WEB-ресурс научно-практических конференций

Д.держ.упр . Плеханов Д.О.

Академія муніципального управління, м. Київ, Україна

СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ СУБ’ЄКТІВ АГРАРНОГО РИНКУ

Для вдосконалення товарної біржової торгівлі в Україні необхідно прийняти цілий ряд конструктивних заходів. Йдеться, насамперед, про підготовку і утвердження концепції розвитку аграрних бірж, розширення закупівельних обсягів сільськогосподарської продукції в державні і регіональні інтервенційні державні фонди, формування інфраструктури аграрних бірж, яка повинна включати біржові склади, страхові компанії, брокерські контори, організацію підготовки спеціалістів біржової торгівлі тощо. Для пожвавлення діяльності аграрних бірж важливим є здійснення операцій на умовах укладання форвардних та ф’ючерсних угод.

За умови формування багаторівневої інфраструктури, її установи, надаючи послуги суб’єктам ринкової діяльності, зможуть забезпечити виконання трьох найважливіших функцій:

·           доведення товару до безпосереднього споживача;

·           забезпечення зворотного зв’язку між виробником і споживачем;

·           акумуляція тимчасово вільних коштів, регулювання грошового обігу.             Відсутність рівних умов в структурі державної підтримки суб’єктів аграрного ринку має для нього вагоме значення. Суб’єктами аграрного ринку, як сфери взаємодії покупців і продавців, пов’язаних системою обмінних товарно-грошових відносин, виступають виробники і споживачі агропромислової продукції, а також посередники. Державне регулювання аграрного ринку буде ефективним лише за умови максимального врахування інтересів всіх його суб’єктів. В аграрному секторі економіки основними виробниками його продукції є сільськогосподарські підприємства, селянські фермерські господарства та домогосподарства. З метою створення рівноправних умов для особистих селянських господарств і фермерських господарств на аграрному ринку, необхідно сприяти розвитку мережі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів і кредитних спілок [4, с. 17].

Особливий вплив на початковому етапі формування аграрного ринку мали посередники. Посередник – це юридична або фізична особа, що зайнята просуванням товару від виробника до споживача на товарному ринку. На думку Філіпа Котлера посередники є проміжними продавцями, що являють собою “сукупність осіб і організацій, що придбають товари для перепродажу або передачі їх в оренду іншим споживачам з вигодою для себе” [2, с.239].  

  Найбільшою проблемою для сільськогосподарських товаровиробників є нерозвиненість інфраструктури збуту сільськогосподарської продукції, що негативно відбивається на формуванні стабільної цінової ситуації та досягненні прибутковості ведення агробізнесу.

   Комерційні посередники, які реалізовують більше як половину продукції, контролюють експортні, гуртові та дрібногуртові товаропотоки й основні доходи. Непрозорість збуту продукції цим каналом зумовлює цінові і фінансові проблеми галузі.

  Комерційні канали стають основними і водночас найменш організованими, упорядкованими і прозорими. Це призводить до суттєвих фінансових втрат товаровиробників. Нинішня економічна ситуація на аграрному ринку ускладнюється через повільне створення мережі заготівельних пунктів, недостатність проведення організаційних заходів щодо залучення об’єднань підприємств АПК, спілок споживчих товариств та інших формувань до процесу забезпечення прозорості ринку. Проблемою залишається не врегулювання економічних відносин у ланцюгу “виробник – оптова торгівля – роздрібна торгівля – споживач”, що не дає можливості одержати виробнику достатній дохід з виробленої продукції.

Державне регулювання аграрного ринку повинно здійснюватися, насамперед, з метою забезпечення продовольчої безпеки і підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора економіки.

Продовольча безпека – це захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності [3, с. 80].

Доступність повноцінного харчування для усіх верств населення є основною умовою вирішення проблеми продовольчого забезпечення держави. Задля цього необхідно перетворити аграрне виробництво у прибуткову та інвестиційно-привабливу галузь, забезпечити вироблення максимальної доданої вартості та підвищити експортоспроможність аграрного сектора економіки України.

Враховуючи, що більше ніж половина сільськогосподарської продукції власного виробництва споживається в державі, фактор ціноутворення відіграє вирішальну роль у розвитку як внутрішнього ринку, так і економіки в цілому. До його основних складових належить ціна сировини і енергоресурсів, розмір ставок оподаткування і транспортних тарифів та інші. Проте, найбільше потенційне зростання ризиків слід очікувати з боку цін на паливно-енергетичні ресурси, більша половина яких імпортується.

Список використаних джерел:

1. Закон України “Про державну підтримку сільського господарства України” від 24.06.2004 р. № 1877-ІV // Економіка АПК. – 2004. – №10. – С. 3–28.

2. Котлер Ф. Основы маркетинга / Ф. Котлер . – М.: Прогресс , 1992. – С.239.

3. Пасхавер Б. Цінова конкурентність аграрного сектора / Б. Пасхавер // Економіка України. – 2007. – №1. – С.78–87.

4. Урба С.І. Державне регулювання аграрного ринку в Україні / С.І. Урба // Вісник Ужгородського університету. Серія “Економіка”. – 2008. – Вип. 19. – С. 15–21.