WEB-ресурс научно-практических конференций

К.ф.н . Ковальчук Л.В.

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, Україна

СТРУКТУРА КОНФЛІКТУ В ДРАМІ Й. В. ҐЕТЕ «ЕГМОНТ» (АНАЛІЗ НАУКОВИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ)

Рання драматургія Йогана Вольфганга Ґете є втіленням різних естетичних систем, що існували у німецькій літературі кінця XVIII століття: штюрмерства, просвітницького класицизму та просвітницького реалізму. Показовою в цьому сенсі є драма «Егмонт», задумана письменником у 1775 році (період «Бурі та натиску»), а завершена у 1787 році (перехід до веймарського класицизму). Зміни естетичних уподобань Ґете відобразились на еволюції художнього конфлікту драми. Почавшись як драма, що розігрується у чітко змальованих історичних умовах (Нідерландська революція XVI століття), твір поступово перетворився у героїчну трагедію, зміст якої ширше конкретної історичної ситуації.

Ідеї твору втілюються в конфлікті, який виявляється у сюжеті і драматичній інтризі. У драмі конфлікт є головною силою, що рухає розвиток дії, і основним засобом розкриття характерів. «Драматургія —наскрізь конфліктна за своєю внутрішньою сутністю, естетичною природою... Конфлікт має в різних драматичних творах різний характер, різний вираз, але скрізь наявний — у вигляді тих чи інших зіткнень, які відбуваються безпосередньо на очах глядача» [4, 52].

В «Егмонті» структура конфлікту багаторівнева. Спершу Ґете цікавила головним чином ідея національного протесту, бунту проти іноземних загарбників, тому він докладно змальовував іспанське панування у Нідерландах, підступну політику герцога Альби — намісника іспанського короля Пилипа II, передумови визвольної боротьби фламанців. І основним конфліктом драми ставав саме політичний. Та згодом письменник ускладнив структуру конфлікту, включивши до нього соціальний, релігійний аспекти та особливо важливий — психологічний, пов'язаний з еволюцією головного героя драми графа Егмонта, страченого у Брюселі в 1568 році. У літературно-критичних роботах про творчість Ґете, аналізу цієї драми приділяється як правило небагато місця і основний акцент ставиться саме на її перехідному естетичному характерові. Проте в дослідженнях різних вчених виділяються як базові різні аспекти художнього конфлікту.

Так, С. В. Тураєв акцентує соціально-політичні чинники зображених Ґете історичних подій та їхнє співвідношення з німецькою ситуацією кінця XVIII століття, на яку впливали революційні настрої сусідньої Франції, боротьба за незалежність в Америці тощо. У драмі зіткнулися дві різні соціальні системи: феодальний абсолютизм Іспанії та патріархально-бюргерський лад Нідерландів — перший у Західній Європі прояв буржуазного суспільства. І Ґете, як майстер драматургічного конфлікту, розкриває характери героїв (Егмонта, Маргарити, Фансена, Клерхен та інших) у різномаїтті зв’язків і зіткнень з іншими персонажами, мотивуючи їх, як вважає Тураєв, головним чином соціальними факторами [5].

М. М. Вільмонт та Б. Б. Шалагінов приділяють більшу увагу національному та релігійному конфліктам, протилежності народних звичаїв фламандців, їх традиційних вольностей тим деспотичним нормам і правилам, що запроваджували іспанські правителі. Важливу роль у драмі на думку цих дослідників грає релігійний конфлікт, що розгортується між протестантською церквою, до якої належала більшість громадян Нідерландів, і католицькою релігією, насильно насаджуваною іспанськими завойовниками за допомогою інквізиції [2; 6].

У монографіях же О. О. Анікста як важливий чинник сюжетного розвитку розглядається внутрішній, психологічний конфлікт, який переживає головний герой драми граф Егмонт. Ґете змінив історичний образ нідерландського аристократа, зробив його молодим, певним у собі, життєлюбивим, хоробрим, вільним. Егмонт — улюбленець народу. Його люблять за веселу вдачу, воістину фламандську, за хоробрість і відвагу, доброту і справедливість. Внутрішній конфлікт героя полягає у зіткненні властивого йому індивідуалізму та епікуреїзму з ідеями патріотичної боротьби та захисту інтересів всіх фламандців. Найбільше цей конфлікт виявляється у бесіді Егмонту з герцогом Альбою та останній сцені драми, яка відбувається у в’язниці, напередодні страти героя.

Як відзначає О. О. Анікст трагедія Егмонта ще й у тім, що світ не дозрів до тієї вільної людяності, яку втілює в собі герой. У його особистості виражений людський ідеал, про який мріяли покоління гуманістів, починаючи з епохи Відродження. Він — усебічно розвинена особистість, універсальна людина в дусі Ренесансу, лицарський поборник гуманності і справедливості, демократ у дусі просвітництва X VIII століття, геній, як його уявляли собі діячі «бурі і натиску», нарешті в ньому є вже і та гармонійність, що стала вищою моральною нормою для Ґете у веймарский період [1, 254].

«Егмонт» — більше ніж історична трагедія, це — трагедія ідей і принципів. Боротьба між Іспанією і Нідерландами складає національно-політичний конфлікт, в якому міститься ідейний конфлікт п’єси — боротьба між деспотизмом і волею. Одночасно в конфлікті існують інші аспекти: соціальний (вираження протиріччя між різними верствами населення), релігійний (боротьба католицтва з протестантизмом), психологічний (внутрішні протиріччя головного героя). Всі вони тісно пов’язані між собою і виражають головну ідею твору — необхідність свободи як для окремої особистості, так і для всього суспільства.

Література

1. Аникст А. А. Творческий путь Гёте. — М., 1986.

2. Вильмонт Н. Н. Гете : история его жизни и творчества . — М., 1959.

3. Гете И. В. Стихотворения. Эгмонт . Фауст. — М., 1973.

4. Кисельов Й. Конфлікт у художньому творі. — К., 1962.

5. Тураев С. В. И. В. Гёте: Очерк жизни и творчества. — М., 1957.

6. Шалагінов Б. Б. Естетика Й. В. Гете: Дослідження. — К., 2002.