WEB-ресурс научно-практических конференций

К.т.н. Оліфіренко Л.Д.

Чернігівський державний технологічний університет, Україна

ВИЗНАЧАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ У ФОРМУВАННІ МЕХАНІЗМУ

ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Глобалізація ринків, зміна парадигми розвитку промисловості з індустріальної на інституціональну та інформаційну основу, масштабність проблем управління економікою спонукають владу та бізнес до вироблення нових підходів щодо політики розвитку промисловості України. Одним з таких підходів виявляється інтеграція промислових корпорацій і держави, яка може здійснювати потужний вплив на їх реструктуризацію та зміну структури внутрішнього ринку промислового виробництва країни.

До недавно критичне ставлення до державного впливу на ступінь розвитку промисловості пояснювалось тим, що цей вплив здійснювався традиційними інструментами субсидіювання та протекціонізму по відношенню до окремих галузей економіки. Світова практика державного регулювання промислового розвитку свідчить про те, що у розвинених країнах основна увага державної промислової політики приділялась не галузям, а компаніям, де відбувалась інтеграційна взаємодія невеликих підприємств з крупними корпораціями. Держава та великі корпорації спільно визначали механізми управління розвитком інтегрованих структур, які працювали на спеціалізованих ринках. Такий підхід надавав можливості накопичувати фінансові, технологічні та ресурсні резерви для здійснення потужних інноваційних проектів. Аналіз публікацій [2-5] дозволив дійти висновку про актуальність проблеми формування дієвого механізму державного регулювання розвитку промисловості з метою отримання нових конкурентних переваг та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Метою дослідження є виявлення та систематизація основних факторів впливу державного регулювання на результати розвитку вітчизняних промислових компаній.

Для сучасного державного регулювання розвитку промисловості західних країн характерна відсутність жорстких галузевих пріоритетів, що стало наслідком, перш за все, високо диверсифікованої структури бізнесу. Тому своєрідним фокусом уваги державної політики з питань промислового розвитку все частіше стають корпоративні структури, які сформувались, або продовжують своє формування в різних галузях економіки. Саме в крупних корпоративних структурах все більше концентруються національних ресурсів: людський капітал, передові технології, фінансові ресурси, управлінська компетенція тощо [4].

Кож не підприємство ставить за мету забезпечення власної конкурентоспроможності та знаходження джерел конкурентних переваг, що можуть створити необхідні умови для стійкого й стабільного функціонування та розвитку. Невідкладними дані цілі постають перед промисловими компаніями, які є структуроутворюючими у галузях національної економіки України, де виробляється близько 40% від загального випуску товарів і послуг; 80% від їх експорту. У промисловості сконцентровано третину основних засобів виробництва, що зайняті в економіці. Створюється понад 30% валової доданої вартості. Промислове виробництво є одним з основних джерел оплати праці найманих працівників, прибутків підприємств, податкових і валютних надходжень держави. Тому визначальними для стану всієї національної економіки і стандартів життя громадян стають рівень, тенденції та перспективи промислового зростання й розвитку [5]. Загалом стан національної промисловості характеризується технологічною відсталістю, високою енергомісткістю, непродуктивною за соціально-економічними показниками виробничо-господарської діяльності, яка є надто вразливою до коливань кон’юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, що містить значні ризики втрати економічної незалежності країни у середньо- та довгостроковій перспективі.

Не дивлячись на явні переваги інтеграції бізнесу та держави, слід враховувати ступень їх готовність та сприйняття майбутніх змін, які потребують розумінні загальної ідеології перетворень, досягнення своїх цілей та споріднених ефектів (синергізму, конвергентності і т.п.) та вигод, які зростатимуть. Промислові компанії та місцеві органи влади мають бути готовими до витрачання зусиль на створення умов і стимулів щодо удосконалення інституційних факторів бізнес-середовища та розвитку людського потенціалу. Даний підхід має два важливих елементи, які зумовлюються довгостроковим прогнозуванням та стратегією інноваційного розвитку корпоративних структур, які слід узгоджувати з державною стратегією економічного розвитку провідних галузей економіки.

Всі ці питання мають вирішуватись за рахунок інтеграційної взаємодії складових механізму регулювання розвитку промислових корпорацій. Ефективність останніх забезпечує безпеку внутрішнього ринку, посилюючи їх інноваційну активність і конкурентоспроможність. Визначальними пріоритетами у формуванні механізму державного регулювання розвитку промисловості виступають: розширення внутрішньогалузевої та міжгалузевої взаємодії компаній з органами влади та місцевого самоврядування, активізація участі та розвитку партнерських відносин у стратегії інтеграції бізнес-структур з вузівською наукою щодо реалізації програм соціально-економічного розвитку територій, стимулювання використання потенціалу суб’єктів господарювання навколо структуроутворюючих регіональних компаній.

Список використаних джерел:

1. Глинкина С.П. Приватизация: концепции, реализация, эфективность / С.П. Глинкина . – М.: Наука, 2006. – 236 с.

2. Гринькова В.М. Корпоративне управління інноваційним розвитком акціонерного товариства / В.М. Гринькова, О.Є. Попов // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. Наук. праць. – О.: ОДЕУ, 2007. – Вип.27.– С. 88-95.

3. Концепція загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості України на період до 2017р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www. indastry . kmu .gov.ua/ control / uk / publish / article ? art _ id =57967& cat _ id =57966

4. Оліфіренко Л.Д. Механізми державного регулювання інвестиційної діяльності промислових компаній / Л.Д. Оліфіренко // Вісник ЧДТУ. – 2010. – № 44. – С. 39-45.

5. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / за заг. ред. В.М. Гейця та ін. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. –С. 33.