WEB-ресурс научно-практических конференций

Бурлуцький С.В.

Донбаська державна машинобудівна академія, Україна

ДЕРЖАВНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА У МЕЖАХ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ЗАГАЛЬНОГО ДОБРОБУТУ

Державна соціальна політика досліджується в економічній , соціальній та юридичній літературі впродовж усього періоду та розвитку людського суспільства. Формування соціальної політики обумовлюється необхідністю реалізації соціальної справедливості, яка відображає ступінь об’єктивної відповідності існуючої системи суспільних відносин суб’єктивним уявленням суспільних груп та прошарків щодо справедливості цих відносин. Держава як система найвищого рівня реалізуючи у тому або іншому ступені принципи соціальної справедливості формує соціальну політику. Це положення у загальному вигляді сформульоване професором Отфрідем Хеффе : якщо суспільство хоче мати легітимний характер, воно повинне: по-перше мати правовий характер, по-друге право повинне отримати якість справедливості, по-третє, справедливе право повинне бути захищене суспільним правопорядком – а отже прийняти вигляд справедливої держави [1, с. 11-12] .

У науковій літературі пропонується достатньо велика кількість підходів до визначення соціальної політики. Вони відрізняються рівнем конкретизації функцій, цілей, об’єктів впливу та суб’єктів реалізації. У найбільш поширеному варіанті соціальна політика розглядається як складова державної політики спрямована на регулювання відносин в суспільстві в інтересах основних соціальних груп та у контексті довгострокових цілей усього суспільства. З іншого боку соціальна політика як явище що протікає на усьому суспільному просторі, стосується усіх суспільних інститутів та суспільних відносин виходить за межі держави. Дієвість соціальної політики обумовлюється активністю не тільки держави, але й сукупністю інших інститутів та суб’єктів яких здійснюють власну соціальну політику. Така дихотомія є основним джерелом невизначеності та узагальненості як категорії соціальної політики, так ї її структурних елементів. Визначення сутності та механізму реалізації соціальної політики є неможливим без урахування системних трансформаційних змін що відбуваються в житті вітчизняного суспільства.

Перші елементи соціальної політики виникають одночасно з формування суспільства та цивілізації. Елементи соціальної політики були наявні в господарчих системах Єгипту, Древньої Греції, Римської імперії. Аналізуючи історичний аспект проблеми, слід зазначити, що стрімкий розвиток суспільних відносин у другій половині дев’ятнадцятого сторіччя нерозривно пов’язаний з формуванням соціальної держави як суб’єкта активного втручання в суспільні процеси з метою їх регулювання та стабілізації. Теоретичним підґрунтям цього процесу стала розробка теорії держави загального добробуту.

Перше визначення сутності соціальної держави належить німецькому вченому Лоренцу фон Штейну. Згідно з його концепцією держава повинна підтримувати своєю владою абсолютну рівність прав усіх суспільних класів та окремої особи. Держава повинна сприяти економічному та суспільному прогресу своїх громадян, бо в кінцевому рахунку, розвиток одного є умовою розвитку інших [2]. Отже основною функцією соціальної держави є економічний та суспільний прогрес усього населення незалежно від соціальної належності.

Теорія держави загального добробуту у якості цільової функції держави передбачала максимізацію суспільного добробуту. Фактично, на відміну від класичних пріоритетів націлених на максимізацію прибутку та доходу, соціальна політика соціальної держави передбачає вирівнювання доходів, що забезпечує більше зростання добробуту ніж в умовах значної диференціації. На подальший розвиток цієї теорії вплинули роботи Г.  Шмолера , К.  Брюхера , Л.  Брентано та інших представників нової філософської та економічної течії Німеччини. Науковці окремо виділяють так званий «Гурток по вивченню соціальної політики». Членами цього об’єднання були сформульовані принципи соціальної політики які не втратили своєї актуальності і сьогодні.

Взагалі не слід вважати соціальну державу та державу загального добробуту суперечливими концепціями. Ґрунтуючись на засадах соціальної справедливості, пріоритеті соціальних цінностей вони є взаємозамінними.

Методологічним підґрунтям побудови соціальної політики є принципи та закономірності сформовані у межах теорії економіки добробуту. Так, відповідно неокласичних уявлень конкурентні ринки забезпечують підвищення економічної ефективності. Ця теза підтверджується двома основними теоремами економіки добробуту. Згідно першої теореми (оптимум Парето ) за певних умов конкурентні рики забезпечують такий перерозподіл ресурсів, що будь-яке поліпшення стану одного суб’єкта неможливе без одночасного погіршення іншого суб’єкта. Фактично це ілюструється досягненням економіки точки що знаходиться на кривій споживчих можливостей. Слід зазначити, що згідно з оптимумом Парето ринкове підвищення доходів найбільш забезпечених верств населення, при незмінному рівні доходу найбільш нужденних верств є ефективним розподілом ресурсів. Але з точки зору соціальної політики, держава повинна забезпечувати зовсім протилежний процес.

Друга теорема стверджує що будь-яка точка на кривій споживчих можливостей (оптимальний за Парето стан) може бути досягнута ринковими методами за умов вірного розподілу ресурсів у початковому стані. Перша теорема вказує тільки на загальну ефективність економіки, але не відповідає на питання ефективності розподілу корисності між суб’єктами економіки. Таким чином конкурентні ринки можуть забезпечувати економічну ефективність, але не вирішують питання справедливості розподілу корисності. Згідно другої теореми якщо первісна ситуація рівноваги не забезпечує справедливості то завжди існує можливість скорегувати положення точки рівноваги.

Методологічний індивідуалізм є наріжним каменем утилітаристської течії започаткованої теоретиком лібералізму Джеремі Бентамом . З його точки зору суспільні інтереси є лише сукупністю приватних інтересів, а отже добробут суспільства є сумою корисностей , отриманих індивідуумами [3]. Передбачається, що в умовах перерозподілу суспільного продукту втрата одиниці доходу однією особою повинна супроводжуватися меншим скороченням корисності ніж зростання корисності другої особи що отримала додаткову одиниці корисності. Таким чином, на теоретичному рівні може виникнути ситуація коли суспільство погодиться на скорочення доходу найменш забезпечених верств населення, та збільшення доходу більш забезпечених верств, якщо сума корисностей цих верств буде зростати. У реальних умовах, в процесі реалізації соціальної політики та перерозподілу доходу на користь нужденних, можуть виникнути додаткові трансакційні витрати. У такому випадку, якщо сума втрат донорів та трансакційних витрат перевищить корисність що отримують реципієнти, держава може відмовитися від такого перерозподілу.

В межах конкуруючої до утилітаризму концепції ролзианства започаткованої Джоном Ролзом декларуються два головних принципи. Згідно з першим – будь яка особа повинна мати право на базові свободи, які у свою чергу не обмежують аналогічні свободі інших осіб. Держава повинна зберігати нейтралітет у регулюванні суспільного життя обмежуючі свої функції підтримкою базових свобод.

Другий принцип «відмінності» наголошує, що соціальна та економічна нерівність припустима тільки тоді, коли вона є корисною для осіб з найменшими перевагами. Дж. Ролз відзначає, що «соціальні та економічні нерівності повинні задовольняти двом умовам. По-перше, вони мають стосуватися становища і посад, доступних для всіх за умов чесної рівності можливостей; і, по-друге, вони мають бути якнайкорисніші для найменш забезпечених членів суспільства» [4 , с. 193].

Таким чином ролзианська концепція стверджує, що добробут суспільства залежить тільки від добробуту (корисності) найбільш нужденного індивідуума. Будь яке поліпшення стану найбільш забезпечених верств не може компенсувати суспільству найменше скорочення добробуту найменш забезпечених верств. Ресурси від більш забезпечених до найбільш нужденних будуть передаватися заради покращення положення останніх, при цьому трансакційні витрати не приймаються до уваги.

Таким чином соціальна політика в межах теорії держави добробуту носить переважно редистрибуційний характер, головним суб’єктом якої є держава. Але соціальні проблеми стосуються усього суспільства, а отже соціальна політика повинна бути результатом не державних, а суспільних дій. Принципіальною характеристикою такого підходу повинне бути визначення об’єкта соціальної політики: визнання синонімами понять «соціальний» та «суспільний». Отже «соціальна – суспільна» політика ототожнюється з усім комплексом суспільних відносин та взаємодій що здійснюються з метою забезпечення загальний цілей та інтересів. У цьому аспекті слід звернути увагу на формулювання запропоноване Р. Баркером : соціальна політика визначається як діяльність суспільства, що формує спосіб за допомогою якого воно втручається та регулює відносини між індивідуумами, групами, громадами, соціальними інститутами [5, с. 38].

Таким чином під соціальною політикою слід розуміти систему цілеспрямованих заходів по регулюванню відносин між соціальними групами населення у сфері підвищення суспільного добробуту, підвищення якості та рівня життя та на цій основі зростання ефективності функціонування економіки країни

Список використаних джерел :

1. Хеффе О. Основоположения критической философии права и государства / О. Хеффе . – М. : Гнозис , 1994. – 319 с.

2. Кочеткова Л.Н. Социальное государство: консервативный проект Лоренца фон Штейна / Л.Н.  Кочеткова [ Электронный ресурс] . – Режим доступа: http://www.rusrand.ru/Dokladi1/Kochetkova.pdf

3. Барлова Ю.Е. «Надзор и прибыль»: общественное презрение и социальная помощь в теоретических конструктах Иеремии Бентама / Ю.Е. Барлова // Диалог со временем. – М.: КРАСАНД, 2010 . – №33 . – С.   166–186 .

4. Ролз Дж . Політичний лібералізм / Ролз , Джон // Сучасна політична філософія: Антологія / Пер. з англ. – Упряд . Я.Кіш. – К.: Основи, 1998. – 575 с.

5. Баркер Р. Словарь социальной работы / Р.  Баркер . – М.: Педагогика, 1994. – 296 с .