WEB-ресурс научно-практических конференций

Краснова О.І.

Кіровоградський національний технічний університет, Україна

ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ВНЗ ЗА ДИСТАНЦІЙНОЮ ФОРМОЮ НАВЧАННЯ

Нові стратегічні орієнтири розвитку сучасної освіти в Україні, інтеграція освіти України в міжнародний освітній простір, зокрема її вихід на європейський ринок освітніх послуг та вступ до Болонського процесу, постійні   наукові відкриття та багато інших факторів зумовлюють постійну необхідність у професійному вдосконаленні, обміні інформацією і досвідом між   фахівцями певних галузей, а також необхідність пошуку   підходів до практичної підготовки майбутніх фахівців нового типу. Адже, держава потребує висококваліфікованих фахівців із знанням іноземної мови, професіоналів, здатних абсорбувати все нове і прогресивне, готових до генерації і запровадження свіжих оригінальних ідей, а також до вигідної участі у міжнародному співробітництві і формуванні нового ставлення до  України в Європі і світі.

Характерною ознакою ХХІ століття стало широке використання нових форм і технологій в освіті, які мають забезпечити   високу конкурентоспроможність майбутнього фахівця вищою освітою. Його освіта має бути фундаментальною, якісною, здійснюватися в органічному взаємозв’язку з наукою та практикою. Будь-який вид діяльності сьогодні важко уявити без застосування новітніх інформаційних технологій [2, c. 21-22].

Відповідно до Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», інформаційне суспільство – модель розвитку сучасного суспільства, що вимагає нової якості освіти і нової її інтерпретації. Телекомунікації сприяють розширенню освітнього простору, його глобалізації, можливості отримання освіти та підвищення кваліфікації незалежно від територіальних і національних кордонів.

Проте, незважаючи на високу наукову й практичну значущість галузі інформаційних технологій, впровадження методів дистанційного навчання та їх застосування не репрезентовано належним чином у більшості вищих навчальних закладах.

Міжнародний досвід інформаційно-технологічного забезпечення освітніх напрямів передбачає перегляд концепції створення стабільної і ефективної освітньої системи, розвиток фахової компетентності педагогічних кадрів, готовність фахівців займати в майбутньому   соціальний рівень, адекватний здібностям і кваліфікації. Невпинне збільшення інформаційних обсягів спонукає до необхідності приведення рівня підготовки викладачів у відповідність до поставлених вимог, пошуку нових форм і методів підвищення практичної значимості результатів навчання у вищому навчальному закладі, а також постійного, неперервного удосконалення фахової компетентності спеціалістів, у тому числі з використанням дистанційного навчання, як засобу якісного удосконалення підвищення кваліфікації зазначеної категорії фахівців.

Потреба сучасного суспільства у висококваліфікованих спеціалістах зумовлює необхідність пошуку нових конструктивних ідей для вирішення проблеми оптимізації та інтенсифікації навчання, здобуття нових знань і удосконалення рівня фахової професійної компетентності викладачів вищих навчальних закладів. На сучасному етапі розвитку суспільства виникають протиріччя між національними традиціями у сфері освіти та міжнародними стандартами, між педагогічною творчістю та імперативністю міжнародних стандартів. Стандартизація вищої освіти впливає на зближення систем освіти різних країн, що актуалізує проблему їх уніфікації, та висуває нові вимоги до суб’єктів навчального процесу   [1, c. 138].

Розробка нових навчальних планів, удосконалення кредитно-модульної системи та підвищення професійної компетентності викладачів ВНЗ за дистанційною формою повинні бути ключовими у сучасній вищій освіті України.

Певний досвід із впровадження дистанційного навчання в нашій державі мають такі вищі навчальні заклади і науково-дослідні установи, як: Інститут кібернетики НАН України; Інститут вищої освіти АПН України; Інститут засобів навчання АПН України; Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України; Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут"; Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут"; Національний університет "Львівська політехніка"; Вінницький державний технічний університет; Донецький національний технічний університет і деякі інші.

У структурі професійної компетентності фахівця як цілісного системного утворення можна виділити такі компоненти, які характеризують зростання фахової компетентності та різноманітні підходи до визначення понять “професійна підготовка”, “фахова компетентність”, “зростання фахової компетентності”.

Фахова компетентність – це праця викладача, в якій на високому рівні здійснюється педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, реалізується особистість викладача, досягаються результати в навченості і вихованості студентів. При цьому „компетентність викладача” визначається як його фахові знання й уміння, з одного боку, і фахові позиції, психологічні якості – з іншого. Психологічною складовою фахової компетентності є усвідомлення викладачем необхідності підвищення своєї загальнолюдської і фахової культури й ретельної організації спілкування як основи професійної діяльності. Динаміка розвитку фахової компетентності викладача визначається зміною репродуктивного виконання дій і операцій творчими та гармонійними компонентами професійної діяльності [4].

Основними   критеріями сформованості фахової компетентності спеціалістів є: продуктивність виконання фахових завдань; наявність у професійній свідомості усталених знань, які окреслюють параметри фахової діяльності; здатність до кваліфікованого виконання усіх видів фахової діяльності; уміння створювати оптимальне інформаційне, забезпечення вирішення фахових проблем; володіння формами та методами навчання; високий рівень мотивації саморозвитку фахівця [3, c. 126-127].

Нині дистанційне підвищення професійної компетентності стає найбільш прийнятною формою неперервного професійного зростання педагогічних кадрів. Втім, незважаючи на потреби практики та зростаючий науковий інтерес до означеної проблеми, відсутність стандартів і наукових розробок щодо організації та методики підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ зумовлює необхідність формування організаційно-педагогічних засад розвитку фахової компетентності фахівців з даного напряму за дистанційною формою навчання.

Список використаних джерел:

1.         Шуневич Б. Етапи укладання “Англо-українського словника-мінімуму термінів з дистанційного навчання” / Б. Шуневич // Філологія . – К . : КНЛУ, 2003. – Вип. 5, т.2 . – С.138–144.

2.         Шуневич Б. Роль и функции преподавателя в дистанционном обучении / Б. Шуневич // Материалы международной конференции " Иностранные языки : теория и практика", 30–31 января 2002 года . – М н. , 2002. – С.21–26.

3.         Keegen D. Foundations of distance education / D.Keegen . – 3rd revised edition .   – London and New York : Routledge . 1996. – 218p.

4.         E- learning Glossary [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.advanceonline.com/elearningglossary.html.