WEB-ресурс научно-практических конференций

Каморникова Ю.В.

Слов’янський державний педагогічний університет, Україна

ДОСЛІДЖЕННЯ ПИТАННЯ ПРО ДЕТЕРМІНАНТНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Проблема детермінантів не має в сучасному мовознавстві однозначного розв’язання, хоча висловлено чимало аргументованих думок на користь вирізнення детермінантів як специфічних другорядних членів речення. Дослідники синтаксису слов’янських мов (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Загнітко, Н.Ю.Шведова та ін. лінгвісти) підкреслюють, що детермінанти не зумовлені категорійними властивостями окремого слова, а виступають як особлива синтаксична категорія речення і являють собою поширювачі всього речення.

  У свій час ще Д.М.Овсянико-Куликовський вказував на наявність у реченні слабкого підрядного зв’язку, який вчений назвав «мнимим керуванням». Характеризуючи різні види додатків, мовознавець писав, що окремі з них «…лише прилягають до дієслова, знаходяться при ньому, а не керуються ним безпосередньо, не зумовлюються ні лексичним значенням дієслова, ні його станом, ні характером цілого звороту». В.В.Виноградов наголошував на тому, що слабке керування «…якісно відрізняється від керування у власному розумінні цього слова». Немає потреби спеціально зупинятися на історії вивчення цієї проблеми, досить висвітити її основні положення.

  Довготривалий і постійний інтерес учених до цього питання детально викладений у монографічному дослідженні В.П.Малащенка «Свободное присоединение предложно-падежных форм», а окремі сторони питання, що в тому чи іншому ракурсі порушувалися ученими, розглянуто і систематизовано І.Р.Вихованцем, Н.Ю.Шведовою, А.П.Загнітком та ін. лінгвістами.

  Термін детермінантні члени речення , або детермінанти , належить російській дослідниці Н.Ю.Шведовій. На нашу думку, цей термін (від лат. determinantis – той, що обмежує) не окреслює чіткого характеру цих специфічних другорядних членів речення. До того ж до детермінантів нерідко зараховують надто широке коло граматичних одиниць, зокрема форми із суб’єктним та об’єктним значеннями, пов’язані з валентністю предикатів. Саме тому І.Р.Вихованець пропонує новий термін для позначення таких другорядних членів речення, які пов’язані з приреченнєвим підрядним зв’язком. Учений пропонує термін приреченнєві члени речення. Він прозоро вказує на особливості другорядних членів речення, головну ознаку яких становить залежність не від окремого слова, а від речення.

  У нашому дослідженні ми розглянемо особливості детермінантних членів речення. Детермінант – член речення, який поєднується з усім складом висловлення в цілому за допомогою синтаксичного зв'язку детермінації, який зовнішньо схожий на прилягання, однак не має прислівного характеру. Детермінант у багатьох випадках є обов'язковим складником семантичної структури речення та зберігається у всіх його формах. Детермінант може представляти семантичні суб'єкти, об'єкти (як додатки), локатив, темпоратив (мисленнєві аналоги часу і простору), каузатив (аналог причини) як обставини. Одне речення може містити кілька детермінант них членів речення.

  Детермінантний підрядний зв’язок у реченні поєднує детермінант ні члени речення з предикативним ядром речення. Він являє собою двоспрямований зв’язок на відміну він предикативного – взаємоспрямованого зв’язку. Підрядний зв’язок мiж детермінантами і предикативним ядром речення має слабкий характер порівняно до підрядного зв’язку прислівного у сфері словосполучення і речення, який звичайно виявляє тісніший характер у зв’язку з семантичною недостатністю або граматичними особливостями опорного компонента словосполучення. Типовою формою детермінантного підрядного зв’язку у сфері речення є форма прилягання, що реалізує слабкий характер зв’язку структурної основи речення з детермінантами . Підрядний детермінантний зв’язок у простому і складному реченнях виявляє глибинну спільність у його граматичній організації: підрядний зв’язок у простому реченні поєднує детермінант з предикативним ядром або реченням у цілому, підрядний зв’язок у складному реченні поєднує детермінантні відрядні частини з головними частинами в цілому. Субпозиція детермінанта характеризується залежністю не від окремого слова, а від предикативного ядра (підмета і присудка) в цілому. Підрядний детермінантний зв’язок у простому і складному реченнях реалізується у формі прилягання, яка відповідає слабкому характерові підрядного зв’язку між компонентами обох синтаксичних структур.

  Слабкий підрядний зв’язок супроводжується більшою семантичною місткістю детермінанта, більшою його семантичною наповненістю. Щодо центральних позицій – підмета і присудка, які складають структурну основу речення, позиція детермінанта є периферійною. Специфічною формальною ознакою детермінанта, поєднаного з предикативним ядром за допомогою форми прилягання, є його незмінність. У субпозиції детермінанта перебувають здебільшого синтетичні і аналітичні (прийменниково-відмінкові форми) прислівники. Субпозиція детермінанта реалізує неприслівний підрядний зв’язок, семантика детермінанта має звичайно адвербіальний характер. Характеризуючи субпозицію детермінантів, требa зауважити, що жоден з детермінантів є а ні більш центральним, а ні більш периферійним, ніж інший.

  Більш детальний опис об’єкта нашого дослідження вимагає аналізу детермінації ще в одному аспекті – семантичному. Поняття “змістовний бік речення” дуже широке. У змісті речення відображується не тільки зв’язок мови з мисленням i дійсністю, у ньому перехрещуються i взаємодіють номінативна, комунікативна, експресивна та інші функції.

Мета висловлювання визначає вибір функціонального типу речення, мисленнєву актуалізацію тих чи інших семантичних компонентів. Таким чином, комунікативний аспект висвітлює вже найперший етап формування думки i супроводжує всі етапи формування речення, він відображається в актуальному членуванні та порядку слів.

Існують певні, досить прості правила розташування детермінантних членів у реченні.

  Місце детермінан тних членів речення , як i місце головних членів речення – підмета i присудка, підпорядковуються правилам, що вимагають закони актуального членування речення.

І. При прямому (об’єктивному) порядку слів:

1. Детермінант-тема розміщується на першому місці, перед ремою.

2. Детермінант може бути першою частиною в складі комплексної теми (або першою темою), якщо другою частиною (другою темою) є або підмет, або детермінант, що називає ту особу, або той предмет, про який iдеться.

3. Детермінант-рема постпозитивний по відношенню до теми.

  ІІ. Зворотний (суб’єктивний) порядок слів виникає тоді, коли порушується логічно послідовне, «об’єктивне» розгортання думки від вихідного до повідомлюваного, тобто від теми до реми.

Порушення порядку слів може бути двох видів:

1. Прямий порядок слів міняється на зворотний, при якому рема передує темі.

2. Прямий контактний порядок слів змінюється на дискантний, при якому частини одного компонента актуального членування (частини теми або реми) відділені одна від одної іншим компонентом актуального членування. Схематично дискантне словорозташування можна визначити так: Р – Т – Р.

Вставка детермінанта-теми у середину речення створює інверсійний порядок слів із дискантним розташуванням компонентів реми.

  Детермінант перевіряється трансформацією «вилучення» його із структури речення. Якщо поширювач не зумовлений валентністю дієслова, він легко опускається, не впливаючи на семантику дієслова, і не утворює семантично не завершених конструкцій.

  Зазначимо, що у синтаксичній структурі двоскладного речення детермінантні члени речення займають особливе місце. Детермінанти допомагають виражати за допомогою простих за формою речень семантично складні структури. Детермінантні члени речення, на відміну від інших синтаксичних компонентів, виявляють багатство семантико-синтаксичних значень з виразно виявленим синкретизмом.

Список викоританих джерел:

1. Вихованець І.Р. Семантико-синтаксична структура речення / І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський. – К.: Наукова думка, 1983.

2. Вихованець І.Р. Грамматика української мови. Синтаксис / І.Р. Вихованець. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.

3. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові / Н.Л. Іваницька. – К.: Вища школа, 1986. – 168 с.

4. Іваницька Н.Л. Синтаксична структура двоскладного речення: Питання формально-граматичного і семантико-граматичного членування / Н.Л. Іваницька // Українська мова і література в школі. – 1986. – № 1. – С. 36-41.

5. Жовтобрюх М.А. Історична граматика української мови / М.А. Жовтобрюх, А.Т. Волох, С.Ф. Самійленко, І.І. Слинько. – К.: Вища школа, 1980. – 319 с.

6. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія / А.П. Загнітко. – Донецьк: Дон НУ, 2001. – 662 с.

7. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка / Г.А. Золотова. – М.: Наука, 1973. – 352 с.

8. Кадомцева Л.О. Українська мова: Синтаксис простого речення / Л.О. Кадомцева. – К.: Вища шк., 1985. – 126 с.