WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Самійленко Г.М.

Чернігівський державний технологічний університет, Україна

ІННОВАЦІЙНІ СТРУКТУРИ ЯК ЧИННИК ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ

Прагнення України інтегрувати у високотехнологічне конкурентне середовище, зумовило необхідність формування інноваційної моделі розвитку, перехід до якої вимагає реалізації безперервного та цілеспрямованого процесу пошуку, підготовки та реалізації нововведень, які дають змогу не тільки підвищити ефективність функціонування промислового виробництва, а й принципово змінити способи його розвитку. Інноваційний процес має багато учасників та власну інфраструктуру, здійснюється на державному, регіональному рівнях, на рівні підприємств тощо. При цьому в контексті інноваційного розвитку економічний стан промисловості свідчить про нестабільність і уповільнення цього процесу, водночас сучасний стан інноваційної діяльності негативно впливає на динаміку промислового виробництва.

Питанням та проблемам інноваційної діяльності та інфраструктури присвятили свої праці наступні дослідники: Ю. Бажал, В. Геєць, О. Дацій, М. Корецький, А. Чухно та інші.

Дане дослідження полягає в з’ясуванні необхідності створення та розвитку інноваційних структур та їх впливу на інноваційний розвиток промисловості.

Підвищення рівня інноваційності промислових підприємств, пожвавлення інноваційного клімату та інноваційної спрямованості розвитку країни можливе за умов створення нових організаційних структур, які здійснюють реалізацію інноваційних процесів. До подібних інфраструктур слід віднести технополіси, технопарки, інноваційні центри, інкубатори бізнесу тощо. Сьогодні в світі функціонує понад 3 тис. інноваційних структур, які є досить різноманітними в промислового розвинутих країнах [1]. В Україні присутні лише окремі типи інноваційних структур – це бізнес-інкубатори, спеціальні економічні зони, технопарки, стан розвитку яких знаходиться на початковій стадії [2]. Для України великого значення набувають саме технопарки, які здатні випускати конкурентоспроможну продукцію та підвищувати ефективність наукового та технологічного потенціалу промисловості, задля чого необхідне вивчення і творче використання закордонного досвіду створення й ефективного функціонування технопаркових структур. Тому найбільшого розвитку набула діяльність технопарків, яких сьогодні в країні нараховується шістнадцять, дванадцять з яких зареєстровано, ще чотири проходять цей процес, а результативними є вісім [3].

Сучасними пріоритетними напрямками діяльності вітчизняних технопарків є: виконання інноваційних та інвестиційних проектів; виробниче впровадження наукоємних розробок, високих технологій; промислове виробництво конкурентоспроможної, високотехнологічної та інноваційної продукції; насичення внутрішнього ринку конкурентноспроможною інноваційною продукцією; зміцнення експортного потенціалу країни.

В цілому діяльність технопарку сприяє формуванню моделі організації науково-дослідних робіт і створенню виробництва високотехнологічної наукоємної продукції галузей вітчизняної промисловості.

Аналіз результативних показників діяльності технопарків за 2000-2009 роки показує, що обсяг реалізованої інноваційної продукції за цей період склав 12,17 млрд. грн. (за 2009 рік її загальний обсяг дорівнював 341,717 млн. грн., що на 509,79 млн. гривень менше, у порівнянні з 2008 роком) [4]. Динаміка зменшення обсягів реалізованої інноваційної продукції відображає припинення державної підтримки технологічних парків.

Понад десятирічний досвід діяльності технопарків в Україні свідчить про досягнення ними певних успіхів (створення робочих місць, здійснення ефективної бюджетно-інвестиційної діяльності тощо), на тлі існування чисельних проблем щодо їх функціонування [5].

В цілому інфраструктура інноваційного розвитку в Україні знаходиться в початковому стані за умов відсутності системності та постійності в функціонуванні інших типів інноваційних структур в Україні, таких як технополіси, інноваційні бізнес-інкубатори, інноваційні біржі, інжинірингові, маркетингові, консалтингові фірм тощо при наявності наукового і промислового потенціалу [3].

Таким чином, задля активізації інноваційної розвитку промисловості необхідно по-перше, створювати та сприяти розвитку всіх типів інноваційних структур, ефективна діяльність яких дозволить вирішити питання забезпечення потреб внутрішнього ринку, знизити його залежність від імпорту наукомісткої продукції, постійно нарощувати обсяги експорту високотехнологічної, конкурентоспроможної промислової продукції на світовому ринку. По-друге, і надалі приділяти увагу та підтримувати функціонування технопарків, доцільність яких полягає в: отриманні ефективної форми зближення науки і виробництва, так як відбувається скорочення до мінімуму тривалості циклу «дослідження – розробка – упровадження»; зосередженні висококваліфікованих кадрів різних спеціальностей та спеціалісти різного профілю, що забезпечує можливість міжгалузевих досліджень; зосередженні унікального устаткування, обчислювальних центрів, лабораторій, що дає змогу проводити дослідження і наукові експерименти; залученні фінансового капіталу у найдосконаліших формах – венчурного капіталу; формуванні найкращого середовища з точки зору як економічних, так і організаційно-географічних умов для створення нових, наукомістких виробництв, що відповідають сучасним вимогам промислового розвитку.

Список використаних джерел:

1. Мазур О.А. Технологічні парки. Світовий та український досвід / О.А. Мазур, В.С. Шовкалюк. – К. : Прок-Бізнес. 2009. – 70 с.

2. Горник В.Г. Інвестиційно-інноваційний розвиток промисловості: монографія / В.Г. Горник, Н.В. Дацій. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 200 с.

3. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів: збірник / [М.В. Стріха, В.С. Шовкалюк, Т.В. Боровіч, Ж.І. Дутчак, А.О. Сєдов]. – К. : Прок-Бізнес, 2009. – 40 с.

4. Аналіз діяльності технологічних парків України у 2009 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/science/innovation/anali2009.doc.

5. Дацій О.І. Інноваційна модель розвитку економіки України в умовах глобалізації: монографія / О.І. Дацій, М.В. Гаман, Н.В. Дацій. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 370 с.