WEB-ресурс научно-практических конференций

Зубенко К.В.

Слов’янський державний педагогічного університет, Україна

ЧАСТИНИ МОВИ В КОНЦЕПЦІЇ УЧЕНИХ ХАРКІВСЬКОЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ШКОЛИ

Проблема класифікації частин мови сьогодні залишається однією з актуальних і суперечливих у лінгвістиці. Оскільки сучасне мовознавство ґрунтується на досвіді лінгвістичних досліджень, актуальним є звернення до наукової спадщини граматистів минулого. Найбільшого успіху у вивченні частин мови досягли європейські вчені в XIX–XX ст.

Дослідження з лінгвістичної історіографії містять важливі твердження щодо вивчення класифікацій частин мови в мовознавстві ХІХ–ХХ ст. Водночас спеціальних праць, присвячених цій проблемі, в лінгвістиці немає.

Можемо назвати лише окремі статті, у яких розглянуто певні аспекти зазначеної проблеми. Отже, ми виходимо з того, що проблема частин мови є малодослідженою і водночас актуальною в лінгвістиці.

Метою статті є огляд праць, присвячених класифікації частин мови. Ми звертаємося до студій учених Харківської лінгвістичної школи.

Отже, наприкінці ХIХ ст. в російській лінгвістиці виникають два потужних напрямки: психолінгвістичний О. О. Потебні та І. О.  Бодуена  де  Куртене , що спирається на гумбольдтівську концепцію, і формально-граматичний П. Ф.  Фортунатова та його школи. Більш детальніше ми зупинимось на психологічному напрямі.

Психологічний напрям розглядає частини мови як психологічну реальність, дійсні категорії нашого розуму. І. О.  Бодуен  де  Куртене , говорячи про системну залежність мовних змін від зміни свідомості, на відміну від Ф. де Соссюра, який заперечував системність діахронії, припустив наявність у мові тенденції до згладжування кількісних протиставлень у фонології і до їх посилення у морфологічній будові. Ця тенденція стане ключовою в поясненні сучасної російської граматичної системи.

Харківська лінгвістична школа склалася в 1860–1880-і роки в Харківському університеті. ЇЇ засновником і основним представником є О. О. Потебня. Учений перебував під сильним впливом ідей Вільгельма фон Гумбольдта, проте переосмислив їх у психологічному дусі. О. О. Потебня багато займався вивченням співвідношення мислення та мови, зокрема в історичному аспекті, виявляючи, перш за все, на російському та слов'янському матеріалі історичні зміни в мисленні народу. Займаючись питаннями лексикології та морфології, ввів у російську граматичну традицію ряд термінів і понятійних протиставлень.

Побудова системи граматичних класів слів склала зміст другого етапу в розвитку вчення про частини мови. О. О. Потебня у своїй праці « Мысль и язык » говорить про те, що частини мови – це продукт вищого етапу людського мислення, процес, наступний за складанням слова. Спочатку було первісне нерозчленоване ім'я або первісний дієприкметник, які втілювали в собі два протилежні початки майбутніх частин мови – ім’я і дієслова [5].

Отже, слово, речення і частини мови – необхідні елементи досить розвиненої людської мови, в центрі якої стоїть нехай ще не досконала, але все ж граматична система. Подальший її розвиток – це шлях виникнення нових граматичних форм і категорій. На місце гіпотез і припущень приходить теорія, що спирається на надійні факти з історії мови, її сучасного стану в книжному та усному різновидах. Граматична концепція О. О. Потебні відрізняється глибоким проникненням у сферу розуму людини, вона показана в русі, в розвитку, в народженні нового і відмиранні старого. У її основі лежить жива людська думка.

В іншій своїй роботі « Из записок по русской грамматике » (1873) О. О. Потебня користується терміном «частини мови» і виділяє серед них повнозначні, або дійсні, і за формою, або службові. Для О. О. Потебні частини мови є граматичними категоріями, які існують лише в реченні, але в той же час вчений підкреслює, що, розуміючи мову як діяльність, неможливо розглядати граматичні категорії, такі, як дієслово, іменник, прикметник, прислівник, як щось незмінне, раз і назавжди виведене з повсякчасних властивостей людської думки. Навпаки, навіть у відносно невеликі періоди ці категорії помітно змінюються [3].

Крім цього, з іменем ученого пов'язані витоки традиції, згідно якої причиною переходу слів з однієї категорії в іншу вважається зміна їх синтаксичних функцій. Усі ці думки О. О. Потебні зробили його внесок у подальший розвиток учення про частини мови та їх перехідності вагомим і значним.

Деякі ідеї О. О. Потебні щодо частин мови отримали розвиток у працях його послідовників, зокрема в « Синтаксисе русского языка » Д. М.  Овсянико-Куликовського (1902).

Викликає інтерес запропонована Д. М.  Овсянико-Куликовським класифікація частин мови «за ступенем спадної повнозначності та зростальної формальності» [6]. У цій класифікації учений виділяє чотири групи частин мови: повнозначні – іменники (крім деяких абстрактних), прикметники, дієслова (крім небагатьох абстрактних і зв'язків), дієприкметник (крім деяких абстрактних), прислівник (крім формальних), дієприслівник (крім деяких абстрактних); повнозначні-абстрактні – дієслова існування ( быть , существовать ), відповідні дієприкметники, дієприслівники, віддієслівні іменники, числівники; малознаменні-формальні – займенники, формальні прислівники, конкретні дієслова-зв'язки (жити, йти, сидіти); неповнозначні-формальні – абстрактні дієслова (бути), прийменники, сполучники. До десяти частин мови на особливому положенні додається вигук. У цій класифікації Д. М.  Овсянико-Куликівського уявлення про частини мови виявилося позбавленим єдності граматичного (синтаксичного і морфологічного) та лексичного в слові [6].

Проте заслуга вченого в розвитку теорії граматичного значення слів, що сприяло більш гнучкому поділу слів на частини мови і розумінню явища перехідності в системі частин мови.

Здійснений нами огляд праць з історії граматичних учень граматистів лінгвістичної школи дозволяє зробити висновок про непослідовність, протиріччя традиційної класифікації частин мови, відсутність у ній єдиного принципу поділу.

У сучасному мовознавстві немає спеціальних монографічних праць, присвячених класифікації частин мови. Багато чого залишається поза увагою дослідників. Комплексне вивчення наукової спадщини європейських граматистів XIX – XX ст. дозволить заповнити очевидні прогалини в царині лінгвоісторіографічного висвітлення принципів класифікації частин мови та зробити необхідні узагальнення. У цьому ми вбачаємо перспективи подальших досліджень.

Список использованных источников:

1. Березин Ф.М. История советского языкознания. Некоторые аспекты общей теории языка. Хрестоматия / Ф.М. Березин. – М.: Высш . шк ., 1981. — 352 с.

2. Бодуен де Куртене И.А. Избранные труды по общему языкознанию / И.А. Бодуен де Куртене . – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – Т.1. – 384 с.

3. Валгина  Н.С. Современный русский язык : учеб . д ля филол . спец. вузов / Н.С.  Валгина , Д.Э. Розенталь, М.И. Фомина – М.: Высш . шк ., 1987. – 480 с.

4. Виноградов В.В. Русский язык (грамматическое учение о слове) / В.В. Виноградов. – М.: Учпедгиз , 1947. – 784 с.

5. Голанов И.Г. Морфология современного русского языка / И.Г. Голанов. – М.: Высш . шк ., 1965. – 288 с.

6. Колесов В.В.: кн. для учащихся / В.В. Колесов, Л.В. Щерба. – М.: Просвещение, 1987. – 160 с .

7. Кучеренко  І. К. Теоретичні питання граматики української мови . Морфологія І / І. К. Кучеренко. – К.: Київський університет , 1961. – 172 с.

8. Суник  О.П. Общая теория частей речи / под ред. В.М.  Жирмунского , М.М.  Гухмана , С.Д.  Кацнельсона / О.П. Суник . – М.: Наука, 1966. – 132 с.

9. Вопросы грамматического строя / под ред. В.В. Виноградова, И.А.Баскакова, И.С. Поспелова – М.: Академия наук СССР, 1955. – 484 с .

10. Лингвистический энциклопедический словарь / ред. В.Н. Ярцева. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 780 с .