WEB-ресурс научно-практических конференций

К.держ.упр . Чернов С . І .

Харківська обласна рада, Україна

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ МІЖСЕКТОРНОЮ ТА ПРОСТОРОВОЮ МОБІЛЬНІСТЮ ЛЮДЕЙ І КАПІТАЛУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Регіональна та просторова політики повинні базуватися на доктрині концентрації та дифузії, яка ставить завданням підтримку здатності розвивати структури найважливіших осередків національної економіки та простору (метрополії) і одночасно прагнути розширення та зміцнення шляхів розвитку територій, що розміщені за межами метрополій. Суттєвим доповненням доктрини концентрації і дифузії виступає принцип, згідно з яким безпосереднє втручання у окремі регіони повинно відбуватися виключно тоді, коли є загроза тривалого регресу або наступає їх маргіналізація і, у жодному випадку, не допускається втручання, якщо спостерігається хоча б якийсь позитивний ріст. Згідно з принципами політики єднання, підтримку у таких регіонах повинні мати території, які виявляють здатність до розвитку та створення нових місць праці [3, p . 9 9 ]. Втручання може відбуватися також у регіони, які мають ключове значення для цілої держави. Державне управління регіональним розвитком має також спрямовуватись на зростання міжсекторної та просторової мобільності людей і капіталу, що дозволить покращити пристосування місць проживання до високодинамічних економічних процесів.

Ефективне державне управління регіональним розвитком вимагає формування відповідного інституційного забезпечення, яке у державах Європейського Союзу загалом представлено трьома типами установ [2, p  209]. Центральною установою державної регіональної політики виступає міністерство регіонального розвитку. Його головними завданнями є інтегрування макропросторових і регіональних елементів, розробка концепцій та стратегій, впровадження державної просторової та регіональної політики. До компетенції цієї інституції також належить розпорядження регіональним сегментом коштів з ЄС і координація діяльності окремих установ, які мають важливе регіональне значення. Інституцією, яка спільно з відповідними органами місцевого самоврядування становить загальнодержавну систему підтримки інновації та трансферу технологій, є державна агенція з питань технологій. Третій тип представлений окремими установами та організаціями. До їх компетенції належить визначення регіональних пріоритетів секторальних політик, аналіз їх впливу на регіон і координація своїх цілей з цілями державної політики регіонального розвитку. Міністерство регіонального розвитку координує ті елементи секторних політик, які мають значний регіональний та просторовий вплив.

Після визначення теоретичних засад державних цілей регіонального розвитку та діяльності інституцій, які покликані їх досягнути, відбувається осмислення інструментів управління регіональним розвитком. У децентралізованій ринковій системі головний акцент у стосунках центр-регіони переноситься з фінансування окремих заходів і цільових дотацій на формування системи збільшення бюджетних надходжень місцевого самоврядування за рахунок зростання їх власних прибутків і укладення регіональних контрактів. Посилення децентралізації залежить від зростання доходів окремих одиниць територіального самоврядування, особливо регіонів. Формування доходів регіональних бюджетів є головною формою міжрегіонального перерозподілу.

Окрема увага вчених спрямована на осмислення характеру державного управління у спеціальних економічних зона. У ЄС з цього приводу існують два протилежні погляди. Одні вважають, що функціонування СЕЗ у нинішній формі є недоцільним. Головними типами СЕЗ, рекомендованими для створення, виступають спеціалізовані інноваційні структури (наприклад, технологічні парки), які забезпечують інноваційність економіки і трансфер технологій з дослідницької сфери до підприємств. Інші ж стверджують, що використання в усьому світі пільгових та податкових митних режимів на локальних територіях для організації високотехнологічних виробництв, працевлаштування населення у депресивних регіонах, підвищення рівня і якості життя населення дає великий позитивний ефект.

У сучасній науковій літературі, яка стосується регіонального та локального розвитку, відбувається осмислення фундаментальних змін, що розпочалися разом із змінами моделі світової економіки, а сьогодні впливають на способи стимулювання державною владою регіональної і локальної економік. Місто, регіон і навіть держава перестають бути суб’єктами субсидіювання і перетворюються на об’єкти підприємництва. Це відбувається тому, що отримання дотації, інвестиційного гранту або субсидії ще не гарантує досягнення конкурентоспроможності суб’єкта підприємництва, а деколи й сприяє поглибленню його проблем. Класичним прикладом є ситуація з підприємствами Rovera у Лонгбріджі , коли під загрозою зростання безробіття уряд Великобританії постійно скеровував туди субсидії, а тому й не проводилася інтенсивна реструктуризація і, як наслідок, виробництво було хронічно неефективними [1, р.  10].