WEB-ресурс научно-практических конференций

К.ю.н. Ляпунова Н.М.

Кременчуцький національний університет ім. Михайла Остроградського, Україна

Проблеми і можливості територіальної громади

Правовою основою місцевого самоврядування є   Конституція України, яка містить окремий 1Х розділ присвячений цьому питанню   [1],    інші законодавчі акти, а також   Європейська Хартія місцевого самоврядування, ратифікована Верховною Радою України 15 липня 1997 року [2].

Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» під територіальною громадою розуміються жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста та є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Крім того, підкреслено, що місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України» [3].

Отже, на законодавчому рівні чітко визначена мета діяльності територіальних громад – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Принцип здійснення місцевого самоврядування відбувається на двох рівнях: безпосередньо – через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети. З метою залучення населення до вирішення громадянських справ органам місцевого самоврядування надано право створювати органи самоорганізації населення   за ініціативою громадян та їх добровільного волевиявлення, а також наділяти частиною компетенції, фінансів, майна. Порядок створення та діяльність органів самоорганізації населення регулюється   відповідним законом   [4].

Досліджуючи сутність місцевого самоврядування слід окремо наголосити на тому, що потребує чіткого визначення саме поняття «місцеве самоврядування», про що неодноразово зазначалось в літературі, а також   наявність у ньому елементів природного права, що стосуються питань місцевого значення   та випливають з задоволення нагальних потреб кожної людини. У цьому зв’язку великого значення набуває місце самої територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування та основного носія його функцій та повноважень. Безумовно, це є закономірно, тому що без участі громадськості держава не в змозі самостійно задовольнити різноманітні потреби сучасної людини, брати на себе весь тягар соціально-економічного суспільного розвитку. До цієї справи повинна активно   залучатись громада, а першочерговим завданням відповідних органів та посадових осіб місцевого самоврядування   повинно стати вирішення потреб і залучення до цього громадськості. Отже, об’єктом місцевого самоврядування є вирішення питань, що виникають на   основі   спільного проживання в територіальній громаді, тобто громада, її самоврядні органи   повинні вирішувати проблеми, які випливають з самобутніх потреб людини.

Загальновідомо, що в кожній   країні місцеве самоврядування не розвивається без підтримки держави. Однак у тих країнах, де існує розвинене громадянське суспільство громадяни мають надійні важелі контролю за обраною ними місцевою владою і в будь який час можуть законним шляхом зупинити її шкідливі дії. Реалії сучасної дійсності в нашій країні свідчать про те, що інколи обрані громадою органи влади, користуючись недосконалістю законодавства   починають діяти всупереч інтересам громад. На жаль, такі непоодинокі факти діяльності місцевої влади як винесення рішень про забудову зелених зон, дитячих майданчиків тощо свідчать про те, що в періоди між виборами громада є, фактично, безправною. Мають місце і інші випадки, коли   місцеве самоврядування слугує для місцевої влади прикриттям негативних процесів та гострих конфліктів.   Для припинення таких процесів потрібен не лише місцевий, але і центральний контроль, тому що місцеве самоврядування є можливим тільки в межах загальнодержавної законності.

Окремо слід наголосити, що як на державному так і на місцевому рівні   наголошується на реформі місцевого самоврядування, розширенні її прав. Однак   майже не йде мова про визначення конкретних форм відповідальності місцевих органів влади та її керівників за ухвалення рішень всупереч інтересам громади. Така відповідальність повинна бути визначена, а громада повинна знати, які функції і сфери належать до виключної відповідальності одноосібного чи колективного керівництва, державного чи місцевого, тобто доводити до відома громади рівні відповідальності та чітко їх розмежовувати. Стосовно територіальної громади, її відповідальність, як первинного суб’єкта місцевого самоврядування, у чинному законодавстві не передбачена і вона не несе ніякої відповідальності, тому що за логікою Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою самостійно, а відповідальними за це здійснення визнаються його органи та посадові особи.

Вбачається вкрай важливим наголосити на необхідності дієвого та цілеспрямованого проведення правової освіти населення шляхом роз’яснення основ місцевого самоврядування та просвітницької роботи у цьому напрямку з боку органів самоорганізації населення. На нашу думку,   це може забезпечити ефективну участь населення у вирішенні питань місцевого значення.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що місцеве самоврядування перш за все базується на активності населення та має великий потенціал, оскільки   виступає   як важливий засіб подолання соціальної апатії та передбачає активну життєву позицію кожного   члена суспільства у побудові правової держави.

Список використаних джерел:

1.      Конституція   України від 28.06.1996 р. // ВВР. – 1996. – №30.

2.      Європейська хартія місцевого самоврядування від 15.10.85р. // Віче. –   1993. –   №6. – С.33-39.

3.      Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» //ВВР. –   1997. –   №24. –   Ст.170.

4.      Закон України «Про органи самоорганізації населення» // ВВР. –   2001. –   №48. –   Ст.254.