WEB-ресурс научно-практических конференций

Рудницьких О.В.

Дніпропетровський національний університет імені О.Гончара, Україна

МОВНА О СОБИСТІСТЬ КИТАЙЦЯ В ІНШОКУЛЬТУРНОМУ С Е РЕДОВИЩІ (на матеріалі навчання англійській мові в українських ВНЗ)

Такі поняття як «мовна особистість», «вторинна мовна особистість», «маргінальна мовна особистість» набувають особливого значення у сучасній методиці, що орієнтована на новітні лінгвістичні, соціолінгвістичні, психолінгвістичні та педагогічні досягнення.

Особливо останні десятиліття характеризуються інтересом до мовної особистості взагалі і, окремо, до мовної особистості у іншокультурному середовищі [3; 4]. Процеси глобалізації та етнодиференціації сучасного мультиполярного світу а також та роль, яку у сучасному світі відіграє людський фактор закцентували увагу дослідників на етномовних та етнокультурних проблемах [4]. Поява такої категорії як «мовна особистість» зумовлена тим розумінням ролі «людського фактору» у мові, що сформувалось у лінгвістиці з 80х років минулого сторіччя. Мовна особистість існує у певному соціально-культурному середовищі на певній території та приймає участь у певних комунікативних стосунках. Тому вона визначена як «<…> вид повноцінної репрезентації особистості, що вміщає в себе і психічний, і соціальний, і етичний, і інші компоненти, що преломлюються через її мову, її дискурс» [2], а не як частина багатогранного розуміння особистості. Ми говоримо о мовних особистостях, що належать певній національній мові, культурі, тому загальновживаними є такі поняття як «українська мовна особистість», «китайська мовна особистість», «англійська мовна особистість», тощо. За І.Т.  Вєпрєвою , головною ознакою мовної особистості є «наявність мовної свідомості та мовної самосвідомості [1].

Сучасна методика навчання китайських студентів англійській мові характеризується такою постановою практичних задач яка б ураховувала їх комунікативні потреби.

Для тих етнічних китайців, що навчаються на факультетах міжнародних відносин в українських вищих навчальних закладах, англійська – це друга іноземна європейська мова, яку вони вивчають. Першою європейською іноземною мовою для китайців, які навчаються у ВНЗ на території східної України стає російська. Тож, до того як вивчати іншу європейську (у нашому випадку – англійську) мову, мовна особистість китайця входить у контакт із російськомовними співбесідниками (сокурсниками, українськими друзями, викладачами, іншими членами суспільства). Під час реалізації мовних інтенцій учасниками цієї комунікації переважно спостерігається слідування нормам російської мови. Тобто, ще до того як китайські студенти починають цілеспрямовано вивчати іншу (англійську) європейську мову, вони проходять певну адаптацію у іншому європейському мовному контексті. Діяльність мовної особистості тут представлена у двох аспектах: у письмовій та усній комунікації. Таким чином, мовна особистість китайця набуває досвід обмірковування та корекції своїх мовленнєвих дій, а також виступає суб’єктом мови, який є обмеженим у часі на те, щоб обміркувати та спланувати свої дії.

Знаходячись у європейській культурі близько п’яти років, китайські студенти фактично вивчають дві мови – російську та англійську. Але російську мову вони вивчають у безпосередньому мовному середовищі, у той час як англійська мова виступає для них вирваною зі свого безпосереднього комунікативного контексту. Не зважаючи на такі розбіжності, та різницю у структурах російської та англійської мови, ми можемо говорити про спільні риси у сприйнятті китайською мовною особистістю обох європейських мов.

Мовна особистість китайця у обох іншокультурних середовищах виступає як маргінальна. Тобто, спираючись на дослідження М.Є. Трубчанінової , ми можемо говорити про наступні амбівалентні ознаки, як у сприйнятті російської (безпосередньо у мовному контексті) і у сприйнятті англійської (поза мовним контекстом) мови:

з точки зору засвоєння чужих для неї європейських мов, від високого рівня засвоєння до використання китайський дериваційних моделей в російській і, за аналогією, як в іншій європейській, англійській мові;

з точки зору мовної етикетності – від дублювання до калькування етикетних формул та пошуку більш адекватних аналогій в китайській мові;

з точки зору мовного вчинку, від використання специфічних комунікативних стратегій «броду», та «луни»;

з точки зору виявлення оцінки, від відверто позитивної у ставленні до підтекстної (як позитивної так і негативної) [4].

В своєму вмінні реалізувати себе у мові згідно із внутрішнім планом мовного вчинку, мовна особистість китайця зберігає типологічні риси маргінала, що свідомо пристосовується до чужого культурно-мовного середовища.

Список використаних джерел:

1. Вепрева И.Т. Метаязыковая рефлексия в фукнционально-типологическом освещении (на материале высказываний рефлексивов 1991-2002гг): дисс . докт . филол .н аук / И.Т. Вепрева. – Екатеринбург, 2002.

2. Караулов Ю.Н. Русская языковая личность и задачи ее изучения / Ю.Н. Караулов // Язык и личность. – М.: Наука, 1989. – С. 3-8.

3. Прохоров Ю.Е. Коммуникативное пространство языковой личности в национально-культурном аспекте / Ю.Е. Прохоров [Электронный ресурс] // Язык, сознание, коммуникация: Сб. статей. – М.: Далог-МГУ , 1999. – С. 52-54. – Режим доступа: http://www.philol.msu.ru/~slavphil/boks/jsk_08.pdf

4. Трубчанинова М.Е. Языковая личность в инокультурной среде: автореф . дис . на соискание научн . степени канд. филол . наук / М.Е. Трубчанинова. – Воронеж, 2009.

5. Халеева И.И. Вторичная языковая личность как реципиент инофонного текста / И.И. Халеева // Язык система. Язык – текст. Язык – способность : сб. ст. – М., 1995. – С. 277-285.