WEB-ресурс научно-практических конференций

Курець В.С.

Львівський національний університет імені І. Франка, Україна

МЕХАНІЗМ ПЛАНУВАННЯ ВИДАТКІВ ЗАКЛАДІВ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Планування видатків на утримання закладів шкільної освіти – важливий компонент організаційно-економічного механізму в освітянській сфері.

Питання щодо планування видатків загальноосвітніх шкіл завжди перебували у полі уваги науковців, зокрема: Затуренська В.О., Каленюк І.С., Коловіцкова О.І., Луковенко Ю., Нікітін В.,Суботіна К.І., Шумська Т.М. та інші.

Незважаючи на значну кількість публікацій, ситуація в освіті суттєво не покращилася, що актуалізує дослідження в цьому напрямку й потребує подальших досліджень у цій сфері.

Починаючи з 2001 року планування видатків на утримання загальноосвітніх шкіл проводиться за рохрахунковою формулою, в яку включені такі показники: норматив вартості навчання одного учня, кількість учнів в закладах освіти, коефіцієнт наповнюваності тощо. Ці показники мають значний вплив на формування планових видатків [1].

Групою науковців Інституту політехнічних технологій, яку очолював національний експерт Павло Хобзей, в 2003 році було проведено наукове дослідження щодо застосування розрахункової формули в плануванні видатків на практиці. Результати проведеного дослідження були описані в праці “Процеси децентралізації у сфері освіти в Україні”[3], в якій сказано, що прийняття Бюджетного кодексу України сприяло докорінній зміні в системі планування та фінансування видатків на утримання загальноосвітніх шкіл, яка упродовж довгого часу формувалась за історичним принципом: залежно від бюджету попереднього року. Нова ж методика планування та фінансування видатків, на думку науковців, набула прозорості і формується з розрахунку об’єктивних показників для областей, районів та міст обласного значення, що створює органам управління можливості планувати розвиток системи освіти на середньотермінові перспективи.

Недоліки розрахункової формули, як зазначили науковці, є те, що планування за новою методикою проводиться відповідно до шкільної мережі. Чим більше учнів в закладах шкільної освіти, тим значніші і планові видатки. За словами П. Хобзея, “під загрозою утворення боргу в освіті опинилися гірські та степові райони, де переважають малокомплектні школи” [3] .

Розрахункова формула, як зазначила І.Каленюк, має відмінності у величині видатків на одного учня в загальноосвітніх школах України, що коливається як в абсолютних, так і в середніх показниках і на який мають вплив традиційні чинники [2]: кількість учнів у навчальному закладі, наповнюваність класів; вид закладу; місцезнаходження навчального закладу: у міському, сільському чи гірському районі; економічний розвиток району. Оскільки загальноосвітні школи фінансуються із місцевих бюджетів, які формуються за рахунок податків з громадян та прибутків підприємств, то і величина видатків залежить від економічного розвитку району.

  Щодо застосування розрахункової формули в плануванні видатків закладів шкільнї освіти було проведено дослідження на прикладі Рогатинського району Івано-Франківської області, в якому переважає мережа сільських загальноосвітніх шкіл, більшість яких через недостатню кількість учнів – малокомплектні.

В процесі дослідження було встановлено, що планування видатків за формулою на утримання загальноосвітніх шкіл, на практиці проводиться, виходячи із загальної кількості учнів, які навчаються в міських і сільських школах. Отже, виникає суперечлива ситуація: згідно з розрахунком за формулою школи з повним наповненням класів покривають витрати малокомплектних закладів шкільної освіти, а звідси і неправильний розподіл коштів між загальноосвітніми школами району.

Оскільки значну частину в загальній сумі видатків загальноосвітніх шкіл відводиться умовно постійним статям видатків: “Оплата праці працівників бюджетних установ” та “Оплата комунальних послуг та енергоносіїв”, які згідно з Бюджетним кодексом України є захищеними статями видатків і незалежні від кількості учнів в закладах шкільної освіти, то доцільно на покриття даних статей видатків при плануванні видатків малокомплектних загальноосвітніх шкіл, у розрахункову формулу ввести коригуючий коефіцієнт наповненності (Кк) на розвиток шкільної освіти, тим самим збільшимо суму видатків на інші статі видатків цих шкільних закладів.

Висновок. За результатами проведеного дослідження встановлено, що нова методика планування видатків загальноосвітніх шкіл за формулою, яка з кожним роком удосконалюється, є доцільною для закладів шкільної освіти із значною кількістю учнів, а планування видатків за розрахунковою, для сільських районів, як Рогатинський Івано-Франківської області, в яких переважає мережа малокомплектних шкіл, нова методика планування потребує доопрацювання.

Зважаючи на вищевикладене, вносимо пропозицію: у розрахункову формулу внести коригуючий коефіцієнт наповнення (Кк) на розвиток шкільної освіти і збереження мережі молокомплектних шкіл, який був би на рівні формульного розрахунку затверженого Кабінетом Міністрів України.

Перспективою подальших досліджень визначено обгрунтування актуальних напрямів: в плануванні та фінансування видатків загальноосвітніх шкіл.

Список використаних джерел:

1.     Бюджетний кодекс України. Закон України від 21.06.2001 р. № 2542-ІІІ // Урядовий кур’єр. – 2001. – 25 лип.

2.     Каленюк І.С. Економіка освіти: навчальний посібник / І.С. Каленюк. – К.: Знання України. 2003. – 316 с.

3.     Хобзей П. Процеси децентралізації у сфері освіти в Україні / П. Хобзей // Управління освітою. – 2003. – Ч.7 (53). – Квіт. – С. 4-5.