WEB-ресурс научно-практических конференций

К.ю.н. Юринець Ю.Л.

Університет економіки та права «КРОК», м. Київ, Україна

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АКТИ ЩОДО ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

В сучасному світі захист та охорона культурної спадщини не є тільки внутрішньою справою країн, але й частиною їх міжнародних зобов’язань. Так, згідно ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України (ЗУ) «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою (ВР) України, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Аналіз міжнародних конвенцій і договорів свідчить про те, що об’єктами захисту в сфері культурної спадщини визнані:

– Гаазька Конвенція 1954 р. про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту, ратифікована СРСР (дата передачі ратифікаційної грамоти СРСР – 04.01.1957 р.). Предметом захисту визнані як рухомі об’єкти (які в Україні визначені ЗУ «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»), так і нерухомої об’єкти (які в Україні визначені ЗУ «Про охорону культурної спадщини») культурних цінностей, а також музеї, бібліотеки тощо, інші центри, де зосереджені культурні цінності;

– Конвенція ЮНЕСКО від 14.11.1970 р. про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, ратифікована Указом Президії ВР УРСР від 10.02.1988 р. № 5396-XI. Предметом захисту визнані переважно рухомі об’єкти культурних цінностей, зокрема, відокремлені частини нерухомих об’єктів, в тому числі археологічні знахідки;

– Конвенція ЮНЕСКО від 16.11.1972 р. про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, ратифікована Указом Президії ВР УРСР від 04.10.1988 р. № 6673-XI. В якості об’єктів культурної спадщини, які підлягають захисту згідно Конвенції, визнані нерухомі об’єкти, а в якості об’єктів природної спадщини, – природні пам'ятки, створені фізичними й біологічними утвореннями або групами таких утворень, що мають видатну універсальну цінність з точки зору естетики чи науки; геологічні й фізіографічні утворення і зони, що є ареалом видів тварин і рослин, природні визначні місця з точки зору науки, збереження чи природної краси;

– Конвенція ЮНЕСКО від 17.10.2003 р. про охорону нематеріальної культурної спадщини, до якої Україна приєдналася згідно ЗУ від 06.03.2008 р. № 132-VI. Об’єктом захисту встановлені ті звичаї, форми показу та вираження, знання та навички, а також пов'язані з ними інструменти, предмети, артефакти й культурні простори, які визнані спільнотами, групами й у деяких випадках окремим особами як частина їхньої культурної спадщини;

– Конвенція ЮНЕСКО від 02.11.2001 р. про охорону підводної культурної спадщини, ратифікована ЗУ від 20.09.2006р. № 164-V. Об’єктом захисту визначені всі сліди людського існування, які мають культурний, історичний або археологічний характер і частково або цілком, періодично або постійно знаходяться під водою протягом не менше 100 років, а саме: об'єкти, споруди, будинки, артефакти й людські останки разом з їхнім археологічним і природним оточенням; судна, літальні апарати, інші транспортні засоби чи будь-які їхні частини, їхній вантаж або інший вміст, разом із їхнім археологічним і природним оточенням; предмети доісторичного характеру;

– Конвенція від 03.10.1985 р. про охорону архітектурної спадщини Європи, ратифікована ЗУ від 20.09.2006 р. № 165-V. Об’єктами архітектурної спадщини, які підлягають захисту, визнані: пам’ятки (усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення); архітектурні ансамблі (однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак); визначні місця (створені спільно людиною та природою частково забудовані ділянки, які мають чітко визначені характерні і однорідні риси, характеризуються спільністю чітких територіальних ознак і мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення). Зазначене визначення є більш розгорнутим, ніж поняття «об’єкти архітектури та містобудування», визначене ЗУ «Про охорону культурної спадщини»;

– Європейська конвенція від 16.11.1992 р. про охорону археологічної спадщини, ратифікована ЗУ від 10.12.2003 р. № 1369-IV;

– Європейська ландшафтна конвенція від 20.10.2000 р., ратифікована ЗУ від 07.09.2005 р. № 2831-IV. Прийнята з метою, зокрема, охорони, регулювання та планування всіх ландшафтів Європи. Об’єктом охорони визначений « ландшафт» – територія як її сприймають люди, характер якої є результатом дії та взаємодії природних та/або людських факторів; ландшафт є суттєвим компонентом оточення людей як вираження різноманітності їхньої спільної культурної та природної спадщини та як основа їх ідентичності;

– Європейська конвенція від 08.11.2001 р. про захист культурної спадщини в формі аудіо-, відеотворів; підписана 24.01.2006 р., Україною не ратифікована. Метою прийняття Конвенції визначене забезпечення захисту європейської культурної спадщини у формі аудіо- і відеотворів і підвищення її цінності як художньої форми, так і історичної, шляхом накопичення, збереження і надання доступу до культурної спадщини у формі аудіо- і відеотворів для культурних, наукових та дослідницьких цілей і на користь суспільства. Відповідно до цієї Конвенції, кожна Сторона цієї Конвенції шляхом прийняття законодавчих або інших заходів зобов'язалася зберігати аудіо- і відеотвори як складові частини її культурної спадщини, вироблені нею або спільно вироблені на території відповідної Сторони. Згідно окремого «Протоколу», встановлені особливості захисту телевізійної продукції.

Таким чином, в сфері захисту та охорони культурної спадщини Україна не є вільною діяти на власний розсуд і повинна рахуватися з переліченими вище міжнародними правовими актами.