WEB-ресурс научно-практических конференций

Пелих А.В., к.т.н. Проскуряков К.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТУВАННЯМ

Стрімкий розвиток вітчизняного ділового середовища потребує використання сучасних дієвих інструментів, здатних прилаштовуватись до будь-яких змін та коливань зовнішнього середовища підприємства. Таким інструментом в наш час є система стратегічного управління, головною перевагою використання якої є здатність сформувати глобальні цілі розвитку організацій та відповідну позицію менеджерів вищої та середньої ланки управління, а також здатність оперативної адаптації до змін ринкового середовища з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Дослідженням питань щодо стратегічного управління займається чимала кількість вітчизняних і закордонних вчених. Проте переважна більшість праць таких відомих науковців як: Бланк І., Класом Б., Колтинюк Б., Кузін Б., Юр'єв В., Томпсон А. присвячена питанням необхідності побудови системи стратегічного управління організацією. І лише в роботах таких авторів як: Михєєв Ю., Хацкевич Є. представлена найбільш повна класифікація всіх відомих інвестиційних стратегій. Проте варто зазначити, що в сучасних умовах ведення бізнесу дана тема є досить актуальною і потребує більш досконалого вивчення.

Метою дослідження є систематизація інформації стосовно системи стратегічного управління підприємством та вивчення основних стратегій інвестування.

Сучасні бізнес-технології, що активно використовуються серед вітчизняних та іноземних компаній, передбачають застосування новітніх методик управління, таких як система стратегічного управління. Процес внутрішньо фірмового стратегічного управління зазвичай складається з таких основних етапів:

- системний аналіз перспектив, загроз і можливостей, що постають перед організацією;

• розробка перспективних планів та дослідження впливу чинників зовнішнього середовища з урахуванням можливості виникнення тих чи інших ситуацій;

• визначення головних цілей, побудова дерева цілей, порівняння цілей і підцілей   з перспективними планами;

• вибір проблем, які будуть вирішуватись за допомогою стратегічного управління;

• розробка альтернативних, стратегій досягнення цілей, вибір типових стратегій та планування необхідних ресурсів;

• розробка стратегічних програм, що будуть реалізовувати як загальну, так і часткову стратегії;

• проектування системи впровадження і контролю за стратегічними планами[6].

Під стратегією зазвичай розуміють сукупність найбільш загальних правил, що визначають довгострокові дії, які забезпечують виконання місії організації. При цьому в якості місії зазвичай виступає глобальна ціль, що визначає причину існування організації. На наш погляд місія як найбільш, загальна ціль інвестування може полягати в наступному: забезпечення доступу до дефіцитних видів продукції, майновим і немайновим правам; участь в управлінні підприємством; захист інвестицій від інфляції; збереження і приріст капіталу; отримання стабільного поточного прибутку [1]. Таким чином ще на початковій стадії формування місії організації постає необхідність визначення типу потенційного інвестора.

Важливим елементом стратегічного управління є аналіз зовнішнього середовища і моніторинг ринку. По відношенню до управління інвестиціями це передбачає виконання наступних функцій:

• оцінка інвестиційної привабливості, розробка рейтингів, прогнозування стану ринку в цілому, а також його сегментів;

  –    аналіз ринку альтернативних вкладень;

• дослідження ринкового середовища, сильних і слабких сторін конкурентів та їх частки на ринку;

• пошук нових можливостей, аналіз потреб потенційних клієнтів;

• динамічний моніторинг кон'юнктури ринку [6].

На наступному етапі, виходячи із сформульованих цілей розвитку організації і аналізу зовнішнього середовища необхідно визначити потенціал учасника ринку, порівняти його можливості з вимогами ринку та поставленими цілями. Після співставлення зовнішніх загроз і можливостей з внутрішнім потенціалом організації необхідно визначити стратегію інвестування [1].

В залежності, від цілей інвестування, типу управління, характеру економічної ситуації та множини інших факторів в сучасній бізнесовій практиці існує чимала кількість різноманітних стратегій. Наприклад, для стратегічного інвестора, основна місія якого полягає в розширенні сфери впливу та участі в керівництві організацією, можна виділити такі базові стратегії як: стратегія ефективного власника та стратегія спекулятивного злиття (або поглинання). Розглянемо дані стратегії більш детально [2].

У випадку використання стратегії ефективного власника місія інвестора полягає не лише в отриманні доступу до визначених видів продукції та забезпеченні контролю за фінансовими потоками, але й у підвищенні науково-технічного і виробничо-збутового потенціалу. Основний прибуток, що отримує інвестор має довгостроковий характер і утворюється в результаті господарської діяльності підприємства. Відповідно реалізація даної стратегії вимагає від інвестора вкладання значних фінансових ресурсів в об'єкт інвестування з метою його розвитку і модернізації, а також вимагає досконалого знання технології виробництва, ринків збуту та інших особливостей діяльності підприємства.

Основна місія стратегії спекулятивного злиття полягає лише в отриманні вільного доступу до дефіцитних видів продукції, фінансових ресурсів, або з метою отримання в розпорядження вигідних об'єктів нерухомості, майнових та немайнових прав. Використання даної стратегії по відношенню до великих підприємств дозволяє направити значні фінансові потоки на інші власні дочірні підприємства, офшори , банки. Ціль застосування даної стратегії по відношенню до малих підприємств може полягати в придбанні вигідних приміщень в престижних районах з метою їх подальшого використання в якості офісів, складів або для будівництва нових споруд. Таким чином головною відмітною особливістю даної стратегії є не розвиток підприємства, а отримання доступу до майнових і немайнових прав.

В сучасній теорії і практиці ведення бізнесу також активно використовується класифікація інвестиційних стратегій в залежності від методу формування інвестиційного портфелю. Зазвичай сюди відносять такі види стратегій: оптимізаційна, рейтингова, глибокого реагування, ринкового випередження[5].

Оптимізаційна стратегія базується на побудові економіко-математичної моделі інвестиційного портфелю. Вибір оптимальної структури портфелю здійснюється шляхом варіювання критеріїв оптимізації та проведення багатоваріантних імітаційних розрахунків. Використання методів оптимізації дозволяє визначити конфігурацію інвестиційного портфелю, яка б найбільш точно відповідала індивідуальним потребам інвестора з точки зору збалансованого поєднання ризику, дохідності та ліквідності вкладень. В якості класичних прикладів зазвичай наводяться оптимізаційні моделі Марковіца , Шарпа , Тобіна . Головна проблема полягає в тому, що процес вибору інвестиційної стратегії не завжди можна адекватно формалізувати через те, що інколи суттєвий вплив мають не кількісні, а якісні показники. Саме тому в наш час окрім традиційних методів оптимізації (наприклад, лінійного або динамічного програмування) менеджери і аналітики використовують методи, засновані на генетичних алгоритмах, нечіткій логіці, а також експертні системи та нейронні мережі [4].

Рейтингова стратегія полягає в тому, що формування та оновлення інвестиційного портфелю здійснюється на основі результату побудови рейтингової таблиці. Розрахунок рейтингу здійснюється за групами показників, що характеризують основні інвестиційні вподобання учасника. Інвестиційний портфель формується з акцій підприємств, що мають найвищий рейтинг. В залежності від інвестиційних цілей може використовуватись як зведений рейтинг, так і частковий, що   відображає найбільш важливі, на думку інвестора, характеристики. Головною перевагою даної стратегії є можливість здійснювати управління інвестиціями з урахуванням основних цілей інвестування.   Недоліки пов'язані з необхідністю виконання значного обсягу інформаційно-аналітичної роботи, яка виконується самим інвестором, так як на вітчизняному ринку послуг спеціалізовані рейтингові агентства практично відсутні [4].

Стратегія «гнучкого реагування» полягає в наявності на ринку професійного учасника, який отримуючи сигнали щодо зацікавленості великих вітчизняних або іноземних інвесторів, використовує свої можливості для того щоб визначити конкурентів і заздалегідь почати скуповувати відповідні цінні папери в мілких інвесторів. Таку стратегію зазвичай обирають регіональні фірми, які враховуючи оперативну зацікавленість великих учасників інвестиційного ринку, отримують можливість швидко мобілізувати ресурси та придбати великі пакети акцій, що збільшує можливість гарантованого збуту. Недоліком використання даної стратегії є те, що фірма, яка її обрала змушена постійно відслідковувати ситуацію, займаючи при цьому не лідируючі позиції [3].

Стратегія «ринкового випередження» полягає в спробах інвестора самостійно здійснювати прогноз стану ринку та використовувати його для отримання прибутку. Дана стратегія може реалізовуватись двома шляхами. Перший шлях базується на визначенні фірмою найбільш перспективних акцій, в які в найближчий час повинні користуватись ринковим попитом. Потім починається процес поступового їх скуплення. В подальшому інвестор, який використав дану стратегію, приймає активну участь у формуванні попиту. До моменту, коли учасники виходять на ринок і виникає попит, такий інвестор встигає придбати досить великий пакет акцій і може таким чином впливати на розвиток ринкової ситуації в подальшому. Обравши другий шлях компанія, що використовує зазначену стратегію, передбачивши падіння ринку, встигає продати акції за досить високою ціною. Головною перевагою даної стратегії є можливість придбання акцій по досить низьким цінам та їх продаж за цінами, близькими до максимальних. Недоліки застосування даної стратегії пов'язані в першу чергу із високим рівнем ризику та наявність можливих збитків у зв'язку із невірним прогнозом [4].

Аналізуючи вищенаведену інформацію можна зробити висновок, що процес вибору інвестиційної стратегії є досить складним і відповідальним, і залежить в першу чергу від факторів як внутрішнього, так і зовнішнього середовища організації. Висновок. Під час проведеного дослідження було систематизовано інформацію щодо поняття «інвестиційна стратегія», розглянуто основні види інвестиційних стратегій, їх особливості, переваги та недоліки.

Список використаних джерел:

1. Бланк И.А. Инвестиционньїй менеджмент: Учеб . курс / И.А. Бланк. – К.: Ольга-Н , 2002. – 448 с.

2. Колтынюк Б.А. Инвестиции : Учебник / Б.А. Колтынюк . – СПб .: Изд-во Михайлова В.А., 2003. – 848 с.

3. Кузин Б. Методы и модэли управлення фирмой / Б. Кузин, В. Юрьев , Г. Шахдиноров . – СПб .: Питер , 2001. – 489 с.

4. Ларичев О.И. Теория и метода принятия решений / О.И. Ларичев . – М.: Логос, 2000. – 524 с.

5. Михалев О.В. Инвестиционная стратегия предприятия / О.В. Михалев // ЗКО. – 2004. – №2. – С. 17-20.

6. Томпсон А.А., Стрикленд А. Дж . – М.: Джон Уайльд знд Санз , 1995. – 457 с.

7. Хацкевич Е.М. Разработка инвестиционной стратегии / Е.М. Хацкевич . – М.: ИНФРА-М, 2005.