WEB-ресурс научно-практических конференций

Чернявський К.А.

Київський національний економічний університет, Україна

ПРОБЛЕМА ДОПУСКУ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ В НАЦІОНАЛЬНУ БАНКІВСКУ СИСТЕМУ

Роль приходу іноземного капіталу в національну банківську систему заслуговує на особливу увагу. Протягом останніх років банківський сектор України значно змінився, особливо структурно – приплив іноземного капіталу значною мірою скоригував стратегії розвитку місцевих банків. За станом на 01.01.2011 р. в Україні діяло 55 банків за участі іноземного капіталу (з урахуванням опосередкованого володіння через акціонерів банку), в тому числі 20 із них – зі 100-відсотковим іноземним капіталом. Частка участі іноземного капіталу в зареєстрованих статутних капіталах банків України становила 40,11% [1].

Проте слід зауважити, що офіційні дані не завжди відображають реальну картину присутності іноземного капіталу. Відповідно до вимог статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банком з іноземним капіталом вважається банк, у якому частка капіталу, що належить принаймні одному нерезиденту, перевищує 10%. Якщо ж засновниками є кілька іноземних фізичних чи юридичних осіб, кожна з яких окремо володіє часткою, меншою ніж 10%, такий банк не вважається іноземним, хоча сумарна частка іноземних власників вища за “критичну”. Крім того, банк, засновником якого є юридичні особи, зареєстровані іноземцями в Україні, також вважається вітчизняним. За оцінками експертів, реально іноземному капіталу, виходячи зі становища його власників, належить значно більша за офіційну частка сукупного капіталу банків України.

Незважаючи на переваги щодо залучення іноземного капіталу в банківську систему, існує низка ризиків, які, за умови виникнення певних обставин, можуть негативно впливати на розвиток банківської системи та економіки в цілому. Так, у банківській системі Польщі більше ніж 75% капіталу банків належить зарубіжним інвесторам, що призвело до витіснення з ринку банків із польським капіталом та до фактичної втрати польськими інвесторами контролю над банківською системою. Така ситуація є рівнозначною втраті фінансової незалежності країни.

Досвід нових країн–членів ЄС дає змогу виділити такі основні ризики, пов’язані зі збільшенням частки іноземного капіталу в банківській системі.

По-перше, це втрата контролю за банківською системою з боку вітчизняних інвесторів. За цих умов можливим є зміна напрямів фінансових потоків у країні: з підтримки стратегічно важливих для економіки підприємств і виробників на фінансування виробництв за участю іноземного капіталу. В перспективі це може погіршити фінансову безпеку України або взагалі призвести до втрати фінансової та економічної незалежності.

По-друге, іноземні банки можуть бути менш схильними до здійснення кредитної діяльності в Україні, наприклад, коли економічна ситуація в країні різко змінюється, або надавати кредити виключно великим компаніям, особливо компаніям з іноземним капіталом, лишаючи компанії з низьким кредитним рейтингом та роздрібний кредитний ринок українським банкам. Така ситуація може призвести до зниження стабільності роботи банківської системи України.

По-третє, різке збільшення частки іноземних банків у банківській системі, які мають вищий рівень конкурентоспроможності, призведе до порушення роботи конкурентного механізму ринку банківських послуг. Наслідком цього може бути монополізація українського ринку банківських послуг. До загострення цих ризиків може призвести низький рівень конкурентоспроможності українських банків, ступінь відкритості фінансової системи для іноземних інвесторів, механізми регулювання припливу іноземного капіталу, стабільність економіки [2] .

Необхідно також враховувати, що в умовах посилення ролі іноземного капіталу в банківській системі України заходи НБУ, спрямовані на зниження банківської ліквідності, більшою мірою зачіпали вітчизняні банки. А банки з іноземним капіталом продовжували залучати банківські кредити, нарощуючи кредитні вкладення в економіку України. У цьому контексті академік НАНУ В. Геєць акцентує увагу на проблемах стабільності малих і середніх банків України та загрозах поглинання банківського сектора економіки іноземним капіталом [3].

З моменту вступу України до СОТ набула чинності ст.24 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, яка визначає порядок відкриття філій та представництв іноземних банків на території України. У зв’язку з цим виникає нагальна проблема розроблення методології нагляду за діяльністю філій іноземних банків та їх материнських структур в Україні, а саме:

- Національному банку України розробити методику визначення і дотримання оптимального рівня іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі, що дасть змогу визначити максимально допустимий рівень іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі, а також забезпечити гнучкий фінансово-економічний механізм дотримання визначеного рівня іноземного капіталу;

- заборонити відкриття філій іноземних банків з офшорних зон і надавати дозвіл на здійснення діяльності лише банкам з високим кредитним рейтингом;

- запровадження вимог щодо закріплення за філіями приписного капіталу на рівні не менше 10 млн. євро;

- законодавче врегулювання використання прибутків філіями іноземних банків впродовж перших трьох років діяльності: розміщення не менше 80% прибутків на території України; впродовж наступних двох років – 60%, і в усі наступні роки – 50%.

Список використаних джерел:

1. Річний звіт Національного банку України за 2010 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

2. Проблеми реформування банківської системи України в контексті європейської інтеграції: Інформаційно-аналітичні матеріали. Вип. 8 / [ В.І. Міщенко, А.В. Шаповалов , В.В. Крилова, В.В. Ващенко , Н.В. Грищук та ін. ] – К.: Національний банк України. Центр наукових досліджень, 2007. – 266 с.

3. Геєць В.М. Іноземний капітал у банківській системі України / В.М. Грець // Дзеркало тижня. – 2006. – №26 (605).