WEB-ресурс научно-практических конференций

Шпаківська О.В.

Житомирський державний університет імені Івана Франка, Україна

Студентське самоврядування як педагогічне поняття

Студентське самоврядування є важливою і невід’ємною громадською інституцією вищих навчальних закладів, яка відіграє значну роль у становленні особистості майбутнього фахівця, а тому цій формі діяльності студентів завжди приділялась велика увага. Cамоврядування є складовою частиною виховного процесу, що проявляється в спеціально організованій діяльності студентів із забезпечення активної, побудованої на засадах виборності, самодіяльності, добровільності їх участі в організації управління своєю власною діяльністю.

На сьогодні в сучасній науковій літературі поняття “самоврядування” має різне тлумачення. Так великий тлумачний лінгвістичний словник визначає самоврядування як форму управління, за якою суспільство, певна організація, господарська чи адміністративна одиниця тощо має право самостійно вирішувати питання внутрішнього керівництва; а також – право державної одиниці самостійно вирішувати питання внутрішнього законодавства й управління, мати свої урядові органи [1, с. 108]. У словнику із соціальної педагогіки самоврядування – це метод самоорганізації колективу, що забезпечує формування у його членів відносин взаємної відповідальності, організаторських здібностей, за умови, що справами колективу керують дієздатні органи, наділені реальними правами і повноваженнями [2, с. 251-252]. У “Педагогічній енциклопедії” самоврядування розглядається як участь студентів в управлінні й керівництві справами свого колективу. Як форма організації життєдіяльності студентського колективу для забезпечення розвитку дитячої самостійності у прийнятті й реалізації рішень для досягнення суспільно значущої мети [3, с. 788-789].

Важливим є положення сучасної філософської та соціологічної літератури (Д. Андрєєв, В. Афанасьєв, І. Кон, Т. Смирнов, Г. Філонов та ін.), в якій проблема самоврядування трактується як свідома цілеспрямована діяльність, що є обов’язковою для підготовки особистості до саморегуляції своєї роботи й поведінки у суспільстві. Як стверджує ряд авторів (Л. Божович, А. Зосимовський, І. Зосимовський, І. Кон, А. Петровський та ін.), у сумісній діяльності дівчат та хлопців у колективі росте їх соціальна активність, формуються міжособистісні стосунки, почуття дружби, взаємної вимогливості, згуртованості, організованості й довір’я.

Аналіз педагогічних досліджень дозволяє визначити декілька пріоритетних напрямків творчих пошуків. Так науково-теоретичні основи самоврядування та різновікових колективів стали предметом вивчення В. Бобрицької, І. Глікмана, В. Кузя, В. Кумаріна, А. Нікітіна, Г. Цибулько, Ю. Шикова, В. Ященко та ін. Значний внесок в розробку питань теорії і практики самоврядування належить сучасним вітчизняним вченим Л. Гордіну, В. Жукову, В. Коротову, Л. Новіковій, К. Потопі, М. Приходьку та ін. Окремі аспекти досліджуваної проблеми розкриваються у роботах А. Іващенка, О. Кутьєва, А. Лутошкіна, Л. Уманського (формування у школярів організаторських умінь); А. Куракіна, М. Поташника розглядають шляхи управління шкільним колективом; Є. Костяшкіна, В. Караковський – питання структури і функціонування системи самоврядування. Наукова діяльність Л. Логвіненко, Т. Мальковської пов’язана з розробкою проблем самоврядування у зв’язку з становленням соціально активної позиції старшокласників.

Відтак В. Бобрицька [4] розглядає самоврядування як засіб підвищення ефективності виховання особистості. Дослідниця вважає, що сама життєздатність учня у школі повинна бути організована таким чином, щоб вона сама виступала ефективним засобом підвищення виховання особистості у нових умовах суспільного життя країни. На її думку, кінцевий результат у самоврядуванні буде залежати від уміння реалізувати управлінський алгоритм, тобто вихованців потрібно вчити самостійно, виходячи з мети, ставити перед собою завдання, програмувати свою діяльність на різні періоди (поточне, річне, перспективне), координувати зусилля управлінських дій, здійснювати самоконтроль, у випадку необхідності регулювати процеси, враховувати й аналізувати їх. Тому формуючи в студентів навички управлінської діяльності, необхідно навчити їх бачити механізм управління в цілому.

В роботах В. Коротова самоврядування розглядається як самостійний початок у діяльності учнівського колективу, який допомагає розвивати організаторські якості особистості, навички та прийоми організаторської діяльності, у числі яких – вміння планувати, правильно розподіляти доручення, здійснювати контроль за діяльністю [5, с. 18]. Тобто роль самої особистості, її індивідуальності дещо нівелюється, оскільки основна увага приділяється розвитку саме колективу як окремої спільноти.

У своєму дисертаційному дослідженні К. Потопа [6] самоврядування розглядає як спільну управлінську діяльність педагогів і студентів ВНЗ, так і самоуправлінську діяльність самих студентів, самостійну або виконувану під керівництвом педагогів. У рамках обґрунтованої ідеї про педагогічне управління як самоврядування колективу вищого навчального закладу, що реалізується через участь усіх його членів у прийнятті й виконанні рішень з усіх проблем його життєдіяльності, злиття студентського самоврядування і самоврядування педагогів у спільну управлінську діяльність їй бачиться неминучим і закономірним. К. Потопа експериментально стверджує, що студентське самоврядування ґрунтується на таких принципах: рівноправна і вирішальна участь усіх членів колективу в управлінні; виборність і періодична змінюваність органів і посад; систематична звітність органів самоврядування перед колективом; постійний контроль за діяльністю знизу; проінформованість кожного про розробку і реалізацію управлінських рішень; взаємна звітність адміністрації і різноманітних виборних органів.

Процес самоврядування, на думку О. Кулінченко, нічим не відрізняється від процесу управління [7, с. 75]. Справді, суб'єкти самоуправління, як і суб'єкти управління, здійснюють один і той же управлінський цикл – постановка мети, реалізація її в діяльності, аналіз результатів і висунення нових перспектив. Особливий характер управлінського циклу в самоврядуванні полягає в тому, що всі функції в ньому виконують ті, хто навчається, а ефективність їхньої управлінської діяльності повністю залежить від того, як педагоги підготували їх до цієї діяльності. Самі педагоги виступають своєрідним посередником між адміністрацією і студентами, між управлінням і самоврядуванням.

Отже, студентське самоврядування є способом організації життя колективу, який реалізується у залученні всіх його членів до планування, організації, контролю й підбиття підсумків навчальної й суспільно корисної праці. Це форма управління, за якої студенти ВНЗ мають право самостійно вирішувати питання внутрішнього управління.

Список використаних джерел:

1.        Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Укладачі: В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – Т. 4. – 910 с.

2.      Словарь по социальной педагогике: Учеб. Пособие для студ. высш. пед. учеб. Заведений / Автор-составитель Л. В. Мардахаев. – М.: Академия, 2002. – С. 251-252.

3.      Педагогическая энциклопедия / под. ред. И. А. Комарова, Т. 3. – М., 1966. – 880 с.

4.      Бобрицька В. І. Учнівське самоуправління як засіб підвищення ефективності виховання особистості школяра (на основі спадщини А С. Макаренка): автореф. дис. ... канд. пед. наук: спец. 13.00.01 “загальна педагогіка”/ В.І. Бобрицька. – К., 1996. – 25 с.

5.      Коротов В.М. Самоуправление школьников / В.М. Коротов. – М.: Просвещение, 1981. – 206 с.

6.      Потопа К.Л. Соціально-педагогічні умови організації студентського самоврядування у вищих навчальних закладах: автореф. дис. ... канд. пед. наук: спец. 13.00.05 “соціальна педагогіка” / К.Л. Потопа . – К., 2006. – 21 с.

7.      Кулінченко О. С. Студентське самоврядування в системі вищої школи / О. С. Кулінченко // Соціалізація особистості. – К.: Логос, 2002. – Т. 17. – Вип. 1. – С. 67-75.