WEB-ресурс научно-практических конференций

Матлага Л.О.

Тернопільський національний економічний університет, Україна

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ДОСТАТНОСТІ БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ

Важлива умова економічного зростання держави – це надійна банківська система. В умовах загострення конкурентних відносин на вітчизняному банківському ринку важливого значення набувають нові підходи до розроблення ресурсної політики, зокрема заходи, спрямовані на формування достатнього за обсягами власного капіталу. Реалізація банківської політики здійснюється через відповідний фінансовий механізм. Саме тому розробка теоретико-методологічної бази, яка б враховувала особливості процесу формування власного капіталу банку, трансформувала їх у комплекс відповідних процедур, що є складовими управління, набула особливої актуальності в ринкових умовах.

Метою дослідження є з'ясування необхідного обсягу достатності ресурсного потенціалу банків та визначення чинників, які впливають на його розмір.

Визначення достатності капіталу банківської установи відіграє значну роль, і не лише для оцінки окремо взятого конкретного банку, а й для того щоб можна було визначити надійність усієї вітчизняної банківської системи. Національний банк України постійно повинен аналізувати достатність капіталу з метою прийняття правильних рішень щодо запровадження структурних змін у банківській системі. Це може стосуватись як реорганізацій окремих банків, так і злиття банківських установ, а також розширення мережі нових філій.

Варто зауважити, що достатність капіталу банку тісно пов'язана з його здатністю розраховуватися за всіма взятими на себе зобов'язан­ нями. Проте не слід ототожнювати поняття "достатність капіталу" з поточною платоспроможністю банку, оскільки на реальній здатності банку відповідати за своїми зобов'язаннями достатність капіталу може позначитися лише в тому разі, якщо банку доведеться одночасно або протягом короткого періоду часу відповідати за всіма своїми зобов'я­ заннями, не маючи джерел поповнення капіталу. Тому оцінка достатності капіталу банку дає змогу зробити висновок про можливості виникнення потенційних проблем із платоспроможністю банку та його здатністю у разі банкрутства повністю задовольнити вимоги кредиторів і втратою ним ліквідності.

Достатній розмір власного капіталу, як відомо, створює своєрідний буфер, який дає змогу банкам залишатися платоспроможним та продов­жувати свою діяльність, незважаючи на можливі ризики й несприятливі ситуації на ринку. Очевидно, що « недокапіталізовані банки» піддаються значно більшим ризикам банкрутства у разі погіршення макроекономічних або інших умов у ринковій економіці. Водночас занадто капіталізований банк звичайно є низькоманевреним та неконкурентним на ринку капіталу і кредитних ресурсів. Через це загальним критерієм при вирішенні питання про достатність власного капіталу банку є підтримання його величини на такому рівні, при якому забезпечувався б, з одного боку, максимальний прибуток, а з іншого – ліквідність банківської установи.

Останнім часом підходи до оцінювання достатності власного капіталу банку на практиці істотно змінилися в бік удосконалення. Так, показники достатності власного капіталу банкіри та наглядові органи багатьох країн тривалий час, майже до середини XX ст., використовували групу коефіцієнтів на основі відношення власного капіталу до загальних депозитів банку, основна сутність якого полягала у розгляді власного капіталу банку як засобу захисту кредиторів. Дискусії щодо конкретної величини такого показника достатності власного капіталу тривають донині, але слід зазначити, що оптимальність цього коефіцієнта набути не дискретного, а інтервального характеру, коли на кінцевий результат вирішальний вплив мають стадія економічного розвитку країни, обсязі грошової маси в економіці, темпи інфляції, рівень заощаджень населення, ступінь конкуренції та концентрації банківських установ.

Достатність капіталу вітчизняних та іноземних банків обчислюється за допомогою нормативів: мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1); адекватності регулятивного капіталу (Н2); співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3).

Проведений аналіз показав, що банківські установи в Україні протягом 2009-2010 рр. дотримувались встановлених граничних значень обов’язкових економічних нормативів капіталу (рис. 1).

Рис. 1. Виконання банками України нормативів капіталу [2]

Проведене дослідження дає змогу стверджувати: жоден із підходів і коефіцієнтів не відповідає вимогам обґрунтованого і повного оцінювання достатності власного капіталу банку. Головний їхній недолік – немож­ ливість на основі таких розрахунків із високим ступенем точності передбачити банкрутство банківської установи, а також наявні методо­ логічні недоліки, пов'язані зі складністю формул та суб'єктивністю оцінок. До того ж, використання вже відомих інструментів визначення достат­ ності власного капіталу потребує якісно вищого рівня.

Список використаних джерел:

1. Бюлетень Національного Банку України. – 2011. – №2. – 177 с.

2. Підсумки діяльності банків України на 01.01.2011 рік (за даними щоденного балансу) [ Електронний ресурс ] . – Режим доступу: http :// w ww.bank.gov.ua