WEB-ресурс научно-практических конференций

Сцібан О.Я.

Національна Академія державного управління при Президентові України, м. Київ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

Цивільний кодекс (ЦК) України, регулюючи майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, та об’єкт, створений за замовленням, визначає два типа суб’єкта права – фізичну або юридичну особу, яким можуть належати майнові права інтелектуальної власності [3]. Відповідно до частини першої ст.80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Що стосується використання об’єкта права інтелектуальної власності під час здійснення господарської діяльності, то ст. 8 Господарського кодексу України встановлено [1], що держава, органи державної влади не є суб’єктами господарювання. Органи державної влади є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією лише з організаційно-господарських питань у межах їх влад них повноважень. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної установи.

Так, відповідно до закону України «Про управління об’єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р. суб’єктами управління об’єктами державної власності є: КМ України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук [2]. Разом з тим, частиною другою ст. 3 цього Закону встановлено, що його дія не поширюється на здійснення прав інтелектуальної власності.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства України держава не є суб’єктом права інтелектуальної власності. Отже, органи державної влади, які, як правило виступають замовниками в договорах на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, втратили у процесі тривалого переходу від соціалістичної до ринкової моделі розвитку України майнове право інтелектуальної власності: за часи СРСР держава розглядала винаходи як свою власність, що виражалося у формах охоронних документів, головною з яких було авторське свідоцтво.

Які ж наслідки отримала в результаті наша країна. По-перше, орган державної влади, виступаючи в якості замовника в договорах на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, має право, згідно положень ЦК України, використовувати передані йому виконавцем результати цих робіт у межах і на умовах, встановлених договором, а також заборонити виконавцю використовувати одержаний ним результат чи передавати іншим особам, якщо це встановлено умовами договору. Замовник має також право давати згоду виконавцю публікувати науково-технічні результати, одержані при виконанні робіт. Таким чином, він може отримати за державні кошти тільки результати робіт без майнових прав інтелектуальної власності.

Для забезпечення ефективного функціонування державного управління сферою ПВ та реалізації розроблених у другому розділі механізмів державного управління необхідно вирішити низку питань. По-перше, замість структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національної та галузевих академій наук мають утворюватися підпорядковані ним юридичні особи, через які потрібно здійснювати замовлення на розробку, створення чи виготовлення продукції за державні кошти та які можуть набувати в наступному майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти, створені за державні кошти в рамках замовлень. Така юридична особа в межах міністерства чи іншого центрального органа державної влади має виступати в якості менеджера з питань інтелектуальної власності, що створюється в рамках виконання замовлень за державні кошти. При цьому на цю юридичну особу необхідно покласти і контрольні функції щодо якості створення об’єктів інтелектуальної власності виконавцями.

По-друге, для виконання завдань у сфері винахідництва і раціоналізації на великих державних підприємствах, в установах та організаціях необхідно створювати спеціальні структурні підрозділи з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, а на невеликих підприємствах – вводити посаду відповідальних з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності які мають опікуватися, насамперед, питаннями організації та забезпечення діяльності винахідників та раціоналізаторів.

По-третє, з метою забезпечення інтелектуальної безпеки мають створюватися структурні підрозділи з безпеки, які будуть відповідати також і за забезпечення безпеки промислової власності, якою володіє державне підприємство, установа чи організація. За наявністю загальних структурних підрозділів з безпеки до їхнього складу мають бути введені фахівці з питань інтелектуальної безпеки.

Таким чином, запропоновані зміни до структури органів державного управління дозволять забезпечити ефективність державного управління сферою ПВ.

Список використаних джерел:

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV [ Електронний ресурс ] . – Режим доступу: http :// www.infodisk.com.ua

2. Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р. [ Електронний ресурс ] . – Режим доступу: http :// www.infodisk.com.ua

3. Цивільний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2009. – 424 с.