WEB-ресурс научно-практических конференций

Коротенко Є.Д.

Донбаська державна машинобудівна академія , Україна

СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО АНАЛІЗУ НАРАТИВУ

ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СТРУКТУРАЛІЗМУ

У ХХ столітті філософія і наука почали приділяти особливий інтерес до різноманітних досліджень природної мови. Цей інтерес обґрунтовувався не тільки тим, що мова за своїм походженням зв’язана з мовними органами, які досліджуються фізіологією, з звуковими коливаннями, які є предметом фізики і з діяльністю мовних зон мозку, що вивчаються нейрофізіологією. Саме у ХХ столітті на прикладі мови вдалось з’ясувати, яким чином реалізуються певні фізіологічні і фізичні елементи, перетворюючись на системи знаків.

Тут є сенс вказати на плеяду російських вчених 20-30 років, праці яких так чи інакше ініціювали відчуття структурального методу наукового дослідження. О.Фрейденберг, М.Бахтин, Г.Шпет, Я.Голосовкер і особливо В.Пропп у своїх дослідженнях мови впритул підійшли до структурно-типологічного дослідження наративу, тобто повідомлення про якусь подію в її часовій послідовності.

В 1928 році в світ виходить робота російського історика і філолога В.Проппа «Морфологія казки». Згодом російський дослідник Є.Мелетинський про цю знакову для наукового світу подію висловиться так: «Книга В.Проппа, що відкриває великі перспективи в аналізі казки і взагалі розповідного мистецтва, набагато випередила структурно-типологічні дослідження на Заході» [1, с.138]

В.Пропп, застосовуючи численні приклади, переконує, що у казках, як у мовному утворенні, немає точного нагадування про будь-яку стадію культури. Вони є лише твердими формами оповідання, особливими зразками поведінки, що існують поза історією, тобто могли виникнути в різні історичні моменти у багатьох культурах, в тому числі тих, які не мають будь-якої спорідненості. Отже, оскільки «в основу поділу (казок – Є.К .) понадсвідомо за кладений устрій казки, ще не досліджений і навіть незафіксований, то всю класифікацію казок … треба перевести на формальні, структурні ознаки» [ 2 , с.13]. Більш того, у чарівної казці часто-густо змішуються і стикаються між собою різні історичні цикли та культурні стилі, оскільки «складові частини однієї казки без будь-якої зміни можуть бути перенесені на іншу … кожен сюжет є дещо органічно-цільне, отже, він може бути вихоплений з низці інших сюжетів і вивчатись самостійно» [2, с.15-17].

Втім, для остаточної класифікації чарівних казок В.Пропп був вимушений відшукати певне «начало відліку», відносно постійну ознаку, яка була б присутня кожній казці незалежно від її сюжету та діючих персонажів. І така ознака знайшлася: «Казка часто-густо приписує однакові дії різним персонажам – писав В.Пропп. Це дає нам можливість досліджувати казку за функціями діючих лиць … Функція, як така, є величина стала… Самий спосіб здійснення функцій може змінюватись: він являє собою величину змінну» [ 2 , с. 29].

За В.Проппом, будь-якої функції діючого лиця притаманна низка властивостей, що дозволяють побачити структуру казки. По-перше, ці функції є сталими, стійкими елементами, що утворюють складові частини казки. По-друге, кількість функцій, відомих чарівної казці, обмежено. По-третє, послідовність функцій у казці завжди однакова. І, нарешті, по-четверте, одна функція повинна з логічною необхідністю випливати з іншої, тобто функції не можуть виключати одна одну.

Для кожної функції надається короткий виклад її сутності, скорочене визначення одним словом і умовний знак позначення. Тепер, коли здійснені всі ці початкові умови дослідження, нескладно здійснити безпосередньо класифікацію казок, яка засновується на тому, що всі казки (розповіді та ін., тобто всі наративи) є послідовністю функцій. На думку В.Проппа, подібно до того, як філолог, що досліджує казки, починає розглядати їх структуру з вихідної ситуації, потім вводить функції та з’ясовує їх зв'язок між собою, так і вчений у галузі будь-якої іншої науки повинен у дослідженні рухатись у напрямку Різновиди – Види – Роди – Кінцева пошукова одиниця (функція) для того, щоб у наступному здійснити правильну класифікацію. «Правильна класифікація – один з перших щаблів наукового опису … Але, хоча класифікація і закладається до основи будь-якого дослідження, вона повинна бути результатом звісної попередньої проробки» [ 2 , с.12].

Як бачимо, В.Пропп, в услід за видатним швейцарським лінгвістом Ф.де Сосюром, геніально передбачає необхідність подальшої розробки універсального структурального методу, основи якого треба вбачати у структурній лінгвістиці: «Жива мова є конкретним даним, граматика – її абстрактний субстрат. Ці субстрати закладені в основу багатьох життєвих явищ, і сюди саме і звернена увага науки. Без дослідження цих абстрактних основ не може бути пояснена жодна конкретна даність» [ 2 , 25]. Саме опозиція «синхронія – діахронія» при приматі синхронного зрізу реальності, на його погляд, буде основою цього методу: «Зведення розповіді до історичної особливості без розглядання особливостей розповіді, як такої, призводить до хибних виводів» [2, с.24].

Втім, на відміну від попередніх емпіричних досліджень, які традиційно з часів англійського емпіризму займались вивченням фактів, що безпосередньо надаються в досліді, В.Пропп започатковує нову методологічну тенденцію. Він розглядає не безпосередньо самі ці дослідні факти, а їх специфічні інтерпретації – моделі і структури. «Знаючи, як розподіляються ходи, – пише він, – ми можемо розкласти будь-яку казку на складові частини … Основні частини – це функції діючих лиць. Далі ми маємо зв’язуючи елементи, потім мотивування. Особливе місце займають форми появи діючих лиць. Нарешті, ми маємо атрибутивні елементи чи аксесуари … Ці п’ять розрядів елементів визначають собою вже не тільки конструкцію казки, але і всю казку в цілому» [2, с.107].

Такі методологічні інновації мали вигляд опосередкованого дослідження і акцентували увагу, скоріше, на можливих відношеннях між раніше отриманими фактами досліду, ніж між самими цими фактами у їх, так би мовити, чистому вигляді.

Впевненості у правильності цієї точки зору додали твори А.Богданова, автора загальної організаційної науки – тектології, що вперше були опубліковані у 20-ті роки ХХ століття, тобто приблизно в час оприлюднення концепції В.Проппа. Методологічні особливості тектології полягали в застосуванні схеми «стимул-реакція» для побудови різноманітних цілісних універсально-абстрактних конструкцій людської психіки, у яких закладені універсальні властивості, відношення і механізми перетворення біологічного цілого [3; 4]. Незабаром ця ідея в її особливому, модифікованому викладі знайде відображення у творчості визнаних французьких структуралістів К.Леві-Строса і Ж.Лакана.

Проте, загальна тенденція А.Богданова об'єднати всі людські , біологічні та фізичні науки , розглядаючи їх як системи взаємовідносин і пошуків організаційних принципів , що лежать в основі всіх типів систем , у зв’язку з її зайвою космічністю, не була сприйнятою у наукових колах. Не поділяв цієї позиції і В.Пропп, який відчував поки ще нездоланну безодню між точними і гуманітарними науками. З цього приводу він відзначав наступне: «В той час, коли фізико-математичні науки володіють стрункою класифікацією, єдиною термінологією, що прийнята спеціальними з’їздами, методикою, що вдосконалюється від вчителів до учнів, у нас (представників гуманітарних наук – Є.К .) всього цього немає. Строкатість і барвисте різноманіття приводять до того, що чіткість, точність в постановці та вирішенні питань досягається лише з великою трудністю» [ 2 , с.11].

Звідси й походить особливе ставлення до структуралізму другої половини ХХ століття як до новітнього на той час інтелектуального явища, здатного не тільки поєднати гуманітарні і природничі науки в контексті застосування універсального комплексу структуральних методів дослідження, але і по-новому обґрунтувати сутність людського існування та змоделювати прогрес соціального розквіту у майбутньому. І якщо лінгвісти прагнули описати певні протиставлення, структури і правила мови і мовлення, то основні представники структуралізму – К.Леві-Строс, Л.Альтюссер, Ж.Піаже, Ж.Лакан, Р.Барт, М.Фуко, Е.Бенвеніст, Ж.Дюмезиль та ін. – розглядали міфи, жести, етикет, інтереси, літературу, одяг тощо як багаточисельні «мови», що прямо або опосередковано застосовуються представниками тієї чи іншої культури. Всі вони вважали своєю головною задачею виділити ту скриту систему протиставлень, яка в кожному конкретному випадку визначає структуру певних дій чи об’єктів, що утворює певну систему. Як писав з цього приводу патріарх французького структуралізму К.Леві-Строс, «лінгвістика, що належить, безперечно, до числа соціальних наук, займає тим не менш серед них виключне місце ... Лише вона одна, без сумніву, може претендувати на звання науки, тому що їй вдалось виробити позитивний метод і встановити природу явищ, що досліджуються нею … Лінгвістові часто приходиться бачити, як дослідники, які займаються суміжними, але різними дисциплінами, надихаються його прикладом і намагаються слідувати за його шляхом» [5, с.33].

Список використаних джерел:

1. Мелетинский Е.М. Структурно-типологическое изучение сказки / Е.М. Мелетинский // В кн. Пропп В.Я. Морфология сказки. – 2-е изд. – М., 1969. – С. 138-151.

2. Пропп В.Я. Морфология сказки / В.Пропп. – Л.: ACADEMIA, 1928. – 152 с.

3. Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука. В 2-х кн. / А.Богданов. – Кн. 1. – М.: Экономика, 1989. – 304 с .

4. Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука. В 2-х кн. / А.Богданов. – Кн. 2. – М.: Экономика, 1989. – 351 с .

5. Леви-Строс К. Структурная антропология / К.Леви-Строс. – М.: Наука, 1985. – 536 с .