WEB-ресурс научно-практических конференций

Д.м ед .н. Єрошкіна Т.В., Ткаченко В.В., Борисенко С.С.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара, Україна

ВІДНОШЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ДНІПРОВСЬКОГО РЕГІОНУ ДО СТАНУ ТА ЯКОСТІ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ (за даними соціологічного опитування)

Європейський досвід оцінки якості медичної допомоги все більше схиляється до залучення самих пацієнтів у систему оцінки якості [1]. З метою розробки комплексу заходів по вдосконаленню діючої системи охорони здоров’я у зв’язку з переходом на систему сімейної медицини [2; 3] була вивчена думка різних верств населення Дніпровського регіону щодо стану їх медичного обслуговування. Всього було опитано 1980 осіб. Серед них переважали молоді люди: студенти, молодь до 30 років – 94,4%. За статтю переважали жінки – 60,7%. Працюючі серед опитаних становили 36,5%, здебільшого це працівники державних та приватних підприємств.

Більшість респондентів не влаштовує стан медичного обслуговування, який склався в останні роки в регіоні та в країні в цілому. Лише 12,1% вважають прийнятною існуючу систему; 14,4% не визначилися з відповіддю. Незначна кількість опитаних підтвердила, що в наш час дотримуються основні принципи надання медико-санітарної допомоги, що задекларовані в законодавстві з охорони здоров ’ я (1992 р.): безоплатність – 13% та доступність медичної допомоги – 38,3%.

68,7% респондентів зверталися протягом останніх двох років за медичною допомогою, з них 23% – один раз, 24,8% – два рази та 26,2% – три та більше разів. При цьому 68,9% первинно зверталися до поліклініки, 10,3% – до медико-санітарної частини, 7,1% – у інші лікувально-профілактичні заклади.

За причинами відвідування лікувально-профілактичного закладу респонденти розподілилися наступним чином: 35,8% звернулися для профілактичного огляду, 29,4% – для отримання довідки чи лікарняного висновку, а 34% – з приводу захворювань, серед яких чільне місце займають гострі захворювання органів дихання.

За результатами соціологічного дослідження значна частина респондентів відзначила позитивні моменти в лікувально-профілактичних закладах, які вони відвідували: 23,2% зазначили компетентність лікаря; по 15,6% відповідно – відсутність черг у реєстратурі та невелику суму коштів, витрачену на лікування; 17,8% – увагу та чуйність лікаря; 11,8% – чітку та злагоджену роботу медичної сестри; 10,4% – відсутність черг під кабінетом лікаря; лише 8% відповіли, що звернення до лікувально-профілактичного закладу відбулося без матеріальних витрат.

Поряд з позитивними моментами, багато хто з пацієнтів залишилися незадоволені результатами лікування та організацією роботи в лікувально-профілактичних закладах, які вони відвідували. Так, найбільша кількість респондентів була незадоволена роботою закладу через велику чергу біля кабінету лікаря (44,8) . 27% респондент і в зауважили, що л і карняний заклад потребу є генерального прибирання чи ремонту, 23,3% – занепокоїли черги в реєстратурі, 14,6% скаржилися на неввічливість персоналу, а 12,7% – на неуважність та грубість лікаря.

Багато опитаних було невдоволено також тим, що велику кількість послуг їм довелося оплачувати неофіційно. Так, 50,3% респондентів сплачували вартість лабораторних аналізів, 29, 8% оплачували інші обстеження, 49% платили за ліки, 12,6% – за масаж та інші процедури. 22,4% респондентів довелося «дякувати» лікареві, а 6,1% – іншому медичному персоналу.

Вказані недоліки викликають у багатьох небажання звертатися до своїх територіальних поліклінік. За умови вільного вибору до своєї поліклініки звернулося б лише 54,3% респондентів. 20,1% користуються послугами приватних клінік та кабінетів, причому більшість опитаних влаштовують усі умови обслуговування, крім ціни за послуги. Саме вартість лікування є причиною не звертання до приватних клінік (90,2% респондентів).

На запитання, яку з систем охорони здоров ’ я вони б обрали, 19,6% відповіли, що обрали б систему державного фінансування, 33% – страхову систему, а 31,3% – змішану систему фінансування. При цьому 29,1% опитаних вважають, що підприємство спроможне оплатити страхові поліси своїм працівникам, 14% вважають, що неспроможні, а 22,5% не змогли відповісти на дане запитання.

Рейтинг дільничного лікаря останнім часом значно знизився. Люди звертаються до нього лише у випадку крайньої необхідності. Так, знають свого дільничного лікаря 52,1% опитаних. Звертаються до нього декілька разів на рік 18,4% опитаних, один раз на рік – 20,1%, один раз на два роки – 7,8%, а 26,9% респондентів взагалі не пам ’ ятають , коли в останній раз були на прийомі.

При цьому більше половини (66,9%) опитаних хотіли б мати свого постійного сімейного лікаря. 13,7% хотіли б звертатися до нього на прийом у встановлений час, 18,3% – викликати додому в певні години, а 48,2 – звертатися до лікаря у будь-який час доби.

39,9% респондентів вважають реальним введення в Україні інституту сімейного лікаря, 55,7% вважають це передчасним.

За результатами опитування були висловлені наступні побажання: 1)покращити якість медичного обслуговування; 2) зробити його дійсно доступним для всіх категорій населення; 3) підвищити зарплату лікарям та іншим медичним працівникам, забезпечити диференційований підхід до виплати їм надбавок за якість та об’єм роботи; 4)забезпечити можливість вибору лікаря; підвищити вимоги до прийому у медичні вузи, до програм навчання майбутніх лікарів та підвищення їх кваліфікації; 5) посилити боротьбу з корупцією в лікарняно-профілактичних закладах; 6) ввести єдині обґрунтовані ціни на платні медичні послуги; 7) знизити ціни на ліки, організувати контроль діяльності аптек.

Список використаних джерел:

1. Stefan Gre ., Diana M . J . Delnoij and Peter P . Groenewegen Первичную медицинскую помощь – на место водителя ? Глава 1 1 . Пов ы шение качества и результатов деятельности первичной медицинской помощи // Главный врач. – 2007 . – № 10 . – С. 31-45 .

2. Слабкий Г.О. Первинна медико-санітарна допомога: стан розвитку / Г.О. Слабкий, Н.П. Кризина // Вісник соц. гігієни та організації охорони здоров ’ я. – 2008. – №2. – С. 55-64.

3. Латишев Є.Є. Формування системи сімейної медицини в Україні: монографія / Є.Є. Латишев . – К., 2005. – 176 с.