WEB-ресурс научно-практических конференций

Ступнікер Г.Л.

Інститут безперервної фахової освіти ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури», м. Дніпропетровськ

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ТА УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

Виявлення нових чинників забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств потребує активного впровадження технологічних і управлінських інновацій, фінансовим проявом реалізації яких є інтелектуальний капітал (ІК). Разом з тим, існуюча методологічна база оцінки інтелектуального капіталу є досить обмеженою, що спричинює низький рівень формування та використання господарюючими суб’єктами його складових. Виходячи з цього, методи оцінки та управління ІК підприємства потребують більш глибокого дослідження й удосконалення.

Ключовою передумовою формування інтелектуального капіталу підприємств вітчизняної промисловості є реалізація інноваційної стратегії його розвитку, що ускладнюється їх досить низькою інноваційною активністю, яка, в свою чергу, спричинена обмеженістю інвестиційних ресурсів. Водночас, ті підприємства, що спрямовують організаційні та фінансові зусилля на збереження і подальше накопичення надбаного інтелектуального потенціалу, значно розширюють власні можливості щодо досягнення своїх стратегічних орієнтирів.

Основними стратегічними напрямками розвитку підприємств, що зацікавлені у підвищенні інтелектуалізації свого виробництва, є активне інвестування в нематеріальні активи (НМА), стимулювання інтелектуальної активності персоналу та підвищення ділової репутації підприємства. В результаті здійснення вказаних ініціатив на підприємстві створюються основні формоутворюючі складові інтелектуального капіталу – технологічний, людський та ринковий капітал.

На відміну від існуючих характеристик ІК, які дозволяють аналізувати здебільшого соціально-правові або бухгалтерські аспекти його функціонування, пропонується застосовувати вартісний підхід до цієї економічної категорії. В результаті дослідження різнорідних чинників впливу на формування ІК він розглядається як величина капіталізованого наднормативного прибутку, що отримує підприємство в процесі виробничо-господарської діяльності за рахунок наявності в нього конкурентних переваг, обумовлених людською, технологічною та ринковою складовими цього капіталу.

Таким чином, застосування економіко-управлінського підходу до сутності ІК дозволяє класифікувати виробничі активи на матеріальні фізичні, матеріальні фінансові, нематеріальні ідентифіковані та нематеріальні неідентифіковані. Перші три види активів можуть бути об'єднані за ознакою конкретності та вимірності та джерелом свого формування мають власний капітал. Неідентифіковані НМА, що є складовими інтелектуального капіталу, виділені у окрему групу, оскільки вони не відображаються у складі традиційної фінансової звітності підприємства, але при цьому активно застосовуються підприємствами у виробничо-господарській діяльності.

Вирішення завдання щодо комплексної оцінки ІК ґрунтується на розробці моделі його економічної діагностики, яка дозволяє визначати величину та досліджувати структуру ІК; оцінити рівень інтелектуалізації капіталу підприємства; аналізувати і оцінювати показники формування та використання ІК; розробляти організаційно-інформаційне забезпечення процесу управління ІК підприємства.

Вартісна оцінка інтелектуального капіталу підприємства, яка здійснюється шляхом капіталізації наднормативного прибутку, дозволяє визначити, що величина ІК залежить від розміру та рівня прибутковості власного капіталу. Ґрунтуючись на даній позиції, найбільш успішними підприємствами, що володіють значними конкурентними перевагами, можна визнати акціонерні товариства, рівень дохідності власного капіталу яких перевищує середньогалузеве значення. Стосовно тих виробничих структур, у яких інтелектуальний капітал має від’ємне значення, можна зробити висновок, що загальний стан корпоративного управління не дозволяє сформувати підприємству конкурентні переваги більш високого рівня, ніж у підприємств-аналогів, та реалізувати їх на ринку у вигляді отримання наднормативного прибутку.

Дослідження структури ІК підприємства дозволило дійти висновку, що технологічний капітал є його єдиною складовою, яка відображена у фінансовій звітності підприємства, оскільки його основою являються нематеріальні активи, стандартизовані формами бухгалтерського обліку. При цьому варто зазначити, що низький рівень відображення елементів технологічного капіталу обумовлений обмеженістю облікової методології, тому більша частина ІК розподілена між людською та ринковою складовою, вартість яких не враховано в балансах підприємств.

Ринкову складову ІК підприємства пропонується вимірювати на основі величини його управлінського гудвілу, який, на відміну від бухгалтерського, утворюється не в момент продажу компанії, а в процесі реалізації конкурентоспроможної продукції діючого підприємства. При цьому результатом прояву конкурентних переваг підприємства є формування ринкового капіталу, величина якого визначається капіталізацією наднормативного обсягу реалізації продукції.

Для визначення інструментів управління структурою капіталу пропонується застосовувати показник, що характеризує рівень інтелектуалізації капіталу (к _ІК ) і розглядається як співвідношення величини сформованого ІК та величини загального капіталу підприємства. Різні значення цього показника досліджуваних підприємств вказує на їх різні позиції щодо участі ІК у кругообігу сукупного капіталу при формуванні його грошової форми.

З метою розробки показників формування і використання ІК пропонується здійснювати визначення і розмежування поточних затрат підприємства, пов’язаних із формуванням та відтворенням як інтелектуального капіталу (З _ІК ), так й фізичного капіталу (З _ФК ). При управлінні затратами на підприємстві необхідно забезпечити перевищення темпів динаміки зростання З _ІК над темпами зростання З _ФК, що дозволить удосконалити структуру загального капіталу у напрямку зростання його інтелектуальної складової.

Розробка організаційно-інформаційного забезпечення процесу економічної діагностики інтелектуального капіталу дозволяє створити необхідну аналітичну базу для вирішення практичних завдань щодо здійснення обліково-аналітичних процедур, спрямованих на удосконалення методів його оцінки та управління.