейтингу) клієнта є визначення вагомості коефіцієнтів в інтегральній оцінці, а також визначенні меж критеріїв. Методика кредитного скорінгу австрійського банку « Кредитанштальт » здійснюється за схемою рейтингового агентства « Standart and Poor ` s ”. Під час визначення кредитоздатності позичальника банк використовує три основні показники: ефективність капіталу, коефіцієнт ліквідності та акціонерний капітал. Дані показники оцінюються відповідно до коефіцієнту вагомості, що визначена банком і в залежності від кількості набраних балів, підприємство відноситься до однієї з чотирьох груп ризику. Всього 4 класів кредитоспроможності: А (більше 90 балів), В (40-90 балів), С (20-40 балів), D (менше 20 балів) [ 3 ]. Під час визначення кредитоспроможності позичальника за французькою методикою виділяють три основні етапи: проведення загальної фінансово-економічної оцінки підприємства; власна оцінка кредитоспроможності позичальника, специфічна для кожного банку; звернення до картотеки банку Франції. На першому етапі вивчається характер діяльності підприємства, особливості його роботи, а також фактори виробництва. На другому етапі проводиться формалізована оцінка позичальника, що базується на звітах про фінансовий результат і балансі. Після розрахунку п`яти фінансових показників утворюється їх сума з питомою вагою коефіцієнтів, значення якої і є результатом другого етапу аналізу. Третій етап передбачає звернення до картотеки банку Франції, отримуючи таким чином інформацію від сторонньої організації, ознайомлюючись з кредитною історією позичальника [2]. В США враховують наступні фактори оцінки кредитоздатності: 1) аналіз фінансової звітності позичальника; 2) аналіз галузі діяльності позичальника; 3) якість фінансової звітності позичальника;4) наявність у позичальника кредитного рейтингу наданого кредитним агентством; 5) оцінка рівня менеджменту клієнта; 6) розмір компанії позичальника. Присвоєння рейтингу відбувається методом безпосередньо експертної оцінки та переглядається на регулярній основі. В літературі і на практиці американських банків часто використовується «правило п`яти сі», де критерії відбору клієнтів визначені словами, що починаються на літеру «сі»: character (характер позичальника); capacity (фінансові можливості); capital (капітал); collateral (забезпечення); conditions (загальні економічні умови) [4]. Існують також декілька методик прогнозування вірогідності банкрутства позичальника. Серед них – метод Z - рахунку (розрахунок Е. Альтмана , 1968 р.), що має вигляд лінійного рівняння. Метою даної методики є визначення простого, точного і оперативного метода завчасного передбачення компаній, що мають фінансові труднощі або знаходяться на межі банкрутства. Основу методики формує розподіл підприємств умовно на дві категорії: підприємства – потенційні банкроти і підприємства стабільно функціонуючі. Метою системи А-рахунку, розробленої Джоном Аргенті , є також визначення схильності підприємства до банкрутства. На відміну від попереднього підходу з використанням кількісних показників, в даній системі використовуються якісні. Виділяють три етапи, крізь які проходять фірми, що збанкрутіли : недоліки, помилки і симптоми. Кожному фактору певної стадії надається відповідна кількість балів, а потім розраховується агрегований показник. Прогнозування імовірності банкрутства проводиться відповідно до наступної шкали: підприємство успішне (до 25 балів), підприємство може збанкрутіти в найближчі п`ять років (від 25 – 35 балів), підприємство має нестабільну фінансову ситуацію (більше 35 балів) [ 2 ] .

Питання оцінки кредитоспроможності та визначення його критеріїв має велику кількість підходів та методик. Однак, вище зазначений матеріал свідчить про те, що українська банківська система потребує змін. По-перше, система роботи з кредитними ризиками, а тому і підхід до визначення кредитоспроможності позичальника в Україні суттєво відрізняється від західної. Приєднання України до міжнародної системи оцінки ризиків «Базель II », а з цим і до нової методології рейтингової оцінки позичальників та позичок відбудеться не так скоро. Насамперед така відстрочка пов ` язана із значними фінансовими витратами на залучення новітніх IT -технологій, модернізацію технічного оснащення банківських установ, обробку статистики за десятиліття. В той же час таке зволікання відсторонює українську систему від західної ще на деякий час. Вважаємо, що банківські установи з іноземним капіталом поступово інтегруватимуть новітні принципи в своїх установах раніше, оскільки це є нагальною необхідністю модернізації української системи оцінки ризиків – визначення кредитоспроможності позичальників в тому числі. По-друге, уроки світової фінансової кризи та внутрішнього економічного спаду в Україні свідчать про необхідність чіткого та ретельного перегляду основних підходів банківських установ до визначення кредитоспроможності позичальників в розрізі валютного кредитування. Слід на законодавчому рівні визначити критерії потенційних позичальників, які мають змогу отримувати кредитні позики в іноземній валюті. Вважаємо за необхідне під час проведення оцінки кредитоспроможності враховувати всі джерела доходів позичальника в різних валютах, ввести відповідний коефіцієнт валютного співвідношення щомісячних доходів в валюті та суми кредиту та відсотків, що сплачуються.

По-третє, світова практика методологічної оцінки кредитоспроможності позичальників передбачає за доцільне застосування методів прогнозування можливості банкрутства підприємства ( дефолта ). В комплексному підході вітчизняної оцінки фінансовому стану позичальника в перспективі не приділяється достатньої уваги. Виникнення проблемної заборгованості й втрат, пов'язаних з дефолтом , є однією з головних проблем кредитного ризику і оцінки кредитоспроможності. Метод Альтмана або система «А –рахунку», наприклад, є досить простим, швидким і об`єктивним засобом доповнення загальної картини фінансової стабільності позичальника як в теперішньому часі, так і на період кредитування. Необхідно чітко сформулювати вимоги відносно обов`язкового розрахунку показників вірогідності дефолту і побудови матриць змін рейтингів. Це не лише наблизить українську банківську справу до світових стандартів, але й підвищить ефективність управління кредитними ризиками.

Література

1. Постанова Національного банку України «Про затвердження положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» № 279 від 06.07.2000. -

2. Банковское дело: современная система кредитования: учебное пособие/О.И. Лаврушин, О.Н. Афанасьева, С.Л. Корниенко ; под ред .з асл . деят . науки РФ, д-ра экон . наук, проф. О.И. Лаврушина. — 3-е изд.,доп . - М. : КНОРУС, 2007. - 264 с .

3. Range of practise in Banks ' Internal Ratings systems , Базельский комитет по банковскому надзору, 2000. – 9 с.

4. Тгеасу W . Credit risk ratings at large US banks , 1998. – 14 р.