WEB-ресурс научно-практических конференций

К.ф.н. Лисейко Л.В.

Чорноморський державний університет імені П. Могили, м. Миколаїв, Україна

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНОГО НАПРЯМКУ ШТАУФЕРСЬКОЇ ДОБИ

Основними передумовами розквіту штауферського часу стали політичні, економічні та духовні успіхи, їх було відносно легко зрозуміти.

Як і в часи героїчного епосу, мистецтво є аристократичним у позитивному сенсі, центрами плекання та розвитку мистецтва виступали князівські двори. При цьому воно не належало до певного класу, не було урожденим. Соціальний клас розширився згодом з появою лицарства, яке займає провідні позиції, бачить земні речі у новому придворному світлі. Лицарі стоять ніби осторонь, духовенство та бюргерство не мають доступу до цього кола. Для цього періоду характерним є те, що поезія стає мирською і зображує життя та події земного життя, вказує на те, що всі переформування відбуваються на цьому світі. Поглиблення та збагачення духовного життя може привести до людського та мистецького зцілення. Власне, відданість людям та любов є основними лейтмотивами лицарства. Життєвий ідеал змінюється, набирає лицарського, благородного осмислення і дії. Ці два ключові слова переходять з класового кола в етичне. З появою вищеназваних понять розвивається нова система ціностей особливо виражених німецьких рис, тобто серйозне сприйняття всіх моральних понять, а саме постійність, міра і великосердечність. Таким чином, штауферська доба з її етичним ідеалізмом заклали основу зовнішнього і внутрішнього розквіту поезії аналізованого періоду. Поезія того часу бачила своїм завданням не зображення подій такими, якими вони були, а вбачала своє призначення в надсередньому та наддійсному возвишеному зображенні. Основа вишуканості охвачує зміст та форму, люди з благородною душею стають її героями [ 2 ]. Багато уваги приділяється опису воєних та спортивних успіхів та власне способу їх висвітлення. Ця, майже фанатична виключність зовнішніх законів, з якою лицарі організовують та наповнюють життя, знаходе собі рівних в духовному житті. Також прихильність до благородної дами, яка об ’ єднує в собі вишуканість, доброту та красоту. До літературних здобутків того часу відноситься епічна лицарська поезія, лірична любовна поезія, лицарський роман та міннезанг. Поряд з придворним романом виступає героїчний вірш в книжковій формі і старі героїчні пісні становлять для нього як матеріал так і основу нової епічної форми. У творах такого гатунку має місце не тільки інше мистецтво, але і інший погляд на життя та людей [ 4 ]. Не дивлячись на те, що германська картина світу багато в чому залишилась незламною, стійкою, її місце займає поступово придворна витонченість та відшліфованість, глибина духу сильних героїв, спритність яких відома кожному супротивнику. Герої нового часу схиляються не перед придворним Богом, а перед незбагненною долею, що спонукає до появи нових образів з великою силою виживання, які тримають на відстані заплутані душевні проблеми. Менше чим за два покоління поезія повинна була створювати не тільки дозвілля та силу, але й суттєвий та вражаючий стиль життя. Певною мірою вона переростає саму себе, їй не вистачає самої себе і в той час живучих поколінь. Поезія творить для майбутніх генерацій, вказує на те, в яких напрямках необхідно рухатись. Це було першочерговим завданням, що дала доля, самостійно знайти нові шляхи. Завдання, що зародились і почали втілюватися на початку періоду розквіту, потребували для своєї реалізації весь період середньовіччя. Ще за часів правління штауферського кайзера спостерігається звертання до дійсного, правдивого життя. Характерними рисами літератури були нові погляди на буття, предмети та форми існування. На краю ідеалістиного світу виникають тіні та яскраві фарби дійсності. Політична поезія, сатира часу, сучасний вид новели знаходять своїх перших представників [ 3 ]. Вирішальним терміном все частіше стає форма. У цей час зростає як зовнішня люб’язність та манірність поетичного твору, так і вишукана форма зображення серця та душі. Міра в усьому представляє собою ідеал. Поезія відмежовується від реторичних прикрас, що відображають зростаючу радість від багатства та розкоші придворного життя.

  Таким чином виникає німецький придворний стиль, німецький світогляд того часу, який старанно відшліфовується та з’являється у вигляді легкої, невимушеної гри.

  Так, Генрих фон Фельдеке, автор придворного віршованого роману, у своєму творі “Енеіда ” намагається все зробити, щоб його герої сприймалися позитивно і правдиво. Проблеми своїх героїв він зображує глибоко і зрозуміло для читача [5].

Гартман фон Ауе, який вважався поетом-послідовником, наприклад, виступає в ролі великого творця, який створює новий світ для німецького читача. Цим самим автор демонструє прагнення, здібність та можливість, переробити те, що вже колись було зроблене ще раз, по-іншому і як здається самому поету, правильніше та краще [ 1 ]. Фон Ауе зображує глибоко проникаючі переживаня людей, які покращуються з розвитком подій. Для його творів характерні зцілення від дурості, безумства та спокуси. Поет з власного досвіду черпає віру в позитивний розвиток подій. Його чотири прозові твори “ Ерек ” , “ Грегоріус ” , “ Бідний Генрих ” , “ Івейн ” представляють в цілому історію поета, який спочатку бездумно кинувся в обійми мирським радощам, а згодом, завдяки власним переживанням та роздумам, був повернутий до Бога. Автор сам поступово вчиться протиставляти все високому, бути вдячним, знаходити радість в співчутті, тому що тільки в цьому випадку можна знайти шлях до жаданого, придворного казкового світу [ 6 ] .

  Але від літератури середньовіччя вимагається ще більше, тому що саме вона є мистецтвом, під силу якому стає висміювання правил, досвіду та порушення причинності літературних подій. В дійсності відбувається в цей період формальне завершення і духовно-придворне удосконалення літературних творів. Твори Гартмана фон Ауе викликають рівною мірою як захоплення, так і обурення. Це поєднання в творах придворної лірики створювали також Вольфрам фон Ешенбах та Готфрид фон Штрасбург.

  Шлях Вольфрама відмежовується від Ерека та Грегоріуса, шлях Готфрида фон Штрасбурга – від Івейна, останнього завершеного твору Гартмана фон Ауе. Відточеність, майстерство, завершення форми, а також штучність досягають своєї кульмінації. У творах цих поетів спостерігається грайлива елегантність.

  У віршах Вольфрама фон Ешенбаха присутній також спектр яскравих фарб, описується іскристий та сяючий бажаний світ, надлишок фарб якого чітко спостерігається у його творах [ 1 ].

Але не зважаючи на весь блиск та сяйво вигаданого світу, відчуваються нові мотиви поета, а саме зображення глибокої, внутрішньої пригніченості людської душі. В центрі уваги лицарського роману, безумовно, знаходиться придворна любов, яка являє собою корону та прикрасу життя, інакше кажучи, становить сенс життя.

У творах Готфрида фон Штрасбурга любов індиферентного мрійника, навпаки, зазвичай означає щось інше. Вона є апогеєм буття, але одночасно і нижчою межою, насолодою і відчаєм, життям та смертю. Його герої не знаються на дешевій моралі, після забороненого кохання наступає злий кінець. Таке кохання не завершується стражданням, воно саме є стражданням, захопленням та знищенням. Глибоке внутрішнє протиріччя всього буття і щастя, безглуздість долі, що зробила благородних людей Трістана і Ізольду злочинцями стало для поета внутрішнім пізнанням і символом всього творчого життя.

Отже, вищеназвані якості рухаються весь час навколо одних і тих самих цінностей і викликають однакові фігури ідеалів і тому не можуть привести до повного індивідуалізму в зображенні характерів. Образи залишаються типажами, взірцями та бажаними картинами. Поезія вузько охвачує облагороджений розквіт придворного людства і це є її сутністю. В той же час не можна стверджувати, що було єдиним здобутком поезії, тому що період розквіту означає також багатство та різноманітність.

C писок використаних джерел:

1. Brinker-v. der Heyden, Claudia die literarische Welt des Mittelalters / C. Brinker-v. der Heyden. – Darmstadt, 2007. – S. 191 .

2. Dhondt, Jan Das fr?he Mittelalter B.10. / J. Dhondt. – Frankfurt/M., 1990. – S. 397 .

3. Dhondt, Jan Das Hochmittelalter B.11. / J. Dhondt. – Frankfurt/M., 1991. – S. 349 .

4. Pretzel Ulrich Mittelhochdeutsche Bedeutungskunde / U. Pretzel. – Heildelberg, 2002. – S. 296 .

5. Siebenhaar, Klaus ?ber Geschichte der Literatur B.2 / K. Siebenhaar. – Frankfurt/M., 2008. – S. 562 .

6. Speckenbach, Klaus Studien zum Begriff "edelez herze" im Tristan Gottfrieds von Strassburg / K. Speckenbach. – M?nchen, 1965. – S. 136 .