WEB-ресурс научно-практических конференций

Клімова О.І.

Донецький державний університет управління, Україна

Взаємодія суспільства, держави та інтегрованих корпоративних систем

Тема державного регулювання економіки на сьогоднішній день є однією з центральних в економічній теорії та у реальній господарській практиці. Різні концепції участі держави у такій діяльності активно обговорюються у науковій літературі протягом багатьох років. Для обґрунтування характеру й ступеня державного впливу на економіку в якості бази використовуються різні напрями економічної теорії, як неокласичні, так і інституційні. Аналіз сучасних досліджень з проблем економічних перетворень дозволяє говорити про те, що у теорії й на практиці роль держави у формуванні та регулюванні корпоративних систем оцінюється з позиції двох напрямів: еволюційного та радикального.

Еволюціоністи, як свідчать результати досліджень, є прибічниками серйозного державного втручання в економіку, аж до повернення до галузевих міністерств, до системи державних замовлень і закупівель, до надання субсидій і пільгових кредитів для підтримки неефективних підприємств і цілих секторів економіки, до державного встановлення цін і т. д. При цьому багато з економістів роблять посилання на позитивний китайський досвід.

Радикали також не заперечують необхідність серйозного державного втручання в ринкову економіку. Проте вони припускають головним чином економічне регулювання, спрямоване на заохочення підприємництва, багатоукладність економіки та розвиток конкуренції.

Догми ліберальної економіки, що вимагають повної відмови держави від участі у регулюванні господарського життя, в тому числі через радикальне зниження реального бюджетного навантаження, сьогодні затребувані в Україні та лягають в основу розроблюваних програм. Так, Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004 – 2015 роки [1] орієнтована переважно на дерегулювання й відхід держави від втручання в економіку, різке скорочення державного сектора. При цьому пропонується завершити приватизацію всіх галузей, за виключенням об’єктів, які зачіпають національну безпеку, мають потенціал виживання й зростання, наприклад, підприємства харчової промисловості, транспорту, металургії, машинобудування, виробників продукції для кінцевого споживання населення. Кількість державних підприємств та установ скорочується до мінімуму [2].

Однак за останній час зримих обрисів набуває ще один варіант політики економічного зростання та, відповідно, ролі держави у цьому процесі. Це шлях інституційних перетворень. В основу цього напряму покладена ідеологія сильної держави, здатної запропонувати такі правила поведінки для всіх економічних агентів, які б стали стимулами для розвитку вітчизняного підприємництва.

Ідеологія сильної держави присутня й у стратегії розвитку України. Наразі виробничі можливості інвестиційного комплексу не в змозі забезпечити введення прогресивних фондів у переважній кількості секторів вітчизняної економіки, не дозволяють вирішити завдання її структурно-технологічної модернізації. Єдиним економічним суб’єктом, який може бути ініціатором подібного інвестування, є держава.

Основні дискусії розгортаються з питання про роль держави у досягненні цілей програм економічного розвитку. Накопичений досвід історичного розвитку України, стійка віра у здатність держави вирішувати всі проблеми, що стоять перед суспільством, постійно приводять українську суспільну свідомість до розуміння значущості активної ролі держави у прийнятті економічних рішень на всіх рівнях. Проте все більш очевидним сьогодні стає те, що така модель не в змозі забезпечити економічне зростання в Україні, оскільки не дає відповіді на основні виклики часу. Більш того, будь-яке збільшення регулюючих можливостей держави в Україні призводить до зростання бюрократизму й корупції. Для реалізації ліберальної економічної політики держави необхідно забезпечити системний підхід до контролю дотримання правил поведінки (правил гри) та створенню сприятливого соціально-економічного середовища з мінімумом втручання у життєдіяльність ринкових агентів.

На наш погляд, на практиці прийнятні обидві позиції. Однак за будь-яких підходів потрібна сильна держава. Досягнення такого статусу представляється справою майбутнього. У даний час інститути державної влади не в змозі забезпечити виконання законів, безпеку громадян, захист прав власності. Результати досліджень показують, що в Україні склалось панування апарату державних чиновників. У результаті виконання функцій державного управління та комерційні цілі інтегрованих корпоративних систем (ІКС) тісно переплелись. Відбулась комерціалізація апарату державного управління.

Сутність і зміст державного регулювання полягає у встановленні та здійсненні загальних правил діяльності ІКС і коригуванні їх у залежності від конкретних обставин. У багатьох публікаціях щодо оптимізації державного регулювання й ринкових відносин проглядається спроба визначити їх кількісний взаємозв’язок і на цій базі протиставити державу та ринок.

Розвинені держави активно підтримують власні ІКС, які у свою чергу забезпечують їм надходження податкових коштів і поширення їх економічного та політичного впливу.

Заходи, які використовуються розвиненими країнами для підтримки ІКС:

надання державних гарантій і страхування прямих інвестицій, як, наприклад, у США, де діє Державна корпорація зі страхування та гарантування інвестицій;

підтримка у врегулюванні інвестиційних спорів і створення спеціалізованих інститутів міжнародного арбітражу в інвестиційній сфері (Міжнародна конвенція по врегулюванню інвестиційних спорів підписана 115 країнами світу);

створення рівних інвестиційних умов як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів; виключення подвійного оподаткування; адміністративна й дипломатична підтримка своїх ІКС при освоєнні нових зарубіжних ринків [3 , с. 88].

Однак аргументи на користь держави у взаємодії з економікою в цілому та інтегрованими корпоративними системами зокрема роблять можливим інакше поглянути й на проблеми взаємодії держави та ІКС. У даний час назріла необхідність дослідження балансу сил моделі «суспільство – держава – ІКС».

Дослідження показують, що успішне функціонування й розвиток країни залежать від взаємодії та балансу суспільства, держави та інтегрованих корпоративних систем. Якщо одна з цих складових домінує над іншими, виникає неефективний тип суспільного устрою. Аналіз ролі держави в економіці та бізнесі передбачає дослідження взаємодій держави та ринку як двох способів координації відносин між ІКС: провали ринку можуть бути компенсовані успіхами держави та, навпаки, неефективність держави може бути подолана за допомогою ефективних ринкових механізмів. Кожна з трьох сфер має внутрішні джерела власного розвитку, але соціально-економічний розвиток країни в цілому може бути успішним лише тоді, коли між ними спостерігається певний баланс. Якщо одна з них явно домінує над іншими, виникає деформований і неефективний тип суспільного устрою. Так, якщо цілковито домінує держава, придушуючи ініціативні сили суспільства та контролюючи продуктивні сили економіки, виникає тоталітаризм. Якщо домінує суспільство, держава демонструє слабкість, а економічна активність низька, у країні запановує анархія. Якщо у суспільстві панують економічні інтереси ІКС, соціальні структури суспільства слабкі або розрізнені, а держава не користується авторитетом, виникає економіка фізичних осіб, або дезорганізація. У такому суспільстві кожен конкурує з кожним, а керівники підприємств та організацій діють у своїх власних інтересах, а не в інтересах організацій, якими вони керують.

Три зазначені сфери хоча і є самостійними, проте мають значні перетини. Так, ІКС, у чиїй власності значуща частка держави, слід відносити як до держави, так і до бізнесу. До області перетину цих сфер необхідно, на нашу думку, відносити й ІКС, які належать державі. Це ІКС, що виробляють продукцію за державними замовленнями, які перераховують прибуток до державного бюджету та фінансуються державою, оскільки вони присутні на ринку праці, технологій, обладнання, методів організації та управління виробництвом і т. п., і в цій якості змагаються з суто комерційними приватними ІКС.

До області перетину громадської та економічної сфер належать: по-перше, ІКС, що перебувають у власності громадських організацій; по-друге, фондовий ринок. Відзначимо й соціальні аспекти діяльності ІКС будь-якого типу, оскільки суспільні течії, погляди, установки, пріоритети здійснюють сильний вплив на соціальний клімат усередині них і, як наслідок, на цілеспрямованість і продуктивність праці.

Область перетину сфер держави та суспільства охоплює низку аспектів функціонування партій, виборної влади, виборчої системи, а також соціальні аспекти діяльності органів виконавчої та судової гілок влади.

Необхідно мати на увазі, що межі сфер, які належать одночасно двом різним елементам розглянутої конфігурації, розмиті та їх визначення носить значною мірою умовний характер.

Ролі трьох зазначених сфер несиметричні. Особлива місія належить державі, яка покликана виконувати функції та обов’язки по відношенню до суспільства та ІКС, які вона не може перекласти на інших учасників. Це пов’язано із специфічною роллю держави як суб’єкта узаконеного делегування прав громадян.

Таким чином, у складі моделі «суспільство – держава – ІКС» кожна з її складових відіграє активну роль у взаємодіях з іншими.

Список використаних джерел:

1. Електронний ресурс. – Режим доступу: http :// www .zakon.rada.gov.ua

2. Електронний ресурс. – Режим доступу: http :// www . ukrstat . gov . ua

3. Veltz P. Mondialisation, villes et territoires. L’?conomie d’archipel / P. Veltz. – Paris : PUF , 1996. – 264 p.