Зламанюк Т.В.

Харківський інститут економіки ринкових відносин та менеджменту, Україна

СТРАТЕГІЇ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Активізація економічних процесів в Україні призвела до загострення конкуренції, що змушує учасників ринку шукати більш ефективні шляхи економічного зростання. У сучасних умовах господарювання ефективне управління є одним із найважливіших напрямів підвищення конкурентноздатності підприємств, що займаються виробництвом і реалізацією товарів.

Світовою наукою і практикою накопичено значний досвід у галузі створення механізмів ефективного менеджменту та їх впровадження. Проте низький рівень конкурентноздатності підприємств вітчизняної промисловості багато в чому обумовлений нерозвиненістю концептуальних основ ефективного українського менеджменту.

Умови подальшого розвитку вітчизняної економіки зумовили формування власного механізму управління конкурентноздатністю, який не суперечить загальним питанням теорії управління, базується на певній методології вирішення проблем, відбувається у певній статиці та динаміці процесів організації підприємства.

Механізм управління конкурентноздатністю підприємств діє через економічні інтереси як усвідомлені матеріальні потреби людей та складається з комплексу економічних способів, методів, важелів, нормативів, показників, за допомогою яких реалізуються об’єктивні економічні закони.

Важлива задача стратегічного планування в умовах ринку – забезпечити підприємству можливості досягнення необхідної переваги перед іншими конкурентами шляхом використання самих ефективних засобів. Ті підприємства і компанії, які планують і підтримують високий потенціал свого розвитку стійко оказують сильними, прибутковими і поважаємими у світовому діловому суспільстві. Щоб фірма могла встановити власний довгостроковий цикл розвитку, вона повинна зростати скоріше, ніж підвищується потенціал її основних конкурентів [1].

Планування розвитку потенціалу підприємства виконується по наступним напрямкам: розробка конкурентоспроможної продукції, впровадження прогресивної технології, удосконалення організації виробництва, автоматизація виробничих процесів, створення нових господарчих підрозділів, реструктуризація діючого виробництва, зниження витрат виробничих ресурсів, удосконалення управління підприємством, підвищення професіоналізму персоналу, зріст виробничої потужності підприємства, стандартизація і уніфікація продукції [2].

Конкурентна стратегія фірми націлена на досягнення конкурентних переваг. Якщо організація включає декілька ділових одиниць (стратегічних підрозділів), кожна із них розробляє власну цільову стратегію. Для отримання і збереження конкурентних переваг фірма повинна:

1)      орієнтуватися на новітні технології (продавати тим покупцям і через ті канали збуту, які пред'являють найбільш високі вимоги, зробити нормою перевищення самих жорстких регламентацій них бар'єрів або стандартів якості товарів, мати джерелом накопичення самих передових і здійснюємих міжнародний бізнес постачальників, які базуються у даній країні, відноситися до працюючих як до постійного персоналу;

2)      своєчасно підмічати назріваючі зміни (розпізнавати і обслуговувати нових покупців і посередників, чиї потреби перші захоплюють потреби інших, відкривати і висвічувати тенденції у вартості факторів, підтримувати постійні відносини з дослідницькими центрами і групами найбільш талановитих людей, вивчати всіх конкурентів, особливо нових і незвичайних, вводити деяких аутсайдерів до складу керівництва);

3)      удосконалити взаємообмін з покупцями, постачальниками, посередниками;

4)      здійснення обслуговування на внутрішньому ринку покупців, які мають міжнародний і багатонаціональний характер.

Великий вплив на конкурентоспроможність вказує симбіоз функціональних стратегій фірми [3]. Вони розробляються спеціально для кожного функціонального простору організації. Стратегія НДДР, узагальнююча основні ідеї про новий продукт – від його початкової розробки до впровадження на ринку. Виробнича стратегія зосереджена на рішеннях про необхідні потужності, розміщення промислового обладнання, основних елементах виробничого процесу, регулюванні замовлень. Маркетингова стратегія полягає у визначенні належних продуктів, послуг і ринків, яким вони можуть бути запропоновані. Фінансова стратегія відповідна за прогнозування фінансових показників стратегічного плану, оцінку інвестиційних проектів, планування майбутніх продаж, розповсюдження і контроль фінансових ресурсів. Стратегія управління персоналом – за допомогою неї вирішуються проблеми підвищення притягненості праці, мотивації, атестації персоналу, підтримання такої кількості зайнятих на підприємстві і типів робочих місць, які відповідають ефективному веденню бізнесу. Стратегія інформатизації – забезпечує впровадження фірмами нових ефективних способів управління.

Список використаних джерел:

1. Воронкова А.Э. Стратегическое управление конкурентоспособным потенциалом предприятия: диагностика и организация: Монография /А.Э. Воронкова; Восточноукраинский национальный университет. – Луганск: ВНУ, 2000. – 315 с. – Библиогр.: С. 299-313.

2. Прахалад, К.К. Майбутнє конкуренції. Творення унікальної цінності спільно з клієнтами / К.К. Прахалад; В. Рамасвамі; пер. з англ. М. Ставицького. – К.: Вид-во Олексія Капусти, 2005. – 258 с.

3. Теоретичні основи конкурентної стратегії підприємства : Монографія / Харківський національний економічний університет; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Ю.Б.Іванова, д-ра екон. наук, проф. О.М Тищенка. – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2006. – 384 с. – Бібліогр.: С. 371-382.