WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Міщенко Д.А.

Класичний приватний університет, м. Запоріжжя, Україна

ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОНОМІКО-ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ПІДПРИЄМНИЦТВА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ

Без чіткого формулювання принципів та функцій управління в будь-якій системі господарювання, розробка механізму ефективної між суб’єктної взаємодії є досить проблематичною.

Принципи державної економіко-інституціональної підтримки підприємництва в аграрному секторі є цільовими установками, спрямованими на розвиток взаємовигідних відносин між виробниками, продавцями і покупцями сільськогосподарської продукції. В порівнянні з ними, функції держави характеризуються здійсненням конкретних видів діяльності, пов'язаних з реалізацією її цільових завдань.

Якщо принципи орієнтують державу на мінімізацію сукупних витрат сільськогосподарських товаровиробників за рахунок збільшення державних трансакційних витрат, то функції сприяють фактичному вимірюванню вказаних витрат. Для них характерна реалізація того, що встановлюють принципи, які виступають початковою основою державної економіко-інституціональної підтримки підприємництва в аграрному секторі.

Блок принципів включає сукупність базових завдань до формальних інститутів, що забезпечують раціональне переміщення продукції від її виробників до споживачів. На цій основі визначається стратегія державного і господарського партнерства, розрахована на довгострокову перспективу. За етапами виконання поставлених завдань стадія визначення і інституціонального формування принципів з боку держави є окремим видом державної управлінської діяльності.

З погляду повноти віддзеркалення цільового призначення принципів для системної структуризації завдань ефективної взаємодії держави з суб'єктами господарювання, можна використовувати їх наступне визначення. Принципи — це державні установки щодо організації виробництва, переробки і збуту сільськогосподарської продукції, орієнтовані на досягнення стратегічних цілей виробників через задоволення споживчих запитів. Вирішення проблем підвищення конкурентоспроможності підприємницьких структур, що функціонують у аграрному секторі, в даному випадку спирається на принципову позицію держави.

У даному аспекті вона виступає в ролі суб'єкта, що розподіляє завдання досягнення взаємовигідних міжгосподарських відносин.

В умовах недосконалої конкуренції до таких завдань відносяться: пристосування держави до умов ринку для здійснення організаційної, координаційної і розподільчої функцій. Крім того, мінімізація трансакційних господарських витрат припускає державну орієнтацію на безпосередню участь в підприємницькій діяльності. У цьому плані вказана участь зв'язує цільові установки для господарств і їх партнерів з правилами поведінки самої держави, які вона сама ж і встановлює.

Отже, на етапі обґрунтування базових принципів державної економіко-інституціональною підтримки підприємництва в аграрному секторі правомірно виділити їх наступні види [1, c. 8]:

- установки, що формують головну мету і завдання суб'єктів підприємництва;

|- установки, які вказують на завдання, необхідні для досягнення відносної рівноваги між пропозицією продукції сільського господарства і платоспроможним попитом її споживачів;

- принципи відповідності економічних інтересів суб'єктів підприємництва і забезпечення єдності правозастосування, примушення і контролю з боку держави за обов'язковим виконанням інституційних установок;

- принципи обов'язкового виконання контрактних зобов'язань принципалами і їх партнерами по операціях купівлі-продажу продукції аграрного сектору.

У аграрному секторі економіки до основних функцій держави можна віднести:

- підтримку структурної рівноваги в підприємницькому середовищі в тій частині, в якій ринковий механізм виявляється неефективним;

- формування і забезпечення економічного порядку за допомогою розробки і реалізації норм і правил поведінки суб'єктів підприємництва на ринку;

- формування сприятливого підприємницького клімату, а також використання стимулюючих умов для активізації підприємництва;

- підтримку підприємництва, що функціонує у витратних галузях аграрного сектору з метою зростання його конкурентоспроможності;

- обмеження опортуністичної поведінки контрагентів.

Виходячи із змісту приведених принципів, можна сформулювати висновок про те, що посередницька діяльність держави у аграрному секторі економіки вимагає вирішення не тільки стратегічних, але і тактичних завдань, а саме:

- розробки тактики поведінки держави в умовах мінливого ринкового середовища;

- накопичення інформації про сукупні витрати суб'єктів підприємництва, пов'язаних із задоволенням їх потреб;

- оперативного пошуку інститутів, що впливають на витрати підприємницьких структур у напрямі їх зменшення;

- оцінки передбачуваних результатів через забезпечення зворотного зв'язку держави з сільськогосподарськими товаровиробниками.

Список використаних джерел:

1.      Кириленко І.Г. Аграрний сектор України: уроки, завдання / І.Г. Кириленко // Економіка України. – 2008. – № 1. – С. 8.