WEB-ресурс научно-практических конференций

К.т.н . Бєлкін Л.М.

Голова Правління ЗАТ «Біт», Донецька область, Україна

ДИСКРЕЦІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ВЛАДИ ЯК КОРУПЦІОГЕННИЙ ЧИННИК

Проблема протидії корупції стоїть не тільки перед Україною, але й перед світовим співтовариством. Разом з тим, для України ця проблема є вельми гострою з огляду на високий, порівняно з іншими країнами світу, рівень корупції. Так, за результатами дослідження « Транспаренсі Інтернешнл», у 2007   р. Україна посіла 118 місце з 180-ти в рейтингу корумпованості [1], а в 2010   р. – 134 місце із 178 країн [2] , тобто стан корумпованості погіршився.

Відомо [1; 3; 4 та ін.], що одним з найважливіших чинників корупції є наявність у певних осіб-державних службовців дискреційних повноважень. В роботі [4] недвозначно зазначається, що за відсутністю у будь-кого дискреційної влади корупція була б взагалі неможливою. Корупції може піддаватися будь-яка людина, що має дискреційну владу – владу над розподілом будь-яких ресурсів, що йому не належать, на свій розсуд .

В Рекомендаціях від 11.03.1980   р. № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи поняття «дискреційне повноваження» визначене як повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридичне допустимих рішень те, яке він вважає найбільш відповідним за даних обставин. В п. 2 Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (яку затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8.12.2009 р. № 1346) визначено, що дискреційні повноваження – це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта; корупціогенний чинник – це сукупність положень або положення, що містяться в акті, які сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень під час їх застосування чи створенню умов для легітимності корупційних діянь, а також можуть допускати чи провокувати їх виникнення, а в пп. 1 п. 7 визначено, що до основних корупціогенних чинників належать , зокрема, розширення дискреційних повноважень. Згідно пп. 1 п. 24 Методології , для усунення виявлених корупціогенних чинників застосовується, зокрема, виключення з проекту акта дискреційного повноваження або обмеження його обсягу. Водночас, чинні та ті, що приймаються, нормативні акти України не відповідають принципу оптимізації дискреційності з метою зменшення корупції [1]. В статті [5, с. 111] звертається увага на те, що такі апологети принципу верховенства права, як А.В.  Дайсі та Ф.А.  Хайєк , ототожнюють дискреційну владу із сваволею. Але її формалізація й регламентація як способи усунення видимості сваволі спричиняють більш значні витрати для вирішення соціальних проблем, тому потрібен певний консенсус.

В роботі [3] , спеціально присвяченій методології антикорупційної експертизи правових актів, видаляються три види норм права, що створюють потенціал для корупції:

1. Завищені вимоги норми права як корупціогенний чинник. Для виконання такого роду норм їх адресат вимушений витратити надто багато ресурсів, що викликає у нього бажання « відкупитися » від виконання. До даної категорії відносяться як матеріальні норми права, які вимагають від суб'єкта права дуже великих витрат (наприклад, непомірний розмір штрафу), так і процесуальні норми, які через складність процедури передбачають чисельні втрати часу і сил.

2. Дискреційні повноваження чиновника як корупціогенний чинник. Такі норми права дають посадовій особі можливість вибирати між різними варіантами поведінку на свій розсуд, не встановлюючи (наприклад, з благих намірів надання можливості всебічного врахування обставин ситуації), в яких випадках посадова особа зобов'язана вибрати той або інший варіант поведінки.

3.  Бланкетні норми як корупціогенний чинник. Такі норми права наділяють посадову особу або відомство правом розробляти і приймати нормативні акти або відсилають його для вирішення якого-небудь питання до інших діючих правових документів. В даному випадку виникає небезпека того, що корумповані державні службовці навмисно прийматимуть (лобіюватимуть в своєму відомстві) такі підзаконні нормативні акти, які максимізують можливості для корупції.

Корупціогенність може виникати як з недоліків механізму законодавчого процесу, юридичної техніки, так і з самої суті суспільних стосунків, які регулює та або інша норма права, або на створення яких вона спрямована. Зокрема, перший тип корупціогенності в певній мірі виходить за межі власне права і є в даному випадку атрибутом концепції закону. Наприклад, завідомо хибні концептуальні засади тотального розширення прав податкових органів були закладені в перші варіанти Податкового кодексу України. І тільки втручання Президента України дозволило певним чином виправити ситуацію.

Зазначене повинно враховуватися при здійсненні експертизи законопроектів та підзаконних нормативно-правових актів на корупціогенність .

Список використаних джерел:

1. Гавриш С.Б. Стан та проблеми антикорупційної експертизи законодавства в Україні / С.Б. Гавриш // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика): Науково-практичний журнал. – 2008. – Вип. 18.

2.  Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.silskivisti.kiev.ua/18564/print.php?n=7090

3.  Головщинский  К.И. Диагностика коррупциогенности законодательства [Электронный ресурс] / К.И.  Головщинский ; Под ред. Г.А.  Сатарова и М.А. Краснова. – Режим доступа:

http://www.anti-corr.ru/indem/2004diag_cor_zak.htm#_Toc63574047

4.  Роуз-Аккерман С. Коррупция и государство . Причины , следствия , реформы / С.  Роуз-Аккерман [ Пер. с англ. О.А.  Алякринского ] . – М.: Логос, 2003.

5. Старик А.М. Дискреційна влада в сучасному світі [ Електронний ресурс] / А.М. Старик // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 2. – С. 108-113. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Chkup/2010_2/108.pdf