WEB-ресурс научно-практических конференций

Панін А.Т.

Академія муніципального управління, м Київ, Україна

ДЕРЖАВА ЯК БЕЗПОСЕРЕДНІЙ УЧАСНИК РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ

Державне управління інвестиційно-будівельним комплексом необхідно розглядати в широкому та вузькому розумінні.

В широкому розумінні державне управління інвестиційно-будівельним комплексом – це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток галузі матеріального виробництва, яка забезпечує створення та реконструкцію об'єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного й житлового призначення з метою досягнення цілей та реалізації функцій в сфері проведення єдиної тех­нічної політики в галузі, планування та розробки організаційно-правових засад проектування й будівництва, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення, нормування, кадрової політики, організації техніки безпеки й охорони праці, прове­дення заходів щодо підвищення якості архітектурних і будівельних робіт, здійснення контролю за додержанням будівельних правил, норм і стандартів тощо.

У вузькому розумінні – це процес реалізації державної влади , її зовнішнє, матеріалізоване вираження в процесі регулювання взаємодії учасників інвестиційно-будівельного циклу з приводу освоєння ресурсів і створення матеріальних і інших благ.

Залишилося визначити регіональну складову даного поняття. В умовах адміністративно-розподільчої системи і домінування галузевого принципу державного управління термінологічна невизначеність не мала особливого значення (розвиток будь-якої території залежав переважно від галузевих рішень), але в сучасних умовах, коли адміністративно-територіальні одиниці є об’єктом державного регулювання та рішень, які приймаються на різних рівнях управлінської системи – від державного до муніципального – необхідна більша чіткість і визначеність при регіоналізації держави і законодавче закріплення статусу „ регіону” як об’єкту впливу з боку держави

При всій різноманітності підходів до поняття регіону, вказується перш за все на його просторову сутність. Щоб чітко зрозуміти критерії визначення управлінської категорії державного управління „ регіон” , необхідно, в першу чергу, ознайомитись з його трактуваннями, що склалися до сьогодні в різних галузях знань [2, с. 57].

Слід зауважити, що вітчизняні фахівці в галузі регіональної економіки не мають спільної точки зору з питання, що розуміти під терміном „ регіон” . Більшість з них розглядають зазначене поняття як визначення однорідного соціально-економічного та еколого-географічного утворення, ігноруючи такий фактор, як наявність автономної системи управління [1, с. 194].

Склад регіонального інвестиційно-будівельного комплексу ряд дослідників розглядають у вигляді окремих блоків (ланок). Однак цей розподіл у різних авторів відбувається по-своєму. В якості основних сегментів інвестиційно- будівельного комплексу виділяють ринки підрядних і проектно-дослідницьких робіт. Ряд дослідників пропонують розглядати інвестиційно-будівельний комплекс як певну систему, що складається з ряду підсистем ( предпроектна , проектна, виробнича, експлуатаційна, посередницька, фінансова, планова й результуюча) [3, с. 38].

На наш погляд, доцільно розглядати склад регіонального інвестиційно-будівельного комплексу у вигляді п'яти блоків (ланок):

1. інвестиційного, що забезпечує будівництво інвестиційними ресурсами;

2. будівельного – сукупності будівельних, монтажних, ремонтних організацій, що забезпечують кінцевий результат функціонування всього комплексу;

3. промислового, що представляє сукупність галузей промисловості будівельних матеріалів, деталей і конструкцій і інших галузей промисловості, що поставляють для будівництва предмети й знаряддя праці, а також галузей виробничої інфраструктури (підприємства механізації й транспорту, зв'язку, матеріально-технічного постачання та ін.);

4. науково-проектного – сукупності проектних, наукових, дослідно-конструкторських, дослідницьких і інших організацій, що забезпечують нормальне функціонування комплексу;

5. інституціонального, що включає галузеві органі управління й регулювання інвестиційно-будівельного комплексу, а також різні об'єднання самих учасників комплексу ( союзи, консорціуми, асоціації й ін.).

По своїй суті дані блоки можна співвіднести з іншої традиційною градацією учасників інвестиційно-будівельної діяльності. Залежно від виконуваних функцій вони підрозділяються на інвесторів, підрядників, замовників, проектувальників і постачальників.

З огляду на це, видається необхідним та актуальним акцентувати увагу на тій винятковій ролі державного управління в сфері регіонального розвитку. Особливості функціонування регіональних органів державного управління та місцевого самоврядування, еволюції їх функціональних повноважень пов'язані з процесами зміни соціально-економічної та політичної систем.. Звичайно, діяльність держави не завжди може позитивно впливати на ринкові процеси, але регіональні органи виконавчої влади якраз і спроможні створити позитивні стимули розвитку регіональної системи.

Список використаних джерел:

1. Кадол Л.В. Етапи реструктуризації підприємств будівельної галузі / Л.В. Кадол // Вісн . Криворіз . техн. ун–ту : зб. наук. пр. – Кривий Ріг, 2005.– Вип.6.– С. 193–196.

2. Кочуєв  В. Проблеми прийняття господарських рішень в умовах ризику та невизначеності на регіональному й місцевому рівнях / В.  Кочуєв // Аспекти самоврядування. – 2005. – №2. – С. 57.

3. Коротич О.Б. Підвищення ролі системи місцевого самоврядування в управлінні розвитком регіонів України / О.Б. Коротич // Вісник Академії економічних наук України. – 2004. – №1. – С. 37–42.