WEB-ресурс научно-практических конференций

Кабанова Н.В. Науковий керівник: доц. кафедри банківської справи Коваленко В.В.

Українська академія банківської справи, м. Суми, Україна

УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕННЯМ РЕСУРСІВ БАНКУ З ДЕПОЗИТНИХ ДЖЕРЕЛ

В Україні в умовах дефіциту кредитних та депозитних ресурсів найважливішою є проблема ефективного управління наявними залученими ресурсами. Банк напряму залежить від залучених ресурсів, їх кількісні і якісні характеристики визначають потенціал банку, впливають на його ліквідність і стійкість.

Залучені кошти є найбільш значною частиною пасивів банку, яка в кілька разів перевищує його власні кошти. Їх частка в різних банках коливається від 75% і вище. Фактично залучені кошти – це основне джерело формування ресурсів банків, які направлені на проведення активних операцій [1].

Залучені ресурси банку – це сукупність тимчасово вільних коштів вкладників, які залучені банком на договірній основі на визначений термін або без визначення такого строку, котрі підлягають виплаті вкладникам з відсотком, забезпечують банку необхідний об’єм коштів для здійснення активних операцій і виконання банком нормативних вимог відповідно чинного законодавства.

Суть управління залученням ресурсів з депозитних джерел зводиться:         до мінімізації процентних витрат по депозитам; прогнозування та управління ризиками;          побудови визначених відносин з клієнтами.

В рамках управління залученням ресурсів з депозитних джерел банком вирішуються такі задачі: визначення найбільш вигідних клієнтів, які забезпечать більшу стабільність депозитної бази та більш високий залишок на своєму рахунку; визначення кількості клієнтів, яких необхідно залучити для підтримання заданого обсягу депозитної бази; проводити роботу щодо залучення найбільш вигідних потенційних клієнтів, однак продовжувати утримувати старих клієнтів; проводити гнучку цінову політику в розрізі окремих клієнтів; визначення способів гарантування депозитів, достатніх для забезпечення бажаного об’єму кредитів та інших фінансових послуг.

Основними цілями управління депозитними ресурсами, що здійснюється комерційними банками, є: підтримка банком власної ліквідності; задоволення попиту клієнтів на кредитні ресурси; отримання прибутку, достатнього для виплати дивідендів в розмірах, що задовольняють акціонерів, і для розвитку банку [2].

Складовими елементами системи управління залученням ресурсів з депозитних джерел є:

-          об’єкт (це внутрішньобанківські керовані фактори: стратегічні, організаційні, управлінські, інформаційні, методологічні, рівень обслуговування депозитів співробітниками та характеристики депозитної угоди);

-          суб’єкти (дана підсистема складається з трьох рівнів: стратегічного, тактичного та оперативного. Відповідно на стратегічному рівні управління залученням ресурсів з депозитних джерел здійснюють загальні збори акціонерів, спостережна рада, правління банку та ревізійна комісія. Тактичний рівень представлений тарифним комітетом, комітетом з управління активами та пасивами, який створюється у кожному банку. На оперативному рівні управління залученням ресурсів з депозитних джерел здійснюється працівниками фрон- та бек-офісів);

-          інструменти управління   (аналіз, планування, регулювання та контроль).           Велике значення серед управління залученням ресурсів з депозитних джерел займає аналіз та планування залучених коштів, оскільки на даному етапі визначається заходи по досягненню (залежно від виду планування) довгострокових, середньострокових і поточних цілей діяльності банку, також визначаються основні напрямки депозитної політики (товарна, процентна, збутова і комунікаційна політика). На етапі планування важливо з’ясувати початковий пункт планування депозитних ресурсів, котрий визначає концепції планових розробок, що різняться логікою процесу формування планових розробок і початковими позиціями: планування залучення депозитних ресурсів на основі конкретних регіональних, галузевих кредитних проектувань;

продуктове проектування; клієнтське проектування; ресурсне проектування.

Якісний аналіз структури залучених коштів можна проводити за групами клієнтів та строками, що дозволяє виявити із яких секторів і на який термін залучається основна маса коштів в банк.

Кількісний аналіз структури залучених коштів полягає у визначенні питомої ваги кожної підгрупи або декількох підгруп в загальній сумі залучених коштів. Детальніший аналіз структури залучених коштів можна провести на основі даних аналітичного обліку.

Також проводиться горизонтальний аналіз (передбачає вивчення динаміки залучення ресурсів   банком), коефіцієнтний аналіз (визначення показників, які характеризують   стабільність та оборотність депозитних ресурсів банку) та факторний аналіз (дослідження впливу факторів на процентні витрати за депозитами, виявлення причин зміни значень процентних витрат).

Як основний елемент грошової маси залучені кошти банків відіграють важливу роль в економіці, тому вони є об’єктом державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеження виплачуваної винагороди (відсотків), встановлення норм обов’язкового резервування і деяких нормативів регулювання банківської діяльності (платоспроможності, ліквідності тощо).

Сутність процесу контролю залученням ресурсів з депозитних джерел полягає у виявленні, аналізі, вимірюванні й контролі рівня ризиків, взятих на себе банком і його підрозділами і вироблення оптимальних рекомендацій керівництву для ухвалення адекватних управлінських рішень для мінімізації можливих втрат.

Основними інструментами, що можуть використовуватися при контролі – це спостереження, аудит, перевірка, моніторинг.

Підсистема забезпечення (інформаційне та нормативне внутрішнє та зовнішнє забезпечення).

До зовнішнього інформаційного забезпечення відноситься: показники банківської системи; дані про стан економіки країни в цілому;   інформація про стан світової економіки; основні засади грошово-кредитної політики Національного банку України ; дані офіційних сайтів банків-конкурентів; інформація, отримана безпосередньо від клієнта.

До внутрішнього інформаційного забезпечення   відноситься відомості про клієнта, що знаходяться в архіві банку (статистична, бухгалтерська, управлінська звітність банку, дані аналітичного та синтетичного бухгалтерського обліку, депозитна та цінова політики банку.

     До внутрішнього нормативного належать: депозитна політика; положення про порядок здійснення вкладних / депозитних операцій; порядок застосування ефективної ставки відсотка; постанови Правління, накази, розпорядження; тарифи і протоколи Тарифного комітету та КУАП ,технологічні карти операцій; внутрішній документ про порядок формування, ведення, підтримки та збереження бази даних вкладників-фізичних осіб та ін..

До зовнішнього нормативного належать закони України, постанови положення, інструкції НБУ що стосуються депозитних операцій.

Таким чином, формування чіткої і зваженої   політики в області управління залученими ресурсами є не тільки атрибутом якісного банківського менеджменту успішно функціонуючого банку, але і неодмінною умовою забезпечення його конкурентоспроможності, стабільної і прибуткової діяльності.

Список використаних джерел:

1.            Єпіфанов А.О. Операції комерційних банків / А.О. Єпіфанов , Н.Г. Маслак, І.В. Сало. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 523 с.

2.            Сало І.В. Фінансовий менеджмент банку / І.В. Сало, О.А. Криклій . – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 314с.

3.            Федоткина О.П. Депозитная политика региональных коммерческих банков : дисс . … канд. экон . наук : спец. 08.00.10/ О.П. Федоткина . – Саратов, 2001. –   178 с.