WEB-ресурс научно-практических конференций

Москалюк О.В.

Південний державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, м.Одеса, Україна

ДО ПИТАННЯ ПРО СУТНІСТЬ СТИЛІСТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

На сучасному етапі соціального, культурного і науково-технічного розвитку суспільства проблема оволодіння стилістичною культурою англійської мови постає особливо гостро для будь-якого його члена, незалежно від сфери професійної діяльності. Це пояснюється тим, що вимоги, які висуваються суспільством і державою до сучасних спеціалістів, передбачають, крім відповідного рівня професійної підготовки, наявність уміння грамотно, переконливо й аргументовано висловлювати свої погляди, враховуючи при цьому й думку співрозмовника.

Очевидно, що підготовка фахівців такого рівня спричиняє необхідність удосконалення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах. Насамперед, необхідно підкреслити важливість удосконалення організації спілкування, оскільки мова, включаючи й стиль мовленнєвої взаємодії з суспільством, не тільки виконує функцію передачі знань, але й є засобом надання інформативного, в свою чергу, виховного впливу. Крім того, мовлення взагалі являє собою певний еталон, мовленнєву модель, що в будь-якому випадку засвоюється і неодноразово відтворюється студентами під час навчання стилістичним особливостям англійського мовлення. Отже, формування стилістичної культури англійської мови майбутніх фахівців є однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти.

Проаналізуємо сутність поняття «стилістична культура». Перед тим, як визначити дане поняття виділимо основні його компоненти, до яких, як нам показують результати досліджень Н . Алефіренко , М. Кожин ої, С. Ожегов а, Д. Розентал я, Л. Вербицьк ої, можна віднести «стиль» та «норму».

В цілому, стиль – різновид мови у конкретній мовленнєвій ситуації. Ця теза лягла в основу функціонального принципу сучасного розуміння й класифікації стилів. Проте у мовознавстві визначення поняття «стиль» стоїть особливо гостро. Його вирішенню заважає термінологічна плутанина, оскільки і у літературознавців, і у мовознавців цей термін нерідко використовується недиференційовано, наповнюється різним змістом. Так, літературознавці (В. Агеєва, Т. Гундорова, В. Яременко) говорять про стиль того чи іншого твору як про систему характерних ідейно-художніх рис; про стиль письменника, про стиль жанру, стиль літературного напрямку. Мовознавці (Л. Скворцова, Ю. Скребнєва, М. Фаєнова) ж у це поняття вкладають і манеру мовлення, і його правильність, й ідеальне володіння мовою, й експресивне забарвлення мовлення, і форму мовлення, і соціальну специфіку мовлення, і своєрідність мовлення у певній сфері суспільної діяльності.

Проте попри всі розбіжності у тлумаченні терміну «стиль» літературознавцями, з одного боку, та мовознавцями – з іншого, нерідко відбувається змішення або заміна лінгвістичного і літературознавчого визначень стилю. Літературознавці іноді висловлюють думку, що поняття стилю бере свій початок з теорії мистецтва, і тому має право на існування лише у літературознавстві, а не у лінгвістиці, де цей термін розуміється дуже широко. Між тим відомо, що ще М. Ломоносов уживав термін «стиль» по відношенню до мови, а пізніше й В. Бєлінський використовував його лише як лінгвістичний термін, тому що для співвідносного літературознавчого поняття він застосовував термін «слог» [1, с. 47]. Таким чином, стиль можна визначити як мовну підсистему, що володіє лінгвістичними, синтаксичними і фонетичними особливостями, обумовленими специфікою умов спілкування.

Відзначимо, що в основі стилістичної культури окрім стилю, лежить ще й фонетична, лексична і граматична нормативність, що дозволяє вважати норму – центральним поняттям стилістичної культури. Існують різі підходи визначення поняття «норма». Розглянемо найпоширеніші з них.

Норма, за визначенням С. Ожегова, являє собою «сукупність найбільш придатних для обслуговування суспільства засобів мови, що виражаються як результат добору елементів з ряду співіснуючих, наявних, утворених знову чи взятих з пасивного запасу минулого в процесі соціальної, у широкому змісті, оцінки цих елементів» [3, с. 219].

Л. Вербицька вважає, що не існує єдиної думки про те, чи є норма мовним явищем чи привноситься лише зовні. Як нелінгвістичне явище норма розглядалася такими лінгвістами: А. Шахматов та А. Пєшковський. Протилежне даному напрямку вважається «нормативний погляд на мову», а саме «переконання в існуванні загальнообов'язкової норми для кожного мовного явища й у необхідності цієї норми для існування мови» [2, с. 6].

Л. Скворцов вказує на динамічну та діалектичну природу норми. Автор пропонує розрізняти реалізовану (втілену) і потенційну (невтілену) норми та дає таке визначення норми: «Мовна норма, розуміється в її динамічному аспекті, як обумовлений соціально-історичний результат мовленнєвої діяльності, що закріплює традиційні реалізації системи чи створює нові мовні факти в умовах їхнього зв'язку, як з потенційними можливостями системи, з одного боку, так і з реалізованими зразкам – з іншого» [4, с. 23].

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що стиль та норма розкривають сутність поняття «стилістичної культури», як складової комунікативної культури. Осягнувши стилістичні закони й норми, студенти поступово привчаться використовувати у своєму мовленні засоби різних стилів, будуть «відчувати» стильоутворюючі та стильопорушуючі фактори тексту, зможуть самі творити зв'язні тексти у відповідності до комунікативного завдання, виявляючи свою індивідуальну мовну особистість.

Список використаних джерел:

1.     Будагов Р.И. Литературн ые языки и языковые стили / Р.И. Будагов. – М.: Наука, 1967. – 350 с.

2.     Вербицкая Л.А. Русская орфоэпия. (К проблеме експериментального фонетического исследования особенностей современной произносительной нормы) / Л.А. Вербицкая. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 124 с.

3.     Ожегов С.И. Лексикология. Лексикография / С.И. Ожегов // Культура речи. – М.: Высш. школа, 1974. – 352 с.

4.     Скворцов Л.И. Основы культуры речи: Хрестоматия: учеб. пособ. для филолог. спец. ВУЗов / сост. Л.И. Скворцов. – М.: Высш. шк., 1984. – 312 с.