WEB-ресурс научно-практических конференций

Д . держ .у пр . Драган І . О .

Академі я муніципального управління, м. Київ, Україна

УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Безпосереднє регулювання економічної діяльності стало характерним для еволюції природоохоронної політики України. Але, хоча цей командно-адміністративний підхід і взяв під контроль велике коло проблем, багато хто думає, що сподівання громадськості на контроль «на кінці труби», проте, неадекватно відповість на довгострокові, поки ще приховані, перспективи екологічної загрози. Більше того, подібний підхід не стикується з більш широким завданням стійкого розвитку – досягненням якісного стану природного середовища й економічного процвітання.

Комплексна, всеохоплююча мета стійкого розвитку зобов’язує до фундаментальних змін у тому, яким чином суспільство ухвалює рішення в сфері ринку, і у виробництві, і в споживанні. Виклик часу міститься в тому, що необхідно досягти економічного процвітання, але при цьому змінити економічну діяльність, під час якої природні ресурси й навколишнє середовище перебували б під захистом.

Ефективні зміни, що мають першорядну важливість, вимагають перегляду підходів, за яких покладаються тільки на інструменти контролю, які йдуть у розріз зі спонукальними стимулами виробника, який забруднює навколишнє природне середовище. Якщо громадськість має намір і далі підтримувати зобов’язання зберегти унікальну природу Землі, вона повинна мати мотиви заощадження ресурсів не тільки під страхом санкцій і штрафів [1, c . 63-69]. Логічно, що ця мотивація повинна відповідати економічним стимулам. Посиланням для цього повинна стати ідея, що економічне зростання й якісний стан навколишнього середовища можуть взаємодоповнювати, підкріплювати один одного, а не бути взаємовиключними цілями. Повинно відбутися усвідомлення того факту, що заощадження природних ресурсів і зменшення забруднення середовища можуть позитивно впливати як на приватні, так і на суспільні інтереси. Повинні відбутися істотні зрушення в обміні інформацією про технології, виробничі потужності й процеси, які змогли б захистити природне середовище, не знижуючи при цьому рентабельність виробництва.

На зміну відносинам суперництва й нерозуміння між суспільним і приватним секторами суспільства, повинна прийти успішна взаємодія й співробітництво: і при цьому треба менше покладатися на твердий контроль, санкції й примусове стягнення штрафу.

Така кардинальна зміна у векторі розвитку й підходах вимагає розробки довгострокового стратегічного плану, що включив би у свою орбіту всі сегменти суспільства. Необхідний широкий аспект зусиль, причому повсюдно, для ініціювання процесу в Україні. Сюди належать: ініціативи з пропаганди ідей недопущення забруднення навколишнього природного середовища, і, як наслідок, відпаде потреба в дорогому відновленні природи. Одночасно необхідно докладати зусилля з ліквідації екологічної безграмотності – просвіщати суспільство про небезпечні наслідки заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, допомогти ухваленню зважених, відповідальних рішень [2, c . 39].

Розроблювальні природоохоронні технології й створювані відповідні інфраструктури повинні стати надбанням усього світового співтовариства. У міру того, як почнуть приносити плоди ці й інші зусилля, між приватним і суспільним секторами, і у більш широкому масштабі – між країнами, налагодить взаємовигідне співробітництво, що буде цілком погоджено з довгостроковими цілями стійкого розвитку.

Усі відчувають, і в усе зростаючому масштабі, потребу в більш фундаментальних реформах, ніж просто періодичні коректування положень законодавства – уточнення, по суті, перефразовування цілей і завдань екологічної політики. У суспільстві є консенсус про те, що ухвалення рішень, як на індивідуальному, так і державному рівні повинне здійснюватися на базі більш широкої мети – глобальної за своїм охопленням й динамічної в перспективі. Один з елементів цієї великомасштабної мети – це досягнення стійкого розвитку, тобто «бажаного суспільного розвитку, що ґрунтується на стратегії оптимізації всієї діяльності людства (передусім, економічної) в його взаємодії з довкіллям».

Список використаних джерел:

1. Орлов М. Управління в сфері екології, що забезпечує стійкий розвиток України, як наукова і правова проблема / М. Орлов // Юридична Україна. – 2004. – № 2. – С. 63–69.

2. Природно-ресурсна сфера України: проблеми сталого розвитку і трансформацій / під загал. ред. чл.-кор. НАН України Б. М. Данилишина. – К.: НІЧЛАВА, 2006. – 704 с.