WEB-ресурс научно-практических конференций

Крамар І.Ю.

Тернопільський національний технічний університет імені І. Пулюя , Україна

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ І ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЯК НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Протиставлення поняття диверсифікації поняттю спеціалізації в інноваційному розумінні часто зустрічається в сучасних дослідженнях й іноді використовується для з’ясування сутності диверсифікації [3–4].

Проте не частота застосування цього протиставлення визначила привернення уваги до нього, а той факт, що альтернативність диверсифікації та спеціалізації в інноваційному процесі поки що не знайшла достатньо повного відображення у результатах існуючих досліджень при тому, що важливість цього відношення є визначальною для всіх інших предикатів диверсифікації.

Слід зазначити, що у випадках, коли опису підлягає спеціалізація, майже ніколи не згадується диверсифікація. Диверсифікації майже ніколи не дають однозначно негативної характеристики. Винятком слід вважати висловлювання з цього приводу А. Бєлова , який, наголошуючи на спонтанності російських диверсифікаційних процесів, стверджує, що “широка диверсифікація, тобто надлишкова кількість непов’язаних бізнесів, веде до банкрутства” [1]. Це дає можливість припускати загальне негативне ставлення до диверсифікації і заклик до підвищення показників спеціалізації. Швидше за все, саме так варто трактувати таке твердження А. Бєлова : “Стратегія диверсифікації бізнесу в сучасних умовах не завжди є ефективною. Значно більший ефект компанії можуть отримати від реалізації сфокусованої стратегії, в основі якої лежить розуміння унікальних конкурентних переваг компанії та розуміння унікальних ніш, у яких компанія може бути лідером не тільки на російському, але й на світовому ринку” [2].

Потребу у застосуванні диверсифікації обґрунтовують деякими негативними сторонами вузької спеціалізації підприємств. Наприклад, створення кількох центрів прибутку, що мають різноманітну сезонність, оборот і капіталомісткість, дозволяє компанії не тільки досягти певної стабільності й фінансової незалежності, але й мінімізувати ризики.

Протиставлення диверсифікації та спеціалізації дає можливість стверджувати, що відносно диверсифікації можливо застосовувати ті самі категорії, які застосовуються до спеціалізації. Якщо в роботі В.А. Лєтенко зазначені чотири види спеціалізації - предметна, технологічна (стадійна), подетальна й функціональна [5, с. 41], то й диверсифікація повинна бути таких же видів. Але в тій самій роботі сказано, що “третю основну форму спеціалізації підприємств - подетальну - можна розглядати як сполучення предметної та технологічної спеціалізації” [5, с. 42]. Виходячи з цього твердження, можна зробити висновок, що в поданій класифікації є деяка перебільшення , оскільки можна виділити різноманітні рівні деталізації виробів і тоді виникне, припустимо, повузлова спеціалізація або покомплектна та ін. Природно, що повузлова спеціалізація буде більшою мірою, ніж предметна, давати можливість спеціалізуватися технологічно, і меншою мірою, ніж подетальна . Визначення «предметна» не означає спеціалізації на кінцевих виробах, тому достатньо мовити про предметну спеціалізацію, припускаючи різноманітні її рівні: продуктивний, комплектний, вузловий, детальний, заготівельний. Кажучи про рівні, можна припускати, по-перше, що це рівні деталізації показника предметної спеціалізації, по-друге, можна припускати, що це ступінь предметної спеціалізації, який може знайти свій розвиток в інноваційному контексті.

Вивчення диверсифікації на підставі її протиставлення спеціалізації не дає можливості отримати уявлення про диверсифікацію в замкненому варіанті.

Отже, співвідношення спеціалізації та диверсифікації не слід обмежувати тільки простим протиставленням цих понять. Диверсифікація є антонімом спеціалізації, що являє собою одноманітну діяльність й підвищення одноманітності діяльності. Але, незважаючи на протилежність цих понять, вони не виступають як альтернативні антиподи, а як зворотні відношення. Розгляд диверсифікації через протиставлення її спеціалізації дозволяє стверджувати: незважаючи на те, що ці процеси протилежні за визначенням, їх нелогічно пояснювати тільки цим протиспрямуванням , оскільки це передбачає або часткове протиріччя, або ситуативну об’єктивність. Саме спеціалізація виробництва дозволяє здійснювати продуктову диверсифікацію, оскільки рівень автоматизації, що підвищився, свідчить про підвищення рівня спеціалізації. Важливість цього значеннєвого відношення є визначальною для всіх інших предикатів диверсифікації.

Список використаних джерел:

1. Баринов В.А. Стратегический менеджмент: у чебник / В.А. Баринов, В.Л. Харченко . – М.: ИНФРА-М, 2006. – 237 с.

2.   Белов А. Стратегия реструктуризации: от «натуральной» диверсификации к специализированной конкурентоспособности [ Электронный ресурс] / А. Белов. – Режим доступа: http://www.aup.ru/articles/ management /23.htm

3. Додонова М.В. Диверсификация деятельности малых форм хозяйствования / М.В. Додонова, И.В. Ляшенко // В кн. «Проблемы и перспективы развития транзитивной экономики». – Симферополь: Таврия-Плюс , 2003. – С. 165–168.

4. Минковская М.В. Диверсификация производства: теоретические и практические аспекты / М.В. Минковськая // Наукові праці Донецького державного технічного університету. – Донецьк: ДонДТУ . – 2000. – № 19. – С. 150–159. – (Сер.: економічна).

5. Организация, планирование и управление машиностроительным предприятием: у чебник : в 2-х ч. – Ч. I .: Организация и управление машиностроительным предприятием / п од ред. В.А.   Летенко , Б.Н. Родионова. – 2-е изд., перераб . и доп. – М.: Высш . школа, 1979. – 296  с .