WEB-ресурс научно-практических конференций

Кощинець В.В.

Академія муніципального управління, м. Київ, Україна

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Останніми десятиліттями змінюється парадигма місцевого економічного розвитку у глобальному вимірі. У багатьох країнах національна економічна політика вже не вважається єдиним інструментом розвитку економіки та територій. Щораз більше громад не покладається тільки на неї, оскільки часто національні економічні інтереси і стимулювання національних фірм не збігаються з потребами та інтересами місцевих громад, їх працівників, особливо малозабезпечених членів громади. Як у ринкових, так і у неринкових економіках, громади є ринками збуту. Тому, як зауважує Е. Блейклі [2, p. 216] , громади повинні усвідомити себе відповідним чином, щоб знаходити ринки збуту своїм ресурсам, а також здобувати конкурентні переваги для створення нових фірм та підтримки своєї наявної економічної бази. Громади повинні будувати на своїй території незалежну економічну систему, використовуючи свої трудові, соціальні, фізичні та організаційні ресурси.

Економічний розвиток, за визначенням Ради з економічного розвитку, – це “процес створення добробуту через мобілізацію людських, фінансових, капітальних, фізичних та природних ресурсів для генерування придатних для ринку товарів та послуг” .

У популярному розумінні економічний розвиток нерідко сприймається просто як процес створення більшої кількості підприємств, збільшення числа робочих місць та зростання добробуту. Часто це фокусується на приватному секторі. Нові робочі місця, що виникають під час інвестування та становленні нових підприємств, означають менше безробітних, більше доходів і податків, менше соціальної напруженості, менш витратний уряд і більше чинників зайнятості . Для політиків та державних службовців є незаперечна вигода від такого інвестування.

Процес постійного створення робочих місць логічно асоціюється із зростанням. Виникають питання:

? Що таке економічний розвиток та економічне зростання?

? Чому зростання настільки суперечливе?

? Які наслідки економічного зростання?

? Яким чином можливо регулювати зростання і наскільки це ефективно?

Розвиток передбачає структурні зміни в громаді. Прикладами цього можуть бути:

? модифікація факторів виробництва;

? краще використання наявних ресурсів;

? зміни в структурі і функціонуванні наявних інституцій;

? зміни в позиціях і цінностях населення.

З фундаментальної позиції розвиток визначається як зменшення вразливості громади до змін у виробничих технологіях і в ринковому оточенні. Це, своєю чергою, вимагає інноваційної, варіативної місцевої економіки, що здатна швидко вирішувати проблеми. Доволі часто провідною ідеєю політики економічного розвитку є створення робочих місць. За такого підходу місцеві виборні лідери запроваджують політику, що дає швидкі й наочні результати, часом без довготермінових наслідків. Це досягається, наприклад, субсидуванням зовнішніх фірм під час скерування їх на певні території, коли податки, які платять інші, вже чинні фірми, є більшими, що погіршує конкурентні позиції останніх. Або інший приклад. Проекти, спрямовані на дешевий державний сектор, можуть генерувати негайну зайнятість, але не давати нічого в довготерміновому розумінні та нічого не додавати до податкового збору [1, c. 195]. Зменшення безробіття, зниження бідності, підвищення особистих доходів буде дуже залежати від тих робочих місць, які за цього створюються.

Економічний розвиток – це підвищення економічної активності, що в результаті дає ширший розподіл кількісно вимірюваних показників (більш рівні доходи, житло не концентрується в декількох великих будинках) і надає економіці здатності самозабезпечити в майбутньому вищий рівень діяльності за рахунок власних ресурсів.

Практична роль цього визначення полягає у ствердженні того, що мета економічного розвитку – створювати добробут. Поки створення робочих місць є результатом успішної політики і не підвищує економічну активність членів громади, воно, власне, не асоціюється із завданнями економічного розвитку. Як стверджують Г. Грін, Р. Хаммер [3, c. 336], на вибір політики економічного розвитку впливають три основні фактори: розмір населеного пункту; політичний тиск щодо створення нових робочих місць; державно–приватні організації, що виступають лідерами у просуванні економічного розвитку.

У своїй праці вони дослідили, що великі населені пункти з високим рівнем політичного тиску щодо створення робочих місць та за наявності провідної ролі державно-приватної організації в економічному розвитку є більше залученими до процесу економічного розвитку, ніж інші громади.

Забезпечення вагомих результатів регіонального економічного розвитку неможливе без використання стратегічного планування. У цьому аспекті корисним є вивчення досвіду регіонального планування республіки Польща. Вагомі успіхи реформування економіки Польщі спонукають до вивчення та аналізу досвіду проведення таких позитивних змін. Важливу частину в цьому реформуванні займає децентралізація державної влади, надання більших повноважень представникам регіональних органів влади та створення умов для економічного розвитку регіонів.

Список використаних джерел:

1. Інститути та інструменти розвитку територій. На шляху до європейських принципів / під ред С.Максименка. – К.: Центр Ін–ту Схід–Захід , 2001. – 244 с.

2. Слава С. Місцевий економічний розвиток: сучасні концепції та методи / С. Слава, Г. Грін. – Ужгород: Медісон : Мистецька лінія, 2000. – 236 с.

3. Blakely E. Planning local economic development / E. Blakely // Thousands Oaks Ca., USA : SAGE Publications . – 1994. – P. 376 .

4. Buck T.W. The Impact of British Regional Policies on Employment Growth / T.W. Buck, M.H. Atkins // Oxford Economic Papers 28. – 1976 . – March . – P. 215–222.

5. Green G. Structuring locality: economic development and growth management in Wisconsin cities and villages / Green G. // Local economic development: incentives and international trends Walzer , Norman ed. – Boulder , CO : Westview Press, 1995. – P. 159–180 .

6. Hammer R. Local growth promotion: policy adoption versus effort / R. Hammer, G. Green // Economic Development Quarterly. – 1996. – №10 (4) .– P.331–341.