К.е.н. Іванова Т.Л., Дьоміна М.В.

Донецький державний університет управління, Україна

ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ЙОГО КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНЦІЇ

  З переходом від індустріального до інформаційного суспільства в економічній сфері кожної держави зростає роль і значення трудового потенціалу, рівня інтелекту людей, освіти, кваліфікації, здоров’я, культури, підприємливості, творчих та інших здібностей. За умов побудови соціально-орієнтованої ринкової інноваційної моделі розвитку економіки України перед вітчизняною наукою постає питання якнайповнішого пізнання трудового потенціалу, особливостей процесу регулювання його трансформації [2] . Трудовий потенціал країни та її регіонів – це відповідні трудові ресурси, які розглядають в єдності їх якісного й кількісного аспектів [2]. Трудовий потенціал вміщує всіх громадян, здатних брати участь у процесі суспільного виробництва, з урахуванням їхніх фізичних можливостей, наявних знань та професійно-кваліфікаційних навичок. Онікієнко В. стверджує, що під трудовим потенціалом слід розуміти сукупність працездатного населення, яке має відповідну професійно-кваліфікаційну підготовку[3].

У спішне функціонування регіону в умовах конкурентного середовища забезпечується наявністю високо розвиненого  трудового  потенціалу. В сучасних умовах розвитку економіки України в світлі нагальної потреби забезпечення конкурентоспроможності регіонів дедалі більшого значення набувають питання, пов’язані з розвитком трудового потенціалу.   За одним з визначень , трудовий потенціал регіону   –   це існуючі сьогодні та передбачувані сукупні трудові можливості   трудового потенціалу   активно чи пасивно брати участь у виробничому процесі в рамках конкретного регіону, виходячи із матеріально-технічних, технологічних та інших параметрів [1].

Трудовий потенціал регіону як носій можливостей трудових ресурсів регіону виступає одним з чинників забезпечення конкурентоспроможності регіону, що є першочерговим завданням кожної країни. В свою чергу, одним з найсуттєвіших параметрів оцінки рівня розвитку трудового потенціалу, що відображає складову, здатну сприяти високій конкурентоспроможності регіону, і, таким чином, конкурентоспроможності країни в цілому, є компетенції трудового потенціалу [4]. Тому  проблему науково обґрунтованого вивчення компетенції трудового потенціалу в теоретичному і практичному аспектах  слід вважати вельми актуальним на тлі становлення ринкових відносин в Україні. Загальну компетенцію трудового потенціалу регіону підрозділяють на наступні складові, визначаючи таким чином модель компетенції: професійна   компетенція (теоретичні знання, практичне застосування), соціальна компетенція (здатність до ефективної взаємодії і конструктивного спілкування), методична компетенція (здатність самостійно розв’язувати проблеми, здатність організувати свою роботу), особистісна компетенція (реальна самооцінка; відповідальність; культура праці; здатність до соціальної та професійної адаптації; саморозвиток, самонавчання) [3]. Елементи  кожної складової моделі компетенції  становлять окремі компетенції трудового потенціалу.

С. Воробей називає такі ключові компетенції: професіоналізм, якість праці, самостійність, орієнтованість на споживача, інтенсивність, орієнтація на розвиток [1]. Слід зазначити, що компетенції можуть бути втіленими також в нематеріальних активах (за умови можливості їх вартісної оцінки та перетворення на об'єкти інтелектуальної власності). У протилежному випадку компетенції є колективним знанням, яке зберігається та поширюється усередині регіону шляхом навчання, комунікації тощо.

Таким чином, можна констатувати, що компетенції на відміну від нематеріальних активів завжди мають «внутрішнє» походження, практично без часових обмежень їх використання, а також є підґрунтям для створення неповторної відмітності трудового потенціалу регіону у ринковому просторі. Нині, для успішного формування і реалізації довгострокового розвитку регіону необхідно визнати наявність компетенцій певних рівнів, їх відповідність стратегічним цілям і можливість управління динамікою компетенції. Саме їх ідентифікація, визначення якісних характеристик компетенцій певних рівнів, оцінка їх відповідності стратегічним завданням і, нарешті, управління розвитком компанії на засадах управління його компетенціями є новим напрямком стратегічного менеджменту.

Головним  висновком   щодо вищевикладених положень є ствердження необхідності подальшого глибокого вивчення категорії «компетенції трудового потенціалу регіону» та її елементів як у теоретичній, так і в практичній площині з метою  підвищення ступеня впливу трудового потенціалу регіону на забезпечення конкурентоспроможності країни. Перспективами подальших наукових розробок у даному напрямі є удосконалення методів визначення критеріїв оцінки компетенції трудового потенціалу, системи показників її виміру та способів  підвищення. Практичне застосування результатів подальших досліджень в цій галузі сприятиме розробці програм створення та удосконалення компетентності та компетенцій персоналу, що забезпечить умови підвищення ступеня розвитку трудового потенціалу регіону.   

Список використаних джерел:

1.      Воробей  С. Модель компетенций как элемент системы управления персоналом / С.  Воробей   // Новости турбизнеса . –  2007.  –  № 9.  –  С. 46-47.

2.      Грішнова О.А. Економіка праці  та соціально-трудові відносини: підручник / О.А. Грішнова .   –   К.: Знання, 2007.   –   559 с.

3.      Нагаєв В.М. Конфліктологія : курс лекцій (модульний варіант): навч . посібник / В.М. Нагаєв .   –   К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 198 с.

4.      Недашківська Т. Професійна компетентність та компетенції державного службовця: об’єм термінологічного значення понять / Т. Недашківська //  Вісник Національної академії державного управління при Президентові України.   –   2008.   –   № 1.   –   С. 73-81.