WEB-ресурс научно-практических конференций

Катана А.В.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Експортно-імпортна політика та продовольча безпека країни

Перед Україною постала проблема, яка полягає у певному протиріччі між необхідністю інтегруватися у світову економіку, з одного боку, та забезпечити внутрішню економічну інтеграцію, захист свого внутрішнього ринку, власного товаровиробника і національні інтереси, з другого. При цьому слід враховувати, що світова економіка продовжує залишатися ареною зіткнення інтересів різних країн. То ж лише створення власної системи економічної безпеки дасть можливість уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого відкривання національної економіки, забезпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника й ефективно взаємодіяти з міжнародними фінансовими та економічними інституціями.

Захист внутрішнього ринку через обґрунтоване регулювання руху товарів є стратегічно важливим питанням. Не останню роль у поглибленні економічної кризи в Україні відіграє сучасна незважена державна імпортна політика. Зважаючи на надзвичайно важливе значення цієї політики видається за доцільне ввести таке поняття як «імпортна безпека». Вона характеризується раціональною товарною та географічною збалансованістю імпорту, що позитивно впливає на розвиток національної економіки, захищає внутрішній ринок і національного товаровиробника, сприяє зміцненню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та економічної незалежності України [4].

Рівень забезпечення продовольчої безпеки визначається такими основними чинниками – споживчим потенціалом населення (залежить від доходів населення) та потенціалом агропромислового комплексу. Україні характерним є істотний соціально-економічний недолік нинішньої продовольчої ситуації, який полягає в низькій ціновій доступності продуктів харчування. Якщо в розвинутих країнах на продовольчі цілі населення витрачає 15–20% сімейного бюджету, то в Україні – понад 60% [3] . Це характерна ознака бідної країни, де харчування є недостатнім, але на нього витрачається більша частина доходів. На споживчому ринку в 2010 р. ціни на продукти харчування зросли на 0,3%. Найбільше (на 3,1%) подорожчали хліб та хлібопродукти. Зросли ціни на м’ясо та м’ясопродукти (на 1,4%) [5] .

Сьогодні ситуація на світовому агропродовольчому ринку така, що розвинутим країнам імпорт продовольства коштує дешевше від продукції вітчизняного виробництва.

Але загрозу для продовольчої безпеки України становить не сам імпорт продовольства, а різке його скорочення або припинення. В умовах низького рівня самозбереження ця безпека підривається тоді, коли країна не в змозі сплачувати імпорт необхідних продуктів харчування, тоді він залежить від економічної допомоги у вигляді гуманітарної допомоги, надання кредитів та пільг.

Ця загроза повинна своєчасно блокуватись не тільки внутрішнім виробництвом продовольчих товарів, а й сукупним економічним потенціалом країни [2] .

Нині в Україну ввозяться переважно продукти харчування, які не знайшли збуту в країнах-виробниках, внаслідок їх низької якості, прострочених темпів споживання тощо. Нормою для населення України є споживання забруднених продуктів харчування. Це пояснюється такими причинами: 1) недосконалістю державного контролю за якістю продуктів харчування; причому ціна продуктів харчування не являється гарантом якості; 2) відсутністю значної частини населення на придбання екологічно чистої продукції [2] .

Важливе місце в забезпеченні продовольчої безпеки країни займає зовнішня торгівля, яка дає змогу одержати країні кошти від експорту. Чим більші надходження від експорту, тим вищі фінансові можливості держави у забезпеченні національної продовольчої безпеки.

Одним із способів покращення ситуації на вітчизняному ринку продтоварів можна запропонувати виробництво та торгівлю так званими «екологічно чистими товарами». Екологічно чиста продукція харчування – це продукція органічного сільського господарства, переробка якої була здійснена без використання хімічних інгредієнтів. Особливостями українського виробництва такої продукції є наявність достатньої кількості площ (у порівнянні з європейськими) без використання агрохімікатів. Собівартість органічної продукції не підвищиться (відносно інших видів виробництва сільськогосподарської продукції), оскільки невисокі витрати на сировину, висока родючість ґрунтів і ін. чинники справляють позитивний вплив на вище описуваний процес. Також виробництво такої продукції є доступним і для великих і для малих господарств. Невеликі органічні виробники намагаються збути свою продукцію споживачам на ринках традиційного виробництва, через нерозвинутість мережі збуту такої продукції [1] .

Для українських виробників і потенційних експортерів органічної продукції додаткова складність полягає в тому, що навіть у випадку проведення сертифікації їм доведеться нести додаткові витрати на запрошення іноземних інспекторів. Крім того, запрошення інспекторів ще не гарантує успішного проведення процедури. Враховуючи такі обставини, багато аграріїв, які зацікавилися органічним виробництвом в Україні, не будуть в змозі оплатити проведення таких складних і дорогих процедур.

Проводячи аналіз можливих напрямів вдосконалення міжнародного співробітництва нашої держави у даній сфері, необхідним є врахування керівних принципів зарубіжного законодавства у даній сфері.

До зазначених принципів, зокрема, належать:

1.      Комплексний підхід до формування системи законодавства у цій сфері.

2.      Відповідальність за безпеку харчових продуктів покладається на операторів ринку на усіх стадіях виробництва, переробки та реалізації.

3.      Обов'язковою є процедура сертифікації.

4.      Система маркування органічного продовольства.

5.      Прозорість всього виробничого процесу для перевірок та контролю.

6.      Використання нормативно-правових актів міжнародного характеру як джерела вдосконалення наявних стандартів, норм, регламентів.

7.      Неупереджений та регулярний контроль безпеки харчових продуктів.

Крім того, до основних напрямів вдосконалення системи органічного виробництва, що досконалішим чином врегульовані на міжнародному рівні, належать: здійснення маркетингових досліджень, підтримка регіональних програм розвитку органічного виробництва, державна підтримка консультаційних центрів, спеціальної освіти та навчання, досліджень.

Виходячи з цього, глобальний характер розвитку органічного сільського господарства зумовлює необхідність врахування міжнародного досвіду у процесі побудови національної системи державного регулювання та нормативно-правового забезпечення досліджуваної нами сфери. Адже в зарубіжних країнах значно раніше почалися процеси становлення та розвитку ринку органічного сільського господарства. Що сприяло появі досконалішого досвіду державного його регулювання та нормативно-правового забезпечення.

Список використаних джерел:

1. Зайчук Т.О. Вітчизняний ринок екологічно чистих продуктів харчування та шляхи його розвитку / Т.О.Зайчук // Економіка і прогнозування. – К., 2009. – № 4. – С. 114–126.

2. Кощій О. Продовольча безпека України / О. Кощій // Економіст. – 2004. – № 11. – С. 40.

3. Савлук П. Стан і перспективи розвитку агропромислового комплексу України / П. Савлук // Економіка України. – 2010. – № 12. – С. 4–18.

4. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення [ Електронний ресурс ] . – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/book/rozdil/rozd11.htm

5. Сайт Державного комітету статистики [ Електронний ресурс ] . – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2010/arh_soekru_10.htm