WEB-ресурс научно-практических конференций

Зражевський С.М.

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені   Г.   Сковороди, Україна

РОЗКРИТТЯ СУТНОСТІ ЯЗИЧНИЦЬКО-ХРИСТИЯНСЬКОГО СИНКРЕТИЗМУ В ПРАЦЯХ УЧЕНИХ XIX – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

В українській і зарубіжній історичній, етнографічній та філософській літературі термін «релігійний синкретизм» починає вживатися із середини XIX ст. Дослідники вкладали в нього різний зміст, але більшість із них під релігійним синкретизмом розуміли змішання, злиття однієї релігії з іншою [9, с. 5].

Близьким за змістом до поняття «релігійний синкретизм» є вживаний у західноєвропейській і американській літературі термін «акультурація», що означає запозичення при взаємодії різних культур, у тому числі й культур релігійних [8, с. 56].

Дореволюційні автори, як правило, не відповідали на запитання, чому відбувається змішання і злиття вірувань та обрядів, а лише констатували сам факт.

Проблемам дохристиянського світогляду та вірувань українців приділяв увагу Михайло Грушевський, саме він здійснив аналіз української релігійності через призму словесності [4]. Проте питань проблеми синкретизму він торкався побіжно, у контексті своїх основних досліджень. Окремі особливості синкретизму досліджувалися ним лише частково.

І. І. Огієнко також торкався проблеми релігійного синкретизму. У своїх роботах він розкриває причини поширення синкретизму (вживання язичницьких релігійних термінів, будівництво християнських храмів на місцях язичницьких святилищ, календарні збіги язичницьких і християнських святкувань, перенесення якостей та функцій язичницьких богів на християнських святих).

Однак філософського осмислення природи двовір’я і синкретичної релігійності Іван Огієнко не зробив, оскільки найвищим пафосом його праць була ідея «глибокої християнізації України» [12, с. 167].

Проблеми релігійного синкретизму торкався і Дмитро Антонович у своїй праці « Передхристиянська релігія українського народу», де вказував, що «відсутність у світогляді українського народу – як у найдавніших часах, так і пізніше – начала зла як рівнозначного з добром лихого духа, що постійно бореться з духом добрим, накладає характерну печать на увесь народний характер і на всю народну культуру. Народні маси, що довго зоставалися чужими християнству, як кажуть етнографи, зберегли найбільш старовинні вірування, що сполучені з культом небесних світил, а все інше має пізніший і, очевидно, наносний характер» [1].

Своєрідну концепцію релігійного синкретизму висунув у ХІХ ст. російський релігійний філософ, слов’янофіл, письменник і публіцист О. С. Хом’яков . Він виходив з розуміння релігії як «великого початку» людської історії, що виступає в різних своїх формах і визначає своєрідність розвитку народів. Філософ виділяв дві вихідні форми релігії, що лежать в основі всіх релігій – іранську і кушицьку [2]. В основі першої лежить духовний початок – «свобода», а в основі другої – матеріальна «необхідність». Синкретизм цих форм, на його думку, і становить розвиток релігійних вірувань всіх народів.

Олексій Хом ’ яков надавав вирішального значення в історичному процесі національному елементу. Він помітив, що при взаємодії релігій «чужі» елементи переробляються відповідно до самобутнього «народного духу». Новотвір із цих начал створюється або шляхом насильницького зрощення, або за допомогою штучного сплавлення, або органічного змішання вірувань, що зіштовхнулися [5, с. 112].

Християнство, за О. С. Хом’яковим, також являє собою синкретизм іранізму і кушицтва . Останнє, однак, виступає в ньому як випадковий, тимчасовий, кінцевий за своїм буттям початок, іранізм же – як «вічний початок» особистості у бога і безсмертя в людині. Синкретизм у християнстві проявляється в ідеї багатобожжя, у відсутності стрункості релігійного вчення [5, с. 116].

За твердженням Олексія Хом’якова, у слов’янстві православне християнство не дало бажаного результату, оскільки для «освіти» необхідний «діючий народний дух», а його вже не було, тому що російський народ зазнав впливу з боку інших народів. Деформований культурний розвиток слов’ян не дозволив їм усвідомити високої святості православ’я, і воно було сприйняте почуттєво – з боку обрядовості, а не як богопізнання [6, с. 72].

Використовує поняття «синкретизм» як методологічний принцип вивчення історичного процесу і російський філософ-містик В. С. Соловйов. Спираючись на концепції різних філософських систем, запозичуючи ідеї Георга Гегеля, Фрідріха Шеллінга, Артура Шопенгауера , він прагнув обґрунтувати «закон історичного розвитку», який дозволив би розкрити сутність еволюції релігії. Володимир Соловйов синтезував світські, раціональні і містичні, потойбічні елементи [11, с. 289].

Певний внесок у розкриття сутності релігійного синкретизму вніс відомий російський історик В. О. Ключевський, що вивчав процес змішання християнства з язичницькими віруваннями угро-фінських народів. Він називав його «побутовою асиміляцією». Показуючи як сприймані ідейно-догматичні установки християнства підганялися під нормативно-побутові звичаї народів, що зверталися у християнство, Василь Ключевський зазначав: «...християнські вірування, не витісняючи язичницьких, будувалися над ними, утворюючи верхній шар релігійних уявлень, що покладалися на язичницьку основу» [7, с. 170].

Однак приклади, які він наводив для ілюстрації «побутової асиміляції», свідчать не про поверхове нашарування християнства на язичництво, а про більш глибоке проникнення в структуру релігійної свідомості язичників християнських поглядів. Виникала по суті нова синкретична система вірувань і обрядів угро-фінів.

Християнство, що сприймалося угро-фінами, не суперечило язичницькій системі вірувань, а ніби доповнювало її, органічно вписуючись у світогляд язичників. Цей процес органічного синкретизму, « утворившийся колись при першій зустрічі східного слов’янства із чуддю, без істотних змін триває протягом століть, поки триває обрусіння східних фінів» [7, с. 175].

Синкретизувалися релігійні уявлення, обряди і свята угро-фінів. Язичницькі громадські моління настільки переплелися із християнським культом, що православні віруючі стали брати в них участь. Відбулося взаємопроникнення двох релігійних систем і утворення нової, що одержало в літературі назву «двовірство», або «православно-язичницький синкретизм». Останнє найбільше відповідає сутності системи, що утворилася. Поява нового утворення стала можливою через те, що слов’янське побутове православ’я за своєю суттю, генезисом і проявом принципово не відрізнялося від угро-фінського язичництва, чому значною мірою сприяло зближення древніх слов’ян і угро-фінської еліти на території Київської Русі.

Слід зазначити, що не всі народи, що сприймали християнство, утворили нову систему вірувань. У багатьох випадках виникли різні перехідні форми, де християнські ідеї, образи і норми не деформували структуру язичницьких вірувань, що має глибокі історичні коріння. Живучості язичницьких поглядів сприяла низка соціально-психологічних, історичних, географічних факторів. Навіть в одного і того ж самого народу можуть утворитися різні структурні комплекси. Таку картину можна прослідкувати на матеріалі релігійних вірувань марійців. Наприклад, у гірських, лугових та східних марі виникли по суті різні системи вірувань, і навіть у тієї частини лугових марі, що проживала у районах, значно віддалених від колишніх центрів християнської «освіти», сформувалася відмінна від основної маси населення структура вірувань.

У працях Володимира Тана-Богораза [3] та Миколи Нікольського [10] процес змішання релігій розглядається з урахуванням його об’єктивних передумов. М. М. Нікольський підкреслював, наприклад, що в основі процесу контамінації лежить певна суспільна практика, буття людини, загальний уклад її життя [10, с. 7]. Значний внесок у дослідження проблем релігійного синкретизму внесли й інші етнографи, історики та релігієзнавці .

Список використаних джерел:

1. Антонович Д. Передхристиянська релігія українського народу [ Електронний ресурс ] / Д. Антонович. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/cultur/cult12.htm

2. Бердяев Н.А. Алексей Степанович Хомяков [ Електронний ресурс ] / Н.А. Бердяев . – Режим доступу: http://anthropology.rchgi.spb.ru/homyakov/homakov_i1.htm

3. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Г. Булашев . – К., 1983.

4. Грушевський М. Історія української літератури / М. Грушевський. – Київ – Львів, 1912. – Т. 1.

5. Капустин Н.С. Особенности эволюции , религии (на материалах древних верований и христианства ) / Н.С. Капустин. – М.: Мысль , 1984. – 222 с.

6. Керимов В.И. Историософия А.С. Хомякова / В.И. Керимов . – М., 1989.

7. Ключевский В.О. Сочинения / В.О. Ключевский . – М., 1956. – Т. 1: Курс русской истории . – Ч. 1. – 426 с.

8. Кулагіна Г.М. Синкретизм дохристиянських вірувань та православ’я в Україні: дис. … канд. філос. наук: 09.00.11 / Г.М. Кулагіна . – К., 2000. – 193 с.

9. Лемешко Л.Г. Теоретический и научно-практический аспек­ты критики религиозного синкретизма (на материалах Северо-Осетинской АССР): автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филос . наук / Л.Г. Лемешко . – СПб ., 2008 . – 25 с.

10.   Никольский Н.М. История русской церкви / Н.М. Никольский . – Рязань, 1930.

11.   Соловьев В.С. Собрание сочинений / В.С. Соловьев . – СПб., 1901. – Т. 1: (1873-1877). – 375 с.

12.   Українська церква: нариси з історії Української Православної Церкви: у 2 т. – К.: Україна, 1993. – Т. l. – 284 с.