WEB-ресурс научно-практических конференций

К.т.н . Моісєєнко О.М., Гавриленко А.С.

Національний університет оборони України, м.Київ

ІНТЕГРАЦІЯ ВІЙСЬКОВОЇ ТА ЦИВІЛЬНОЇ ОСВІТИ – СПІВПРАЦЯ НА КОРИСТЬ СУСПІЛЬСТВА

Освіта у всі віки була і залишиться одним із найважливіших ресурсів, який має формуватися і використовуватися свідомо та найбільш ефективно для суспільства. Актуальність питання отримання якісної професійної освіти це – прагнення бути конкурентноздатними у сучасному світі.

Система військової освіти поряд із підготовкою офіцерів виконує і завдання щодо підготовки мобілізаційних ресурсів на особливий період, а також для виконання робіт із забезпеченням оборони держави. Серед загроз у воєнній сфері багато країн вбачають і низьку якість підготовки військових кадрів [4]. Як вважають військові фахівці, одна із проблем підготовки таких спеціалістів у поверховості професійних військових знань, в першу чергу це стосується підготовки із цивільної молоді майбутніх офіцерів запасу і призваних на військову службу [5]. Водночас, студентів, охочих вступити на військові кафедри, та отримати крім цивільної ще одну військову освіту на добровільних засадах, не бракує, проте рівень професійної військової підготовки, що вони отримують, залишає бажати кращого [3].

Пошуку інноваційних шляхів розвитку військової освіти як складової стратегії загального зміцнення національної безпеки присвячено ряд наукових досліджень [3-5]. Особливої актуальності ці проблеми набувають тепер, що обумовлено фактичним невиконанням раніше схваленої Державної програми розвитку Збройних Сил України (далі – ЗСУ) на 2006-2011 роки. Спрощений підхід до упровадження служби за контрактом та у військовому резерві, призвів до їхнього зриву та невиправданих витрат державних коштів [1]. Не вдалося до кінця вирішити проблему укомплектованості посад молодшого офіцерського складу – на теперішній час це 81,6% [2].

Враховуючи багаторічне недофінансування оборонних потреб, подолання плинності кадрів серед офіцерського корпусу є дуже складним питанням.

З метою пошуку шляхів вирішення проблеми комплектування ЗСУ нами проведено аналіз сучасного стану укомплектованості посадами молодшого офіцерського складу ЗСУ та соціологічне опитування студентів – майбутніх офіцерів запасу. Основними матеріалами досліджень були доступні джерела інформації за останні 5 років та результати соціологічних опитувань студентів кафедри підготовки офіцерів запасу Національного університету оборони України (далі – КПОЗ НУОУ).

Аналіз інформації впливових та авторитетних друкованих видань показує, що українське суспільство знає проблеми ЗСУ, активно їх обговорює і пропонує шляхи поновлення боєздатності ЗСУ та подальшого її нарощування. Переважна більшість авторів вихід з кризи бачить у значному скороченні чисельності ЗСУ, тимчасового припинення процесу переходу на 100% комплектування військ за контрактом. Існує і таке бачення, як проблема полягає не в чисельності військовонавчених мобілізаційних людських ресурсів, а в здатності держави забезпечити відповідний рівень їх підготовки [2]. Крім того, останніми роками таке явище, як збільшення плинності офіцерських кадрів, періодично поставлено на порядку денному через часті зміни законодавчої та нормативно-правової бази, що регулює проходження військової служби, цю тенденцію посилює фінансова та економічна складова [1].

Згідно проекту Стратегічного оборонного бюлетеня на період до 2025 р. доля контрактників в 2015 р. досягне 80%, в 2020-му – 90%, при цьому молодший офіцерський склад складатиме до 60% від загального особового складу ЗСУ, укомплектування частин Об’єднаних сил швидкого реагування резервістами: до 2020 р.-3200 осіб, в 2025-му -3500 (в т.ч. 20% офіцерами). Для цього пільги та соціальні гарантії для тих, хто проходить військову службу в резерві будуть наближені до норм тих, хто знаходиться на активній службі [9].

Військове відомство останнім часом докладає всіх зусиль щодо поліпшення якості підготовки військовонавчених мобілізаційних людських ресурсів, але практики випускникам ще бракує. Ще складніша ситуація з рівнем підготовки випускників кафедр військової підготовки цивільних навчальних закладів [3,5]. Існує думка, що на сьогодні залишився негативний вплив суб’єктивних та негативних факторів, для усунення яких необхідна належна підтримка з боку державних інституцій, і це стосується не тільки підвищення рівня соціальних гарантій військовослужбовцям, але і забезпечення належного рівня професійної підготовки. За останні роки не зроблено дієвих кроків щодо створення належних мотиваційних чинників, у результаті – зниження конкурентоспроможності військової служби на ринку праці, і як наслідок, поступове щорічне зниження рівня укомплектованості первинних посад офіцерського складу [2].

Проблему неукомплектованості особового складу у ЗСУ офіцерськими кадрами з тактичним рівнем освіти, на нашу думку, якраз можливо було би вирішити за допомогою офіцерів запасу, значно підвищуючи якісний рівень їх практичної підготовки, за рахунок інтеграції військової та цивільної освіти. На сьогодні підготовка офіцерів запасу із числа студентів проходить більш ніж в 140 ВНЗ України. Причому, підготовка за кошти державного бюджету, становить 7%, це, зокрема, студенти медичних ВНЗ. За кошти фізичних та юридичних осіб навчається близько 93% студентів, а це понад 27 тисяч осіб. З урахуванням чисельності ЗСУ та їх потреб у офіцерах запасу відповідних військово-облікових спеціальностей (далі – ВОС), в середньому кожен рік випускається біля 14 000 офіцерів запасу. Щорічно серед напряму підготовки “ Військові науки” понад тисячу – випускників КПОЗ НУОУ та студентів денної форми навчання із 16 ВНЗ Києва, які навчалися відповідно до укладених договорів про військову підготовку. При організації навчально-виховного процесу нами за основу взято: світовий досвід підготовки офіцерів запасу; відповідність напрямам та спеціальностям ВОС підготовки студентів у цивільних ВНЗ; територіальний принцип підготовки; можливість прийому на військову службу частини випускників після закінчення ними ВНЗ, особливо за малочисельними ВОС. Домінантним чинником в наданні військово-освітніх послуг виступає формування здатності фахівця на основі базової (єдиної для всіх) освіти перебудувати систему власної військово-професійної діяльності. Враховується і те, що для підвищення рейтингу довіри до армії існують певні вимоги в суспільстві щодо якостей військовослужбовців: він має бути більш компетентним, ніж цивільний, оскільки ратна служба вимагає наявності відповідних військових навичок, патріотизму, готовності до самопожертви заради національних цінностей та інтересів, а також психологічної стійкості, мобільності і сумісності, фізичної витривалості, організаторські здібності тощо. В зв’язку з цим особливе значення набуває роль військового педагога і не тільки як провідника нових знань, але і його здатність створити таку систему взаємовідносин із цивільними студентами, яка б сприяла його особистій самореалізації, і самореалізації його вихованців на ратній ниві. Ось чому в начально-виховному процесі КПОЗ НУОУ формується двоєдина мета: розвиток потягу до постійного здобуття нових якісних професійних знань за ВОС і самореалізації особистості студента – майбутнього офіцера запасу та безперервне підвищення психолого-педагогічної майстерності самого викладача. Навчально-практична діяльність студентів проходить в спеціалізованих класах та в навчально-тренувальній лабораторії НУОУ, де набір навчально-бойової техніки забезпечує кожному випускникові КПОЗ готовність обійняти первинну посаду на тактичному рівні, здатність у сучасних умовах до активних (адекватних) дій за будь-яких обставин.

Соціологічне опитування серед студентів КПОЗ НУОУ проводилося, зокрема, стосовно виявлення чинників, які впливають на прийняття рішення щодо проходження військової служби за контрактом. Аналіз основних результатів свідчить про систему та структуру цінностей громадян України, які можуть бути потенційними кандидатами на військову службу за контрактом. Результати анкетування показали, що отримати якісну військову освіту за власним бажанням (і тим самим примножити свій інтелектуальний капітал) виявили близько 60 % всіх студентів, за бажанням батьків (рідних, друзів) – 15 %, почуття патріотизму привело на кафедру підготовки офіцерів запасу лише 18 % студентів. З історії відомо, що навіть сильні професійні армії виявлялися безсилими перед патріотичними настроями мас. Достатньо згадати партизанський рух в Україні й Білорусії в ВВВ проти фашистів. Офіцер вітчизняного війська ХХІ століття повинен бути не лише професіоналом своєї справи, а й, перш за все, патріотом, лідером, гармонійно розвиненою особистістю. Важливо, щоб армія формувалася не з найманців-заробітчан, а з патріотів, користувалася підтримкою населення. Патріотизм – це перш за все жертовність! Результати анкетування показали, що майбутню професійну діяльність більшість офіцерів запасу бачать в силових структурах, податковій міліції, бізнесі.

З позиції теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсумком їх власних рішень. Це означає, що людина приймаючи те чи інше рішення стосовно своєї професійної діяльності, може безпосередньо впливати на розмір своїх майбутніх доходів. Їх можна значно підвищити, вкладаючи кошти у свою освіту та професійну підготовку, здоров’я, культуру, збільшуючи тим самим свій власний (приватний) людський капітал. Очікувані вигоди стають важливими складовими формування соціального статусу певної професії, в тому числі й військової, у результаті чого виникає мотивація до її отримання. З огляду на це можна дійти висновку, що можливість власного вибору та небажання проходити військову службу на тих умовах та гарантіях, що сьогодні пропонують ЗСУ, призвело до неукомплектованості особового складу на добровільних (контрактних) засадах. При цьому існуюча недосконала система соціальних гарантій, в т.ч. і грошового забезпечення, військовослужбовців ЗСУ зіграла не останню роль у накопиченні їхнього людського капіталу.

Потреба бути конкурентноздатними у сучасному світі спонукає до освіти впродовж всього життя. Саме освіта є гарантом індивідуального розвитку і водночас освіта плекає інтелектуальний та духовний потенціал нації. Пріоритетним завданням при наданні військових освітянських послуг цивільній молоді має стати не лише зростання та вдосконалення рівня надання таких послуг, але і постійне виховання патріотизму, унеможливлення перетворення 100% професійної армії на замкнену касту, що асоціюється у населення з поняттям «найманців». Служба в армії має перетворитися на соціальний шанс, патріотичний, громадянський й конституційний обов’язок. Саме в цьому – запорука поступу до гідного життя і з цього витікає національна самодостатність. Тому вимоги до освіти сьогодні – створити такі умови, за яких кожен громадянин – як головна дійова особа суспільного життя – буде переконаний, що оборона держави – це загальносуспільна, а відтак і його особиста справа.

Список використаних джерел:

1. Артюх В.М. Забезпечення комплектування Збройних Сил України особовим складом: стан, проблеми та напрями удосконалення / В.М. Артюх , І.С. Романченко , Ю.А. Гусак // Наука і оборона. – 2010. – №1. – С.13-21.

2. Інтерв'ю Начальника Головного управління особового складу Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майора С. Кропивченко // Військо України. – 2010. – №10. – С.20-26.

3. Науменко М.І.   Управління якістю військової освіти: теорія, методологія, практика / М.І.Науменко, Ю.І. Приходько // Наука і оборона. – 2009. – №1. – С.40-50.

5.Радецький В.Г., Телелим В.М., Даник Ю.Г. Питання трансформації оборонних структур України та удосконалення системи військової освіти // Наука і оборона. – 2009.- №1. – С.15 – 18.

6. Черних Ю.О. Сучасна українська система військової освіти – одна з найкращих   / Ю.О. Черних // Народна армія. – 2011. – № 4 (4612). – 12 січ.

7. Харитонов В. Облик украинской армии образца 2025/ В. Харитонов // Еженедельник 2000. – 2011.– 14 янв . – С. В6.