WEB-ресурс научно-практических конференций

Гарлицька Д.А.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана , Україна

ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Із інтенсифікацією міжнародних стосунків, пожвавленням міжнародної торгівлі та міжнародного інвестування, а також з посиленням інтеграційних процесів на всіх континентах масштабність тих чи інших процесів у міжнародних відносинах зростає і набуває глобального характеру. Як і будь-який процес, глобалізація має як позитивний, так і негативний вплив на світову спільноту. Так, негативний вплив глобалізаційних процесів призвів до того, що прийнято називати «глобальними проблемами» сучасності. Глобальні проблеми – це загальнолюдські проблеми, які торкаються інтересів всього людства, кожного індивіда.

Серед глобальних проблем сучасності особливе занепокоєння викликають проблеми екологічного походження. Деградація навколишнього середовища в результаті господарської діяльності людини вийшла за межі окремих територій і почала набувати глобальних масштабів. У природі стали з’являтися зміни планетного характеру. Спостерігається транскордонний перенос хімічних та реактивних речовин, що призводять до випадання кислотних дощів, важких металів і радіоактивних опадів на території багатьох країн. Відбувається виснаження озонового шару і, як наслідок, зростає негативний вплив ультрафіолетового випромінювання, накопичення інших речовин, що веде до посилення «парникового ефекту». Зміни планетарного характеру стали глобальними проблемами людства.

Прогнозуванням глобального розвитку почали займатись із кінця 60-х років минулого століття. Переважно це були вчені, спеціалісти та громадські діячі, що були членами Римського клубу. Їх робота була направлена на створення математичних моделей розвитку світу з метою виявлення і подальшого запобігання глобальним проблемам. Особливе місце серед проблем глобального розвитку займали, за прогнозами Римського клубу, проблеми екологізації . Саме Римський клуб першим привернув увагу громадськості до екологічного аспекту глобального розвитку, однак із плином часу, навіть знаючи про всі можливі загрози, людство не стало відповідальнішим.

Ключова ідея «меж росту», висунута Римським клубом, отримала продовження в ідеї «нульового зростання» або стійкого розвитку» суспільства, що була висунута на конференції ООН з проблеми розвитку та навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. Однак, конкретні дії світової спільноти не були реально здійснені до прийняття Кіотського протоколу у 1997 р.

Саме Кіотський протокол, що є найголовнішою угодою в природоохоронній сфері та сфері зелених інвестицій, визначив на нормативному рівні зобов’язання всіх країн-підписантів знизити обсяги викидів шести основних парникових газів на 5% в порівнянні з рівнем 1990 р. протягом 2008-2012 рр.

Кіотський протокол прийнято вважати першим міжнародним документом, що запропоновує ринковий механізм для вирішення глобальної екологічної проблеми. Відповідно до нього країни-учасники протоколу можуть «брати участь у прямій комерційній переуступці своїх прав на викиди для цілей виконання своїх зобов’язань»[1]. Тобто, країни-учасники протоколу мають можливість міжнародного обміну: квоти, що встановлені цим протоколом на викиди парникових газів, в обмін на компенсацію витрат зі зниження викидів.

Різницю між рівнем викидів і зобов’язаннями для країн-підписантів було переведено у ринкову площину. Завдяки лояльності такого підходу промислово розвинуті держави самостійно обирають шлях реалізації своїх зобов’язань. Так, для виконання кількісних зобов’язань зі скорочення викидів країни можуть використовувати або внутрішні заходи, або три ринкові механізми:

·         Міжнародна торгівля викидами (МТВ) – жорсткий механізм передачі надлишкових одиниць встановленої кількості (ОВК) від однієї країни до іншої в обмін на фінансування чи інші економічні вигоди. Право на продаж ОВК належить державі, що є Стороною конвенції ООН про зміну клімату. Торгівля викидами на рівні підприємств можлива у випадку розподілу квот на викиди парникових газів всередині країни.

·         Механізм спільного впровадження (МСВ) – м’який проектно-орієнтований механізм передачі утворених одиниць скорочення викидів (ОСВ) іноземному інвестору. Участь у ньому можуть приймати країни із списку Додатка 1 до Кіотського протоколу (у нього також входить Україна). У даному механізмі держава уповноважує підприємство або об’єкт, на якому здійснюється проект спільного впровадження (ПСВ), передати одиниці скорочення викидів іноземному інвестору, що бере участь у фінансуванні даного проекту.

·         Механізм чистого розвитку подібний до механізму спільного впровадження. Участь у ньому передбачена для країн із списку Додатка 2 до Кіотського протоколу, в який переважно входять країни, що розвиваються [2; 3].

Варто зауважити, що в України є право приймати участь у двох механізмах торгівлі викидами: МТВ та МСВ. В той час, як приймати участь у механізмі спільного впровадження мають право окремі підприємства різної форми власності за умови незалежної експертизи проекту й отримання схвалення від держави (кошти від продажу ОСВ надходять безпосередньо на рахунок підприємства, яке реалізує ПСВ), міжнародна торгівля викидами може здійснюватись зараз лише державою з причини відсутності внутрішньої національної системи розподілу квот в Україні.

Так, ми підходимо до усвідомлення стратегічної необхідності створення внутрішньої системи розподілу квот, яка б дозволила максимально використовувати можливість залучення міжнародних інвестицій. Актуальність організації внутрішнього ринку вуглецевих квот залишатиметься високою і в пост-кіотський період. Ймовірність подовження дії гнучких механізмів після 2012 р. є достатньо високою зокрема через витрати, здійснені багатьма країнами для створення відповідної інфраструктури, організаційного, нормативно-правового, науково-дослідного та фінансового забезпечення роботи економічних механізмів КП [4].

Найбільш вдалою була б ідея створення української національної вуглецевої (товарної) біржі, яка представляла б собою внутрішню систему розподілу квот парникових викидів для продажу іншим державам. Надто, що практика продажу квот на вуглецевих біржах вже існує в США на NYMEX і CME (відповідно Нью-Йоркська та Чиказька товарні біржі), а також європейських біржах, як на приклад, OSE в Осло.

Створення такої вуглецевої біржі в Україні розв’язало б низку проблем і дозволило б залучити колосальні обсяги так званих зелених інвестицій. (Обсяг викидів парникових газів по квоті України відповідно до Кіотського протоколу(КП) приблизно в два рази більший за обсяг, власне, фактичних викидів парникових газів у нашій державі, що забезпечує нам значний надлишок квот для продажу через механізми Кіотського протоколу. За оцінкою фахівців Світового банку, до 2012 року Україна завдяки КП може отримати 15-17 млрд.дол ., бо володіє другим у світі (після Російської Федерації) потенціалом вільних квот.) На цій біржі спочатку відбуватиметься внутрішній розподіл квот, через продажу їх нашою державою українським підприємствам, а потім продаж одиниць встановленої кількості вітчизняними підприємствами іноземним компаніям. Саме продаж ОВК на внутрішній національній вуглецевій біржі створюватиме найбільш справедливу ціну для їх продажу українськими компаніями та змусить останні купувати ОВК (поки що вони розподіляються між українськими підприємствами безкоштовно) і таким чином стимулюватиме вітчизняні компанії робити кроки по зменшенню своїх викидів.

Перспективою облаштування Україною внутрішнього вуглецевого ринку є вихід на європейський, а згодом і світовий вуглецевий ринок або приєднання до певного блоку країн задля створення спільної системи торгівлі викидами. Крім того, це допоможе посилити інтерес до зелених інвестицій в Україні взагалі. Поки що ринку зелених інвестицій практично не існує, в той час як за кордоном екологічні інвестиції стають все більш популярними.

Вклади в програми із запобігання кліматичних змін і вирішенню інших екологічних проблем складають 100 млрд. дол. в рік. У 2006 р. в розвиток вітряної енергії та інших відновлюваних джерел енергії та в виробництво біопалива було інвестовано 52 млрд. дол., а в 2007 р. цей показник, за попередніми оцінками, зріс до 55 млрд. дол. Темпи приросту виробництва біопалива складають 20% в рік, починаючи з 2005 р. Ринок торгівлі вуглецевими кредитами у 2006 р. досяг 30 млрд. дол. Деякі транснаціональні компанії протягом останніх років значно активували пошуки рішень екологічних проблем. Сьогодні в світі діють 575 екологічних і енергетичних хеджових фондів.

Сфера розвитку чистої технології та біотехнологій за обсягом залученого венчурного капіталу поступається тільки Інтернету. 54 банки, на які припадає 85% фінансових інвестицій в світі, в своїй кредитно-інвестиційній діяльності стали орієнтуватись на новий міжнародний стандарт стійкого інвестування, що враховує екологічні міркування [5].

І хоча прикро, що для світової спільноти економічна вигода є єдиним дієвим стимулом по захисту навколишнього середовища, з іншого боку, торгові механізми Кіотського протоколу реально діють і таки змушують країн обмежувати їхні викиди парникових газів. Та, на жаль, цих дій не достатньо.

Список використаних джерел:

1.                       Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: підручник / Є.П. Желібо , В.В. Зацарний , 2007. – С. 261-262.

2.                       Гелетуха Г. Кіотський протокол та додаткові інвестиції в енергозбереження / Г. Гелетуха , Є. Коньшин // Енергетика та ринок: інформаційно-аналітичне видання. – 2007. – № 4. – С. 28-33.

3.                       Довбенко М. Теорема Крауза , Кіотський протокол та екологічні інвестиції для України / М. Довбенко // Економіка України. – 2009. – № 11. – С. 65-75.

4.                       Жарова Л. Розвиток ринку квот викидів парникових газів по завершенню дії Кіотського протоколу / Л.В.Жарова // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – № 21. – С. 29-32.

5.                       Рогожина Н. Новые тенденции в экологической политике развивающихся стран / Н.Г. Рогожина // Мировая экономика и международные отношения . – 2009. – № 4. – С. 81-89.