WEB-ресурс научно-практических конференций

К.т.н. Кобець А.С.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

ОСНОВНІ НАПРЯМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У ГАЛУЗІ ОСВІТИ

Наша держава на початку трансформаційних перетворень не змогла створити дієвих механізмів для функціонування та примноження інтелектуального капіталу з врахуванням ринкових реалій. Щоб реалізувати ідеї формування інноваційної моделі економіки необхідно вивести на якісно новий рівень функціонування систему освіти, оскільки саме освіта є фундаментом формування знань та інтелектуального капіталу.    

  Знання, реалізовані в системі інноваційної діяльності, є вагомим елементом на шляху досягнення високих темпів економічного зростання та добробуту суспільства. Вплив освіти на інші сфери життя суспільства відбувається через зміни змісту освіти, введення нових спеціальностей і програм, виховання в людини певних ціннісних орієнтацій. Освіта містить у собі зародки інноваційності для інших сфер, тому шлях економічних і суспільних реформ пролягає саме через освіту.

  В економічно розвинених країнах освіта є рівноправною з матеріальним виробництвом галуззю економіки, яка робить істотний внесок у збільшення національного доходу та багатства суспільства. Таким чином, освіта перетворюється у визначальний чинник соціальної стабільності суспільства, національної та економічної безпеки держави, оскільки освіченість нації у широкому контексті – це джерело її саморозвитку, основа консолідації суспільства та національної стійкості. Освіту, яка представляє собою складну організаційно-економічну систему, можна розглядати також як галузь соціально-економічної діяльності [2, с. 112]. В цій якості освітня галузь постійно ускладнюється як система, наповнюється новим змістом, інтегрується в інші сфери економіки, суспільні інститути, міжнародні корпоративні об’єднання.

Зміна крупних технологічних епох в житті суспільства незмінно пов’язана із зміною концептуальних засад освіти, які відображають освітні парадигми. У широкому розумінні парадигму (гр. paradeiqma – приклад, зразок, як термін була введена американським філософом Т. Куном) визначають як набір переконань, цінностей і технік, що їх визнають та поділяють члени даного наукового співтовариства. Виокремлення парадигми передбачає порівняльний аналіз усталених концепцій з новітніми з погляду їх революційності, радикальності та прогресивності [3, с. 149]. Освітня парадигма задає цілі, зміст і методи навчання, а також форму освітніх закладів. Як тільки парадигму приймають, вона стає потужним каталізатором наукового прогресу.

  В індустріальному суспільстві сформувалася класична парадигма освіти, яку характеризує домінування функції корисності знань, що забезпечувало підготовку людей до обслуговування виробництва. Класична парадигма освіти обмежувалась розумінням закономірностей процесів, що відбуваються в природі і суспільстві, відтворенням ефективних практик, які склались в минулому. Випускник такої системи не здатен працювати у режимі майбутнього і перетворювати дійсність, не володіє навиками реальної діяльності щодо створення інноваційних і конкурентоспроможних продуктів. В умовах економіки знань стара освітня парадигма втратила свою дієздатність і на її місце має прийти інша парадигма, адекватна сучасним вимогам.

Нова освітня парадигма має передбачати практично-орієнтовані форми реалізації вищої освіти, формувати фахівця як носія проектно-діяльнісного світогляду, який здатний свідомо і відповідально «працювати з майбутнім». Сучасний спеціаліст повинен вміти управляти, постійно примножувати знання, перетворювати науку в безпосередню технологію діяльності. І якщо в індустріальну епоху переважав підтримуючий тип навчання, то нова освітня парадигма має орієнтуватись не на озброєння людини знаннями у певній галузі, а формувати науковця-дослідника, здатного орієнтуватись у величезних обсягах інформації, критично її оцінювати та аналізувати, планувати, приймати відповідальні рішення і володіти гнучкістю в сучасному глобалізованому світі. Тому можна погодитися з думкою, що «освіта не повинна давати всієї суми знань, освіта повинна кожному дати шанс виявити себе в цій сумі знань. Людина – це проект, самобудування. Якісна освіта допомагає людині реалізувати свій життєвий проект» [1, с. 20]. Але як нам видається, в новій освітній парадигмі змінюються акценти у визначенні освітніх цілей і наукових цінностях, основна увага приділяється не стільки процесу викладання, скільки результатам навчання. Кінцевим результатом освіти має бути спеціаліст, який здатний використовувати наукові знання та примножувати їх на робочому місці.

    Трансформація передбачає глибинні якісні перетворення, які становлять фундамент подальших змін у сфері освіти. Трансформація означає реформи, але вони настільки значимі і масштабні, що визначають спрямованість подальших реформ. Трансформаційні перетворення ведуть до зміни середовища, в межах якого здійснюється розвиток. Трансформація у сфері вищої освіти може розглядатись в трьох аспектах:

– політичному (деідеологізація вищої освіти);  

– суспільному (перехід знань в якість товару, комерціалізація освіти);

– економічному (демонополізація вищої освіти, поява приватних ВНЗ і формування конкурентного середовища).

Трансформація започаткувала перехідний процес, визначила його направленість. На сьогодні можна стверджувати, що перехідний період в розвитку нашої країни завершився (відбулись реформа власності, демократизація суспільства), Україна отримала статус країни з ринковою економікою.

Список використаних джерел:

1. Зубрицька М. Людина – це проект, самобудування... / М. Зубрицька // Пост-Поступ. – 2007. – №12 (18). – С. 20.

2. Каленюк І.С. Економіка освіти: навч. посіб. / І.С. Каленюк. – К.: Знання України, 2003. – 316 с.

3. Малий І.Й. Держава і ринок: філософія взаємодії: монографія / І.Й. Малий, М.І. Диба, М.К. Галабурда; за заг. та наук. ред. І.Й. Малого. – К.: КНЕУ, 2005. – 358 с.