Ковтун В.В.

Східноукраїнський національний університет імені В. Даля,Україна

Односкладні речення в щоденникових записах О. Довженка

  Аналіз читацьких запитів засвідчує пробудження активного інтересу до спогадів, щоденників, листів письменників. За останній час опубліковано величезну кількість письменницьких щоденників (А. Любченко, Г. Барвінок, Т. Шевченко, К. Гриневичівна, О. Довженко, В. Винниченко, А. Чередниченко тощо).

Орієнтиром на шляху самовизначення людини на сучасному етапі стає духовний світ письменника, який пізнають через епістолярну й мемуарну спадщину.

Тому закономірною є увага до епістолярної творчості, щоденників з боку представників різноманітних галузей науки: філософії (Л.Гуслякова, М.Каган, П.Копкін), історії (В. Сметанін, Ю. Шаповал, М. Щербак), лінгвістики (Т. Зоріна, К. Ленець, В. Передрієнко, М. Пилинський, П. Тимошенко, М. Чемерисов), літературознавства (П. Волинський, С. Гальченко, А. Гуляк, В. Гладкий, Р. Гром’як, О. Дей, І. Дорошенко, В. Дудко, С. Єфремов, В. Кузьменко), психології (Г. Костюк, О. Леонтьєв).

«Щоденник» О. Довженка – надзвичайно цікавий зразок мемуаристики і публіцистики (зроблені щоденникові записи в період з 1943 по 1956 роки). Особливо цікавими є синтаксичні особливості твору.

Мета статті – проаналізувати односкладні речення «Щоденника» О.Довженка, визначити функцію вживаних синтаксичних конструкцій.

Аналіз синтаксичної структури мови «Щоденника» О. Довженка дав можливість стверджувати, що письменник переважно утримується від вживання складних синтаксичних конструкцій, складнопідрядних та складносурядних речень, періодів тощо. Зумовлене це самою специфікою стилю мемуарної літератури. Щоденникові записи характеризуються відсутністю єдиного сюжету, центральним об’єднуючим стрижнем є авторський погляд на події. О.Галич, аналізуючи щоденник як жанр сучасної мемуаристики, зазначає, що «нормальним у щоденниках є уривчастість, фрагментарність, необробленість оповіді, стилістична незачесаність фрази» [1, с. 41].

Досить розповсюдженим є вживання Довженком означено-особових речень. «…стилістична своєрідність односкладних означено-особових речень полягає в тому, що через відсутність підмета-займенника в них …зосереджується увага на головному членові, вираженому дієсловом. Тим самим на перший план висувається не особа, а дія або стан» [3, с. 67]. Названі речення, що використовуються О. Довженком, характеризуються перенесенням акценту з діяча на дію, передають внутрішній стан мовця, усувають потребу наголосити на особі діяча.

  Виразною ознакою означено-особових речень є тенденція «до усунення підметів, що відповідають 1-й або 2-й особі, в розмовному, зокрема в неакцентованому мовленні. Ця тенденція також виразно позначається на оформленні оповіді в мемуарному стилі мовлення» [3, с. 69].

  Наприклад:

Старію [2, с. 109] .

Рушаємо до Балашова [2, с. 84].

Означено-особові речення з головним членом у дієслівних формах наказового способу переважно функціонують у розмовному стилі. Такі конструкції використані Довженком у діалогічному мовленні.

Наприклад:

  Стій, не слухайся свого дурного серця! Не піддавайся крику дурного гарячого свого серця [2, с. 68].

Встаньте і зніміть шапки! [2, с. 71].

Використання односкладних означено-особових речень у «Щоденнику» передає лаконічність висловлення, «а також сприяє уникненню повторення тих самих членів речення, виражених займенниками» [6, с. 116].

Рідше вживаються неозначено-особові речення, які сприйма ються на фоні особових як такі, що позначають дію, суб'єкт якої відомий співрозмовникам із загального змісту. Вони доречні у публіцистичному тексті тоді, коли основним завданням його є повідомлення про дію, прагнення звернути увагу на неї, а діяч або вза галі «невідомий мовцеві, і це мало для нього важить, оскільки повідомлення не потребує найменування виконувача дії» [3, с. 72], або може бути встановлений з за гального контексту.

Наприклад, читаємо в О. Довженка:

По літаку дали три постріли [2, с. 111].

Забрали Табрук. Душать Севастополь [2, с. 119].

Отже, автор свідомо використовував неозначено-особові речення, через власні причини не називає суб’єкта дії, навмисно усуваючи його з висловлення, чим створюється неозначеність речення.

Серед усіх типів одночленних конструкцій, що характерні щоденниковим записам О. Довженка, найбільш стилістично навантажені безособові і номінативні речення.

Останні властиві кінематографічному сценарію, що пояснюється специфікою жанру: «Щоденник» втілює муки творчої праці О. Довженка. Номінативні речення використовуються для зображення певного стану людської психіки, особливостей сприймання навко лишнього світу: тоді, коли діяч не може встановити зв'язок між розрізненими образами, які вини кають в свідомості. Причини цього можуть бути як зов нішні, так і внутрішні. Зовнішні діють, якщо при швидкому русі ми встигаємо лише фіксувати різні предмети, але не маємо часу пов'язувати їх у цілісну картину. Внутрішні причини такого сприймання навколишнього світу — при надзвичайній схвильованості, може навіть, при деякому притупленні свідомості від хвилювання, що не дає змоги розібратися у враженнях, упорядкувати їх.

Односкладні речення цього типу використовують також при відтворенні спогадів, бо вони найкраще передають і фрагментарність згадок, і змінність їх. Записи в щоденнику містять значну кількість номінативних речень. Призначення їх тут різне: автор щоденника може нотувати у формі номінативних речень найбільш вразливі картини, сподіваючись потім за цими штрихами відтворити їх повну картину, відновити думки, почуття, які виникали у нього тоді, саму атмосферу того часу, тої ситуації, яких стосується запис:

«Великий вихід з Києва. Трагедія киян. Віра в незлам ність Києва. Віра в своє безсмертя і непереможність. Про щання. Дніпро — мости — гори. Ранок. Борщівські бо лота. Гребля, острів. Авто. Кладки, потоп. Гнилиця. Смерть, смерть. По шию у воді три дні. Ніч. Обстріл. Ранені в три поверхи. Обстріл» [2, с. 77].

Відчувається, що запис у щоденнику міг здійснюватися у стані нервового збудження, великого хвилювання, гли боких, болісних переживань. Автор запису гарячково ки дається від однієї думки до іншої, від спогадів до сучас ності. Такі записи звичайно рясніють номінативними ре ченнями поряд з неповними й односкладними, двоскладними.

Наприклад:

Відступ. Розробити його з усіма типовими зовнішніми і внутрішніми деталями. Загибель командування. Самогубство начальників. Прокляття самогубцям. Генерал на те, щоб перемагати, а не самогубитися. Як боєць висловив свою ненависть і презирство до самогубців. Провокація. Провокаційні німецькі чутки, радіо, листівки. Відступ мимо хати. Куди? З ким? На який час? До хати. Плач у хаті… Тут потрібна детальна розробка. Оточення. Загибель великих. Оточення. Агонія України. Страшний суд. Помутилася свідомість. Все пішло прахом і димом. Зброю кинуто. Прихід німців. Окупація. Влада. Самогон. Карти. Почуття рабства, сварки, ярмо [2, с. 93].

Номінативні речення у «Щоденнику» О.Довженка відіграють також важливу композиційну роль. Вони вводять у розповідь нових людей, нові події та ін. Особливість їх у тому, що вони начебто безпосередньо відтворюють процес сприй мання у всій безпосередності супровідних емоцій.

Включення номінативних речень до складного цілого здійснюється О.Довженком через використання однотипних наскрізних зв'язків. Це інтонація, сполучники, спільний член речення; проте будь-який з цих зв'язків поєднує і номінативні і двочленні речення в єдине композиційне ціле.

У безособових односкладних реченнях головний член «виражає дію, буття, стан дійсності в часі безвідносно або непрямо-відносно до дійової особи чи носія стану» [5, 22]. Головна увага зосереджується в таких реченнях не на особі, а на дії, результаті події:

  «Після катастрофи минуло не більше півгодини» [2, с. 134].

У безособових конструкціях Довженко виражає свої волевиявлення – бажання чи небажання виконувати певну дію:

«Мені не хочеться нічого робити» [2, с. 82].

У «Щоденнику» автор розповідає про свої почуття, переживання з приводу тогочасних подій, що реалізуються в реченнях безособового типу. Основний акцент припадає на обставину, виражену прислівником, яка й передає піднесений або пригнічений стан митця.

«Як мені жалько» [2, с. 74].

  «На душі радісно» [2, с. 85].

«Тісно і душно» [2, с. 92].

  «Важко мені жити» [2, с. 94].

  «Як жаль мені наркомів!» [2, с. 95].

Особливої уваги заслуговують безособові реченні на -но, -то . У таких, на думку Г.М. Чирви, «дієприкметник, виконуючи роль головного предикативного члена безособового речення, набув специфічного оформлення, втративши, власне, зв’язки із системою відмінювання» [5, с. 31]. Традиційною є думка, що в реченнях цього виду головний член виражений незмінною предикативною формою на -но , -то й «означає стан як результат дії в минулому» [6, с. 124], підкреслює інтенсивність її здійснення.

Наприклад:

У Києві зірвано Печерську лавру [2, с. 66].

Убито ще десять чоловік [2, с. 70].

Сталінград знищено дотла [2, с. 97].

Побито й спалено. Спалено багато людей. Переправи знищено [2, с. 103].

Часто Довженко, відтворюючи фізичні процеси, відчуття, сприймання, вказує на їхню нестачу або повну відсутність. Ці речення яскраво відбивають негативні наслідки війни: занепад матеріального й духовного.

«У нас абсолютно нема правильного проектування себе в оточенні дійсності і історії» (2.07.1942)

«У нас нема справжнього почуття гідності» [2, с. 98].

  «Нема у нас єдності» [2, с. 104].

Найбільш уживаними безособовими реченнями є речення з модальним предикатом. Дослідник С. Матвєєв відзначає їхню найсуттєвішу ознаку: «категоріальна структура ґрунтується на взаємодії двох семантичних предикатів: дієслівного, який репрезентує ситуацію, і модального, що актуалізує її [4, с. 27]. Ці конструкції виражають можливість (неможливість) здійснення майбутньої дії:

«Нас не можна завоювати» [2, с. 104].

«Можна десь використати у фільмі , як прекрасну сцену» [2, с. 145].

«На ці теми можна б написати цілу доповідь» [2, с. 123].

«Звичайно, працювати тут буде неможливо» [2, с. 121].

або необхідність, повинність здійснення:

«Треба категорично перебудувати становище і роль учителя в школі» [2, с. 68].

«Обов’язково треба вивчити і простежити цей прикрий соціальний факт» [2, с. 68].

«Треба битися до краю» [2, с. 84].

«Архітектуру треба підняти, як жодне мистецтво» [2, с. 115].

Отже, «Щоденнику» не властиве вживання складних синтаксичних конструкцій, складних речень, переважно письменник використовує неповні й односкладні речення. Серед односкладних дієслівних речень переважають означено-особові, неозначено-особові, безособові, які автор використовує з метою наголосити на дії, а не на особі діяча. Безособовими реченнями Довженко передавав свій внутрішній стан; констатував про нестачу або повну відсутність певного явища; виражав можливість /неможливість, повинність, необхідність здійснення дії. Сприймання навколишньої дійсності автор передавав і за допомогою номінативних речень.

Список використаних джерел:

1. Галич О.А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи: монографія / О.А. Галич. – Луганськ: Знання, 2001. – 246 с.

2. Довженко О.П. Сторінки щоденника (1941–1956) / О.П. Довженко. – К: Вид-во гуманіст. л-ри, 2004. – 384 с.

3. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення / П.С. Дудик. – К.: Наукова думка, 1973. – 288 с.

4. Матвєєв С.Б. Семантична специфіка українського безособового речення з модальним предикатом / С.Б. Матвєєв // Мовознавство. – 1997. – № 4–5.

5. Чирва Г.М. Безособові речення / Г.М. Чирва // Українська мова і література в школі. – 1974. – № 3.

6. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: підручник / К.Ф. Шульжук. – К.: Академія, 2004. – 408 с.