WEB-ресурс научно-практических конференций

Формусяк Н.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича , Україна ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО ТЕКСТУ

  Публіцистичний стиль – це мова жанрів, газет, радіо і телебачення. Призначення публіцистичного тексту – формувати громадську думку, впливати на читача чи слухача в суспільно-політичному плані, що тісно переплітається з функцією повідомлення, тобто інформативною функцією.

  В організації публіцистичного тексту діють принципи відбору і використання стилістичних засобів мови, зумовлених потребами суспільно-політичного життя народу. Строга логічність викладу інформації в публіцистичному тексті поєднується з засобами образності. Могутнім засобом впливу на масового читача (слухача) є наведення фактів, цифрових даних, схем. Відбір словесно-виразових засобів, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій не такий строго регламентований, як у науковому тексті. Тут можуть поряд уживатися і термін, і стилістично вмотивоване розмовно-побутове слово; поряд із розповідними реченнями – окличні, що містять авторську оцінку певного факту [2].

  В останні роки все більшого поширення набуває новий підхід до дослідження проблем тексту – вже не вузькоспеціальний, одноаспектний , а глобальний – що не лише дає змогу глибше осягнути суть і зміст тексту, а й спонукає до перегляду сформованих положень про будову та характер змісту тексту; відкриває нові перспективи для подальшого розвитку теоретичних та прикладних галузей науки.

  Новий підхід дозволяє розглядати текст як з погляду аналізу його складових, так і з погляду синтезу їх на вищому мовному рівні, тобто як явище, що займає самостійне місце в ієрархічно організованій мовній структурі, функції якої пов'язані зі здійсненням мовленнєвої комунікації.
  Простеживши за зміною поглядів щодо методів роботи над текстом, виявлено, що залежно від того, як розв'язувалося питання про складові тексту, залежав і підхід до його розгляду. При вербальному – лексикоцентричному – підході текст аналізувався насамперед як лексичне утворення з настановою, що смисл мовних утворень механічно складається із значень їх окремих одиниць.

  Проаналізувавши граматичні норми й зрозумівши зміст кожного речення, можна осягнути зміст цілісного тексту, завдяки підсвідомому сумуванню окремих сентенційних смислів [3].

  Структуралізм поклав в основу своєї концепції поняття " sentence ". Зусилля структуралістів, а також їхніх прихильників були спрямовані на створення моделі мови, що відображала б типові особливості структури речення, на виділення "домінантних" моделей речень та утворення з них різних варіантів – трансформ. Підхід до мовлення як комунікативної діяльності довів, що мовленнєве спілкування треба розглядати не як обмін окремими знаками (словами, реченнями), а як обмін цілісними висловлюваннями та повідомленнями [4].

  Діяльнісний підхід до природи спілкування спонукав учених до дослідження змісту, типології й структури мовленнєвого повідомлення. Такий підхід відразу поставив повідомлення, тобто текст, у самий центр наукових інтересів лінгвістів, психологів і психолінгвістів , що у свою чергу спричинило необхідність перегляду та подальшого обґрунтування методичних концепцій.

  Наведене спостереження свідчить про значимість точної послідовності викладу будь-якого матеріалу. Така послідовність має три види:

1) дедуктивна послідовність (від загального до часткового);

2) індуктивна послідовність (від часткового до загального);

3) традуктивна послідовність (від рівного до рівного).

  Кожен з трьох видів логічної послідовності викладу має свої переваги. Дедуктивна послідовність (від загальних підпорядковуючих понять до понять підпорядкованих і взаємопідлеглих ) характеризуються особливою жорсткістю та систематичністю, завдяки чому добре проглядається загальна схема взаємовідношень понять, місце і роль кожного елемента загалом, забезпечується висока доказовість та логічність викладу.

  Індуктивна послідовність (від підлеглих та взаємозалежних понять до підпорядковуючих загальних) широко використовується для пояснення складних питань при емпіричному рівні пізнання, у науково-популярній літературі, в лекціях, у публіцистиці тощо. Висновки та судження автора при індуктивному розгортанні тексту мають обґрунтований і очевидний характер, легко розуміються і сприймаються. Індуктивний спосіб викладу дозволяє жвавіше передавати реальний хід думки, шлях пізнання зі всіма його складнощами й помилками.

  Ще ширше застосовується у текстах масової комунікації традуктивна послідовність елементів: рух викладу від причин до наслідків або навпаки, від минулого до теперішнього, від простого до складного, від відомого до невідомого, від подібного до відмінного, від фактів одного порядку до фактів іншого, виділення, аналогії та зближення, використання контрасту. [1]

  Отже, у межах кожного із функціональних стилів можна виділити тексти, в яких домінують раціонально-логічні структури, а також тексти, в яких виклад трансформується включенням емоційно-риторичних структур, що спричиняє зміну композиційно-стилістичних параметрів тексту і тим самим створює новий жанр, новий тип мовлення.

Список використаних джерел:

1.      Брандес М.П. Стилистическая интерпретация текста / М.П. Брандес , Т.П. Иванова . – М.: Высшая школа, 1991. – С. 143.

2.      Есенина О.А. Конструкции экспрессивной оценки в современном английском языке : Автореф . дисс . / О.А. Есенина . – М., 1991. – С. 16.

3.      Онищенко І.В. Реалізація категорії оцінки на синтаксичному рівні / І.В. Онищенко // Наука і освіта. – 2004. – Т. 23. – С. 36-38.

4.      Чобот І.В. Синтаксичні засоби вираження оцінки у публіцистичному мовленні / І.В. Чобот . – Львів: ЛНУ ім. І.Франка. – 2003. – С. 155-157.